Як розшифрувати Босха
Зловісний старий, птахи з червоними ягодами в дзьобах, танцюючі селяни, чорношкірий маг і інші на перший погляд незрозумілі образи. Розповідаємо, як зрозуміти, що мав на увазі Ієронім Босх.
Ім'я Ієроніма Босха (близько 1450 - 1516) асоціюється із загадкою, і ця репутація більш ніж виправдана. Конструюючи самих неймовірних монстрів, поєднуючи в одній суті елементи живого і неживого, створюючи простори, де ілюзія переплітається з реальністю, Босх був ні на кого не схожий і напрочуд винахідливий. Його химерно-жахливі світи викликали здивування вже у сучасників — тому в XVI столітті Босха так часто копіювали. Символіка, яку він використовував, звичайно, була вкорінена у богослов'ї та мистецтві того часу. Однак його мова настільки індивідуальна, що цілі покоління істориків сперечаються про значення цих образів, висуваючи безліч конкуруючих, а іноді й прямо протилежних інтерпретацій.
Це стосується не тільки найзагадковіших картин, таких як «Сад земних насолод» (ми навіть точно не можемо сказати, чи зобразив він на центральній панелі царство плотських гріхів або, навпаки, утопічний світ безгрішності), а й традиційніших сюжетів. Невипадково мистецтвознавець Ервін Панофський, який у 1953 році випустив масштабне дослідження з історії нідерландського живопису XIV–XV століть, зізнавався, що не готовий присвятити Босху окрему главу. Серед попередників і сучасників – від Робера Кампена та Яна ван Ейка до Ганса Мемлінга та Квентіна Массейса – дивний майстер із нідерландського міста Гертогенбос, за словами Панофського, нагадує самотній острів. Про Босха написано море робіт, але багато його загадок все одно залишаються без переконливої відповіді. Розшифровка іконографії Босха чудово допомагає розібратися, як працює інтерпретація в історії мистецтв і як ми взагалі шукаємо сенс за дуже великої кількості невідомих.
Босха часто підозрюють у тому, що навіть звичні релігійні сюжети їм чудно переосмислені, а то й вивернуті навиворіт. Тому, щоб розібратися, як історики читають та перечитують його роботи, достатньо взяти один образ на цілком традиційний сюжет – поклоніння волхвів.
Що не так із цим «Поклонінням волхвів»
Близько 1490-1500 років заможні бюргери з Антверпена - суконщик Петер Схейве та його дружина Агнес де Грамме - замовили Босху триптих із зображенням трьох волхвів, які принесли дари немовляті Ісусу. Цій євангельській події присвячено католицьке свято Епіфанія (Богоявлення), яке відзначається 6 січня. Як тоді часто робилося, художник зобразив замовників з обох боків від найважливішої сакральної сцени: за Петером стоїть його святий патрон — апостол Петро, а за його дружиною — мучениця Агнеса.
Здається, що в цьому сюжеті, який тисячі разів представляли середньовічні майстри, не може бути нічого несподіваного. Три гостя зі Сходу, що прийшли з далеких земель за чудесною зіркою, приносять дари новонародженому Месії. У християнській традиції в поклонінні волхвів бачили передвістя того, що язичники з усіх кінців землі підкоряться Христу і перейдуть в істинну віру.
У Босха вперше за трьома волхвами з'являється незрозумілий і, очевидно, зловісний персонаж: старий у чудному вбранні. За його спиною в темряві хатини юрмляться якісь люди. Судячи з їх темних чи потворних облич, це вороги новонародженої боголюдини, які теж належать до світу зла. Так само дивно виглядає частина дарів та шати третього мага і його слуги. Історики припускають, що Босх у цій сцені викривав зовнішніх і внутрішніх ворогів Церкви – магометан та юдеїв, або натякав глядачеві на якусь змову, яку сили темряви склали проти Божественного немовляти. Але як зрозуміти, в чому полягала ця змова і хто був до неї причетний?
