Мілош Форман: як почати дивитися його фільми

Чим фільми зняті в Чехословаччині відрізняються від американських, з якого фільму точно не варто починати дивитися Формана, а з якого варто? Розбираємось у фільмографії великого режисера.

Мілош Форман - "маленький чеський режисер", який став втіленням "великої американської мрії". Вирвавшись із соціалістичної Чехословаччини в вируючу Америку 70-х, він дуже швидко досяг визнання і світової слави. Його улюбленим жанром була комедія, проте Форман ніколи не працював у рамках чистого жанру, схиляючись до трагікомічного фарсу. Колишній кінодраматург, Форман завжди приділяв особливу увагу будові історії, домагаючись ємності та прозорості. В одному інтерв'ю він сказав, що у нього на батьківщині будь-який фільм будується як поема, а в Сполучених Штатах — як детектив, і це зауваження описує трансформацію, що сталася з ним. Емігрувавши, Форман швидко освоїв американський підхід до сюжетоскладання та навчився знімати авторське, елітарне кіно, при цьому зрозуміле і широким масам.

Форман вважається акторським режисером, хоча на початку своєї кар'єри він працював здебільшого з непрофесіоналами. У своїх чеських фільмах Форман часто застосовував метод взаємної провокації та залучав до компанії акторів-аматорів одного професіонала. Актор читав сценарій, любителі знали лише приблизну канву. Форман сам розігрував кожну сцену, залишаючи місце для імпровізації. У результаті актор задавав ритм, не дозволяючи втратити нитку драматургії, інші ж вносили в сюжет свіжість і непередбачуваність.

До еміграції Форман створив п'ять повнометражних картин, після від'їзду до США — дев'ять, хоча знятий вже в Америці «Відходжу» (1971) він називав «останнім чеським фільмом», оскільки ще не відмовився від звичного стилю роботи. В Америці Форман почав знімати складно-постановочне кіно за участю зірок, яких його вимогливість та бездоганне чуття на фальш зводили на пік професійної кар'єри (три акторські премії «Оскар» та кілька номінацій). Проте смислові лейтмотиви його творчості й у чеський, й у американський періоди залишалися незмінними. І найважливіший із них — це форманівський герой, бунтар та дивак, чия історія оголює проблеми того соціуму, до якого він належить. Бунт дітей проти батьків («Чорний Петро», «Відходжу») з роками виростає в екзистенційний бунт проти системи та суспільства: тут і комуна хіпі («Волосся»), і пацієнт американського божевільного будинку («Пролітаючи над гніздом зозулі»), і чорношкірий тапер («Регтайм»), та скандальний видавець порнографічного журналу («Народ проти Ларрі Флінта»).

З чого почати

Знайомство з творчістю Мілоша Формана має сенс починати з трагікомедії «Амадей» (1984), що зібрала вісім «Оскарів», включаючи премії за найкращий фільм та найкращу режисуру. Ставлення до Моцарта у Чехії завжди було особливим. Незрозумілий за життя у Відні, але обожнюваний у Празі - столиці Королівства Богемія, яке в XVII столітті остаточно втратило незалежність і аж до 1918 перебувало у складі Габсбурзької імперії (з 1867 - Австро-Угорщини), Моцарт став для чехів символом непокори. Для Формана «Амадей» виявився не лише дуже особистим висловом, а й справжнім поверненням додому — після 15 років еміграції він нарешті отримав право на зйомки в Чехословаччині.

У світовій історії кіно «Амадей» — одна із знаменитих картин про музику та композиторів. Ще з дебютного фільму «Конкурс» музична тема займає у Формана найважливіше місце, але в «Амадеї» вона виходить на новий рівень. Наполовину вигадану історію про особисте та творче протистояння Моцарта та Сальєрі режисер перетворив на роздуми про природу людини та її дар. Образ побожного католика Сальєрі відсилає до історії Фауста: як і герой Ґете, композитор із п'єси Пітера Шеффера, яка лягла в основу сюжету, намагається укласти угоду з Богом, вимагаючи в обмін музичне визнання та талант. Проте все це дістається Моцарту — ексцентричному навіть вульгарному генію. У сцені музичної дуелі між Сальєрі та Моцартом звучить ключова ідея фільму (і багатьох інших картин Формана) про те, що творчий початок неможливо виростити зразковим послушанням: його витоки — у простоті душі та вмінні вийти за нав'язані кордони.

Що дивитись далі

Потім можна подивитися інший оскароносний фільм Формана, "Пролітаючи над гніздом зозулі" (1975), що описує спробу революції в окремо взятій "палаті № 6". Форман досліджує механізми придушення особистості, які вбивають уяву, відбирають свободу творчості, — при всій різниці тематики в цьому «Пролітаючи над гніздом зозулі» перетинається з «Амадеєм». У фільмі блискуче зіграли Джек Ніколсон і Луїза Флетчер, які отримали премію «Оскар» за свої ролі, і Бред Дуріф (номінований на «Оскар»).

Продовжити можна антимілітаристським мюзиклом «Волосся» (1979), який повертає глядача у часи хіпі та молодіжних хепенінгів проти війни у В'єтнамі. Або чуттєвим «Вальмонтом» (1989), який багато критиків назвали найкращою екранізацією «Небезпечних зв'язків» Шодерло де Лакло.