Хто стоїть у дверях хатини
Старий у червоному плащі, накинутому на голе тіло, стоїть у дверях хатини і з темряви дивиться на немовля Ісуса. Історики давно сперечаються про те, хто він, і від відповіді на це питання залежить сенс, який вони надають усьому триптиху.
У ньому бачили першу людину Адама, віщуна Валаама, єретика, Сатурна з астрологічної символіки або персоніфікацію нижчого з металів - свинцю - з алхімічної символіки. Однак переконливіші дві інші версії.
Британський історик мистецтва Ернст Ґомбріх у 1969 році припустив, що старий у червоному плащі — це цар Ірод Великий, який прагнув убити немовля Христа. За однією із середньовічних легенд, він сам вирушив слідом за волхвами до Віфлеєму. Якщо це справді він, то похмурі персонажі, що стоять за ним, — його жорстокі слуги та юдеї, які, на відміну від язичників-волхвів, не визнали в Немовляті Месію.
За іншою популярною версією, яку у 1953 році висунула німецька дослідниця Лотте Бранд Філіп, перед нами єврейський месія, тобто, з погляду християн, лжемесія чи сам Антихрист, а в глибині хатини ховаються його слуги, клеврети. Таким чином, зображуючи перше пришестя Христа, Босх перекинув міст до останніх часів, коли, за багатьма середньовічними переказами, відбудеться фінальна битва між християнською Церквою та силами темряви під проводом Антихриста. Зокрема, Антихрист приверне на свій бік іудеїв, які визнають у ньому месію, обіцяного старозавітними пророками, і разом з іншими іновірцями розгорне гоніння проти християн. Таке есхатологічне трактування «Поклоніння волхвів» мало на увазі, що Босх заклав у цей радісно-тріумфальний сюжет потужний антиєврейський посил.
Шолом
Навколо схожого на чалму шолома старого обгорнуті терни. Одна із сухих гілок, пройшовши крізь скляну трубку, оживає і на її кінці розпускається синя квітка. Якщо перед нами справді Антихрист, ця гілочка нагадує про одне з його згубних чудес: щоб спокусити людський рід, він змусив зацвісти мертве дерево. Самі тернини, можливо, пародія на терновий вінець Христа. Але якщо Христу він був одягнений прямо на голову як знаряддя тортур, то в Антихриста колючі гілки безпечно обернуті навколо тюрбану.
Однак можливе й інше пояснення. Схожий терновий вінець прикрашає комір і наплічник чорношкірого волхва в білому одязі, що стоїть трохи лівіше. У «Спокусі святого Антонія» Босх зобразив стіл, довкола якого зібралася демонічна компанія. Одна з учасниць дивного дійства (у ньому зазвичай бачать якийсь чаклунський ритуал або пародійну антимесу) — жінка з білою шкірою і в білому одязі, що нагадують шати третього волхва. А її головний убір так само обвитий тернями. Терновий вінець Христа, поміщений у зовсім інший контекст, міг символізувати єретиків, які перебувають поза Церквою.
Дзвіночок, атланти та жаба
З-під червоного плаща старого звисає зелена стрічка з дзвіночком на кінці. На ній зображено низку «атлантів» із кулями в руках — вони дуже схожі на жаб. Ця подібність явно не випадкова, оскільки на лівій стулці триптиха, над воротами двору, де самотньо сидить Йосип, у тій самій позі з розсунутими передніми і задніми лапами зображена жаба — істота нечиста й уособлювалююча сили темряви. Важко сказати, чи вкладав Босх у цю прикрасу якийсь конкретний зміст, але майже напевно вказує це на демонічну природу свого власника.
Кругла рана
На правій нозі старого Босх зобразив круглу рану, що поміщена у скляну посудину. У ній часто бачать вказівку на проказу, сифіліс, який якраз у 1490-х роках був занесений до Європи з Нового Світу, чи інші хвороби шкіри. При цьому справа, звичайно, не так у самому недузі, як в уявленні про виразки як про Божу кару і розкладання плоті як свідчення розкладання душі. Невипадково у Середньовіччі єресь, яка вражає організм Церкви, часто уподібнювали заразній хворобі, називали проказою, порівнювали зі смердючими виразками тощо.
Схожі рани з'являються у Босха неодноразово. У «Саді земних насолод» такий же білий кружок, що кровоточить (тільки вже прикритий бинтом, а не укладений у скляну посудину), зображений на нозі так званої Людини-дерева, що росте посеред пекла. А на його «Страшному суді» таку ж круглу виразку видно на нозі у синього колченогого демона, який тягне в кошику душу грішника, засудженого на вічні муки.
Англійський історик Дебра Стрикленд, інтерпретуючи старого як Антихриста, припустила, що рана, що кровоточить, теж могла бути навіяна середньовічними антиєврейськими стереотипами. Ще в античному Римі виникло уявлення про те, що євреї, в порівнянні з іншими народами, особливо схильні до прокази. У середньовічній астрологічній теорії, яка приписувала різні фізичні та психічні властивості впливу конкретних світил, вважалося, що євреї, для яких так характерна жадібність, духовна сліпота і меланхолія, — діти зловісної планети Сатурн, яку в пізнє Середньовіччя часто зображували в обліку кульгавого або одноногого старого. На одній із численних гравюр з його астрологічними дітьми ми бачимо жебрака в виразках, паломника-калеку на дерев'яшці, колодника та іудея (його можна впізнати за спеціальним знаком — кухолі, пришитому до одягу).
Проте кругла біла рана, з якої стікає кров, надто схожа на гостію - Тіло Христове. У великій кількості історій про чудеса, що поширилися в пізнє Середньовіччя, гостія — у відповідь на фізичну атаку з боку єретиків або іновірців — починала кровоточити. Невипадково на зовнішніх стулках «Поклоніння волхвів» Босх зобразив найвідоміше у його час євхаристичне диво — видіння пораненого Христа, повстаючого з гробниці. За переказами, він був явлений над вівтарем, коли папа Григорій Великий (590–604) служив месу в римській церкві Санта-Кроче-ін-Джерусалемі. Бачення мало розвіяти сумніви одного з мирян, який не вірив у те, що шматок хліба реально стає тілом Бога. Скляна трубка в золотому обрамленні, яка одягнена на ногу старого, дуже нагадує спеціальний релікварій (монстранцію), куди в пізнє Середньовіччя поміщали Святі Дари. Отже, рана на нозі Антихриста, можливо, свого роду антигостія, антитіло Христове.
Хто такі волхви
У Євангелії від Матвія, єдиному, де згадуються волхви, їх кількість не вказана. Проте у християнській традиції з часів грецького теолога Орігена (близько 185–254) вважалося, що їх було троє. Крім того, виникла ідея, що один із них був старим, другий — середніх років, а третій — юнаком (волхви таким чином втілювали три віки людини). У латинському перекладі Нового Завіту вони названі «магами», і перші християнські богослови на хвилі полеміки з язичництвом часом описували їх як чарівників, віщунів та брехунів. Пізніше їх репутація була відновлена. Їх стали вважати благочестивими мудрецями, яких не варто плутати з чаклунами на службі демонів.
Вже в раннє Середньовіччя волхвів почали називати нащадками трьох синів Ноя: Сіма, Яфета і Хама. Вони представляли три частини світла, які ті заселили: Азію, Європу та Африку, а їхній прихід до Віфлеєму означав, що весь світ визнав у новонародженому Месію. Саме тому третій волхв, який прийшов із Аравії чи Ефіопії, був чорношкірим.
Проте в іконографію волхв-мавр — його називали то Бальтазаром, то Каспаром — пробився не відразу. Хоча окремі зображення відомі вже в XII-XIII століттях, вони стають всюдисущими лише в пізнє Середньовіччя та в епоху Відродження. Найімовірніше, це було пов'язано з расово-колористичними стереотипами. У середньовічній культурі чорний колір асоціювався з дияволом (не випадково бісів називали «ефіопами») і сприймався як знак внутрішньої гріховності та чорноти душі. Тому катів Христа, тобто римлян чи іудеїв, щоб підкреслити їхню злобу, часом уявляли чорноликими.