Щоб дізнатися про Формана-поета, потрібно дивитися фільми чеського періоду. «Любов білявки» (1965) — щемлива історія про принизливу самотність і жорстоку у своїй повсякденності байдужість людей один до одного. Ще похмуріший погляд на людство Форман дає у фільм «Бал пожежників» (1967), відправленому комуністами на полицю. Картина складається з кількох смислових верств, що відкриваються глядачу поступово. Спочатку здається, що це сатиричний фарс, що висміює панівну систему та психологію пристосуванства, потім — це трагікомедія про «маленьких людей», щоб у фіналі розкритися притчею з біблійними мотивами.

З яких фільмів не варто починати

З "Регтайму" (1981). Цей фільм не можна назвати невдачею, проте взятий Форманом епічний розгін у прагненні написати портрет емігрантської Америки не дозволив йому зробити фільм таким самим людяним, як інші його картини. Вибрана як центральна лінія історія помсти темношкірого піаніста за зганьблену честь здається формальною, а паралельні лінії про заповзятливу хористку і піонерів кінематографа, що надають «Регтайму» свіжості та чарівності, різко обриваються в середині і аж до фіналу виникають лише епізодично.

Не варто починати і з дебютного напівдокументального фільму "Конкурс" (1963). Щоб знайти героїв, Форман розмістив оголошення про набір вокалістів у відомий празький театр-кабаре. На фальшиве прослуховування вишикувалася довга черга претендентів, які мріють стати зірками. Метод провокації потім стане улюбленим прийомом Формана, але «Конкурс», знятий на плівку 16 мм, можна вважати хіба що репетицею пізніших картин.

З ким працював Форман

Мирослав Ондржичек — оператор, з яким Мілош Форман зняв переважну більшість своїх фільмів. У 60-ті роки він найчастіше працював у документальній манері, що цінувалося послідовниками синема верите, де на чільне місце ставилася автентичність зображення. Однак, як і Форман, Ондржичек був універсальним художником, який вміє працювати в заданій стилістиці: сюрреалістській — у фільмі «О, щасливчик!» Ліндсея Андерсона, маньєристської — в «Мучениках кохання» Яна Немеця, або барокової — в «Амадеї» та «Вальмонті». Після переїзду до США Форману доводилося видряпати Ондржичека у комуністичного керівництва, і лише всесвітнє визнання допомогло йому відстояти колегу.

У Чехословаччині Форман працював з режисерами та сценаристами Іваном Пассером та Ярославом Папоушеком. Пассер згодом теж перебрався до Сполучених Штатів і зробив там непогану кар'єру, випустивши кілька незалежних картин. Папоушек залишився на батьківщині та зняв популярну комедійну трилогію про сімейку Гомолкових (іронічне похідне від Homo sapiens), де ролі близнюків зіграли сини Мілоша Формана – Петро та Матей. Після еміграції найближчим соратником Формана став французький сценарист Жан-Клод Кар'єр, хоча їхня співпраця і не була постійною. Виходячи з матеріалу майбутнього фільму Форман підбирав найрізноманітніших драматургів, серед яких Майкл Веллер, Пітер Шеффер, Скотт Александер, Ларрі Карашевський та інші.

Цитати про Формана

Його внесок у мистецтво кінорежисури став незаперечним джерелом натхнення для кількох поколінь кінематографістів. Його режисерський почерк відрізняло вміння поєднати воєдино провокаційну тему, видатну акторську гру та чіпляюче візуальне рішення, щоб розповісти історії про загальнолюдську боротьбу за свободу самовираження та самовизначення, які так багато означали у його роботі та його житті».

Томас Шламме, президент Гільдії режисерів США

«Він був блискучим режисером — ніхто краще не зміг би схопити швидкоплинні, неповторні прояви людської натури. Ми зробили разом два фільми, і кожен день, проведений поруч, перетворювався на дивовижну пригоду» .

Ларрі Карашевський, сценарист

«Є одна річ, яка характерна для Мілоша як для режисера. І це не часто трапляється. Він має нелегкий характер, але має чуття на правду. Якщо йому не подобається те, що ти робиш, якщо він у це не вірить, він так і каже: „Це лайно“. Мені подобаються режисери, які можуть так сказати, коли вони мають рацію, звичайно. Тому що іноді вони не мають рації. Але Мілош завжди мав рацію » .

Ф. Мюррей Абрагам, актор

«Ми готувалися до зйомок, зустрічалися з різними людьми, вели переговори. І ось якось у суботу близько полудня я застав його за найдивнішим заняттям - він мив ноги в біде. На моє здивування він відповів, що нічого мені не пояснюватиме, мовляв, я все одно не зрозумію. Однак я наполягав, і він мені сказав: „Якщо ми не корінні американці, ми повинні поводитися по-американськи в триразовому масштабі. До мене зараз прийде італійська актриса, я хочу зустріти її в американському стилі — із сигарою та ногами на столі!“ Актриса справді прийшла — симпатична дамочка, звали її Сідні Ром. Мілош тільки-но закурив свою неймовірно товсту сигару, як вона вже повідомила йому, що вона американка, але вже п'ятнадцять років намагається побудувати кар'єру в Європі. І все це чистою англійською, навіть з якимось оклахомським акцентом. Мілош зняв ноги зі столу, загасив сигару, лукаво на мене подивився і сказав по-чеськи: "Ну ось, тепер я - той самий іноземний дурень з акцентом"».

Павло Ландовський, актор