Коли зображення третього мага в зовнішності мавра стали в Європі звичайною справою, на деяких з них іноді з'являлися деталі, що нагадували про його язичницьке минуле. Наприклад, у «Поклонінні волхвів» Ульріха Апта Старшого у молодого чорношкірого короля з широкого рукава виглядає чорний кіт — тварина, що асоціювалася зі світом темряви.
Босх пішов далі. Третій наймолодший волхв у нього — як і у багатьох інших художників — відокремлений від перших двох. Зі своїм подарунком він стоїть на відстані, за Іродом чи Антихристом, тоді як двоє інших підносять дари Немовляті. Їхні шати та дари наповнені християнською символікою — його вигляд (золоте намисто на шиї, перлинні сережки у вухах і т. д.) максимально екзотичний.
Чому волхви так одягнені
Вишивка
У чорношкірого волхва по нижньому краю білого одягу вишиті птахи. Вони клюють зерна, що вивалюються з плодів. Поруч зображено пару сирен: чоловік та жінка з тілами птахів. Схожі плоди з птахами з'являються у Босха і в інших роботах: у «Саді земних насолод» і «Іоанні Хрестителя в пустелі». Історики припускають, що сирени та плоди символізували тілесні спокуси та мирські радощі, які відволікали святих від помислів про високе. Ще більш підозріло виглядає вишивка на червоному одязі чорношкірого слуги — там Босх зобразив поранених і пожираючих один одного монстрів, схожих на риб. Ці прикраси погано сумісні з уявленням про третього волхва як про святого і швидше представляють його як язичника, що все ще перебуває в екзотичному світі зла.
Наплічник
А ось другий волхв одягнений в ортодоксально-християнському дусі. На його тяжкому наплічнику Босх зобразив царицю Савську, що прийшла з дарами до царя Соломона: цей сюжет вважався одним із старозавітних типів, тобто прообразів поклоніння волхвів. Нижче, мабуть, жертвопринесення, яке вчинили Маной та його дружина, коли ангел їм сповістив, що у них народиться довгоочікуваний син (Самсон). Їм було обіцяно, що він врятує Ізраїль від филистимлян. У цьому епізоді християнські богослови бачили один із типів майбутнього Різдва Христового.
Які подарунки волхви принесли немовляті
Як сказано в Євангелії від Матвія, волхви принесли Божественному немовляті свої скарби: золото, ладан та смирну. У цих дарах богослови бачили свого роду данину – язичники підкорилися християнському Месії, земні царі – Царю царів, Царю Небесному.
Але чому вони принесли такі подарунки? Християнські автори вважали, що цей набір символізував потрійність природи Христа: смирна була подана йому як людині, золото — як цареві, а ладан — як Богу. Яків Ворагинський у популярній «Золотій легенді» (близько 1260) навів безліч різних трактувань. Золото мало полегшити бідність Діви Марії, ладан - наповнити ясла пахощами, смирна - зміцнити тіло дитини і захистити її від шкідливих черв'яків. Золото означало любов, ладан – молитву, а смирна – умертвління плоті. Під золотом розумілася божественність Христа, під ладаном — звернена до Бога душа, а під смирною, яка береже тіло від псування, — його непорочне тіло. І так далі.
Зазвичай дари волхвів зображували у вигляді золотих кубків, чаш або посудин, проте у Босха подарунки старшого та молодшого (чорношкірого) волхвів виглядають зовсім інакше.
Золота скульптура та три жаби
Старший волхв, стоячи навколішки перед немовлям і Марією, підносить золоту скульптуру. На ній зображено Авраама, який готується принести в жертву Ісаака. Ця сцена в християнській традиції символізувала хресну смерть Христа і тут вказує на муку, яка чекає на новонародженого.
Однак під диском, на якому закріплені фігури, чомусь сидять три жаби. Деякі історики пишуть, що зовні благочестивий дар спирається на нечистих жаб, отже Босх прагнув викрити і дарувальника. Але ймовірніше, що він зобразив жаб, придавлених важкою скульптурою. Тоді перед нами символ прийдешнього викуплення, перемоги Христа над гріхом і дияволом.
Смирна та птах з червоним плодом у дзьобі
Чорношкірий волхв тримає в лівій руці білу кулю зі смирною. Зовні на ній зображені два воїни і людина, що підносить дар дарує государеві, що сидить на престолі. Можливо, це Авнер - полководець царя Саула. Як розповідається у Другій книзі Царств, після загибелі свого пана він став ворогувати зі спадкоємцем престолу Давидом. Можливо, Босх зобразив, як Авнер з'явився до Давида, щоб укласти з ним союз і передати під його володарювання всі землі Ізраїлю. Середньовічні богослови бачили в цьому епізоді один із старозавітних прообразів поклоніння волхвів.
Набагато складніше зрозуміти, що означає птах, що сидить на кулі, з червоним плодом у дзьобі. Можна було б подумати, що це фенікс, який, згорівши, повстає з попелу і втілює воскресіння Христа. Або пелікан: цей птах самовіддано годує пташенят власною кров'ю, а тому нагадує про хресну жертву Христа. Однак у птиці на кулі немає ні пташенят, ні кривавої рани. Її не оточують язики полум'я.
Такі ж маленькі плоди затиснуті в дзьобах у птахів, що прикрашають шолом старшого волхва, і ще один більший фрукт — на голові у чорношкірого слуги. Також червоні ягоди у величезній кількості зустрічаються на центральній стулці «Саду земних насолод», де сотні голих постатей вдаються до дивних ігор та любовних втіх. Там люди вгризаються в колосальні ягоди полуниці — тут чорний волхв тримає в руках брелок у формі полунички. В обох ягодах дослідники Босха найчастіше бачать уособлення земних спокус та радостей плоті. А така символіка виглядала не надто благочестиво. Найімовірніше, Босх за допомогою цих деталей хотів наголосити на екзотичній природі дарів, принесених немовляті Христу язичниками.
Як виглядає дім, в якому народився Ісус
За свідченням Євангелія від Луки, Спаситель народився в яслах у Віфлеємі, тому що для Святого сімейства не знайшлося місця на заїжджому дворі. Упродовж століть богослови прославляли смиренність Царя Небесного, якому, за словами Августина, «м'яким ложем стали грубі ясла, а золотою візерунковою стелею — закопчена солом'яна покрівля». Відповідно, і художники — наприклад, Робер Кампен — найчастіше зображували ясла, де з'явився на світ Ісус, як просту, часто дуже стару будова з дірками у стінах.
Так само зробив і Босх, але в нього скромна хатина обростає зловісними деталями. Під дахом у чорній дірі сидить сова, а поруч із нею всередину заповзає ящірка. Ще одна сова виглядає з дірки у стіні високо над головою чорношкірого волхва. Сова як нічний птах у середньовічних бестіаріях та інших алегоричних творах регулярно виступала як уособлення різних сил темряви (від єретиків до юдеїв). І Босх активно використовував цю символіку — наприклад, у «Спокусі святого Антонія» сова сидить на голові демонічного музиканта зі свинячим рилом.
Де сидить Йосип
На лівій стулці триптиха у дворі, що примикає до ясел, біля вогню самотньо сидить Йосип, якому не знайшлося місця у сцені поклоніння. Старий годувальник Святого сімейства (за його спиною висить сокира — знаряддя його теслярського ремесла) дбайливо сушить над багаттям пелюшки Немовля. Як уже було сказано, над воротами, що розвалюються, кувиркається жаба. Внизу по обидва боки від отвору зображені фігури, що жестикулюють або танцюють, а зверху встановлена невелика статуя в довгому одязі і гострокінцевій (єврейській) шапці. Ці деталі, які зустрічаються тільки у Босха, зважаючи на все, маркують простір, де сидить прийомний отець Спасителя, як іновірний і нечистий.
У Середньовіччі існувало уявлення про те, що хатина, де народився Христос, була збудована на руїнах палацу Давида у Віфлеємі. Месія з роду Давидова народився там, де стояв палац його предка, — Новий Завіт був народжений на руїнах Старого. Перше пришестя Христа стало виконанням давніх єврейських пророцтв, але оскільки євреї не визнали Христа Месією, вони втратили статус обраного народу і перетворилися на ізгоїв.
Тому деякі історики, наприклад Дебра Стрікленд, підозрюють, що у Босха хата, що розвалюється, в якій гніздяться сови, могла означати Старий Завіт і весь іудейський світ, який, на відміну від язичників, так і не прийняв Христа.
Що означають віслюк і віл
На тисячах зображень Різдва та поклоніння волхвів ми бачимо в яслах віслюка та вола. В Євангеліях про них немає жодного слова. У новозавітний сюжет вони прийшли із старозавітного пророцтва: у III столітті християнські богослови вирішили, що слова пророка Ісаї «Віл знає свого володаря, і віслюк — ясла пана свого; а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє» насправді віщували майбутнє втілення Христа.
У середньовічній іконографії Різдва віл та віслюк, як правило, разом поклоняються Немовляті або мирно щипають сіно на задньому плані. Однак у деяких майстрів віслюк, як може здатися, невдоволено реве (так що Йосипу доводиться відганяти його ціпком), відвертається від новонародженого або навіть намагається зжерти його пелюшки.
Історики припускають, що річ у «конфесійному» поділі ролей. Середньовічні богослови іноді писали про те, що віл захищаючий Немовля своїми рогами, уособлював язичників, які визнали його Месією, а віслюк — упертих іудеїв, які відмовили йому у визнанні.
У Босха в його похмурій хатині, звідки виглядають слуги Ірода чи Антихриста, у вікні видно лише віслюка, а вола чомусь немає. Дебра Стрікленд і Джозеф Кернер вважали це черговим доказом того, що стара хатина уособлює єврейський світ, який протистоїть Спасителеві. Однак нещодавня реставрація показала, що Босх таки зобразив і вола — просто згодом пігмент потемнів і його стало не видно.
Що відбувається на дальньому плані
Як і у багатьох роботах Босха, сакральне дійство розгортається і на фоні безмежного пейзажу, у якому історики теж шукають ключі до основного сюжету.
Фантастичний Єрусалим
На центральній панелі вдалині височить місто з вежами та храмами найхимерніших форм. Це, звичайно, не маленький Віфлеєм, де народився Ісус, а Єрусалим. Нідерландські майстри того часу зазвичай зображували його, як і всі стародавні міста, у тодішньому північноєвропейському стилі — з готичними шпилями та черепичними двосхилими дахами. Деколи там з'являються будинки, схожі на реальний храм Гробу Господнього, або будівлі, з круглими куполами та іншими неготичними елементами, що нагадують про мусульманську архітектуру Сходу.
Босх надав багатьом будинкам дивні (схожі на перевернуті дзвони чи напівсфери) форми. Історик Лорінда Діксон, яка пропонує читати багато образів Босха через призму пізньосередньовічної алхімії, показала, що ці будинки дуже схожі на зображення хімічного посуду, які зустрічаються в рукописах XV–XVI століть. Зокрема, вони нагадують посудини, що стоять на печі. В алхімічній метафориці того часу печі та посудини називали «будинками», в яких інгредієнти «живуть» у ході трансмутації, а процес появи філософського каменю уподібнювався до Різдва Христа.
Однак, незважаючи на явну схожість, ймовірніше, що Босх, який міг бачити куполи та округлі форми на гравюрах з видами Єрусалиму та інших міст Сходу, вирішив надати своїм будинкам максимально екзотичного вигляду. Для цього він справді міг схрестити архітектуру з формами хімічного посуду. З цього, втім, випливає, що його дивні міста означали печі, у яких готується філософський камінь.
Ідол, півмісяць та хрести
У пустельному просторі між яслами, де народився Ісус, та Єрусалимом співіснують християнські (придорожні хрести) та язичницькі символи. Посеред піщаної смуги стоїть колона, на яку поставлений ідол із жердиною на голові, увінчаним півмісяцем. Півмісяць - це, звичайно, символ ісламу і насамперед османської загрози. Однак його значення було ширшим — за часів Босха він міг уособлювати все вороже іновірство, включаючи юдаїзм. Тому на панелі «Се людина» («Ecce homo») на першому плані зображено натовп юдеїв, які вимагають у Пілата розп'яти Христа, а вдалині над єрусалимською «ратушею» майорить червоний прапор із півмісяцем.
Три армії
З трьох сторін у долину перед Єрусалимом наступають загони озброєних вершників. Зліва воїни одягнені в різнокольорові тюрбани, а на прапорці, що висить у трубача, теж зображено півмісяць. Воїни в армії, що рухається праворуч, носять гострокінцеві капелюхи з широкими полями. У таких головних уборах європейські художники, сучасники Босха, часто зображували турків, тож ці армії, безперечно, асоціювалися зі Сходом.
Але хто перед нами? На численних «Поклоніннях волхвів», які створювалися в XIV–XV століттях, за трьома королями рухається їх оточення, що складалася з слуг і озброєного ескорту. А раз маги представляли далекі царства, то і воїни часто були одягнені на неєвропейський, найчастіше східний манер, а на прапорах, які вони несли, зображувалися півмісяці, зірки чи постаті маврів.
Однак, оскільки у Босха сцена поклоніння волхвів сповнена зловісних знаків, а біля порога хатини, ймовірно, стоїть Антихрист, то Лотте Бранд Філіп, Дебра Стрікленд та деякі інші історики дійшли висновку, що й війська, що висунулися до Єрусалиму, — це не просто почет Каспара, Мельхіора та Бальтазара. За їхньою гіпотезою, Босх зобразив «царів землі всього всесвіту», які наприкінці часів зберуться, «щоб битися з тим, хто сидить на коні і з воїнством Його», тобто з Христом та його Церквою». Можливо, це демонічні воїнства Гога і Магога, які за покликом Антихриста вийдуть «на широту землі» і оточать «стан святих і любиме місто» — Небесний Єрусалим. За часів Босха, коли вся Європа зі страхом стежила за стрімкою експансією імперії Османа, у наступі турків часто бачили Божу кару за гріхи християнського світу або прямо ототожнювали їх з Гогом і Магогом.
При цьому в самих арміях, що сходяться під Єрусалимом, немає нічого особливо зловісного. Їхня інтерпретація як воїнства зла, яке наприкінці часів обрушиться на християнський світ, а не як загонів волхвів, що з'їжджаються з трьох кінців землі, залежить тільки від того, чи бачимо ми в загадковому старому Антихриста чи когось іншого.
Селянські танці та вовки
На лівій стулці, за стінами двору, де Йосип сушить на вогні пелюшки прийомного сина, під звуки волинки танцює пара селян. Ті ж персонажі з'являються у Босха на зовнішній стороні триптиху "Віз сіна". Там сивий мандрівник бреде світом, охопленим гріхом і розбратом. Ліворуч від нього розбійники грабують іншого перехожого, а праворуч пара селян танцює під волинку. Швидше за все, і в «Возі сіна», і в «Поклонінні волхвів» ця сцена символізувала мирські насолоди та гріховну суєтність.
Світ, в якому з'явився Спаситель, у Босха також охоплений насильством — на правій стулці, над зображенням Агнес де Грамме зі святою Агнесою, жінка рятується втечею від хижого вовка, а інший вовк пожирає мандрівника, який намагаючись врятуватися, встромляє йому в спину ніж.
Як у всьому цьому розібратися
У християнській іконографії та в християнській традиції загалом поклоніння волхвів – радісне торжество, явище Бога народам, яких він оберне та врятує ціною своєї хресної смерті. Однак світ, який зобразив Босх, зовсім не радісний і сповнений невиразного відчуття загрози. Історики сперечаються про те, звідки виходить ця небезпека і кого в першу чергу викриває Босх-мораліст. Стародавніх юдеїв, а заразом їхніх нащадків, які, як невтомно повторювали католицькі проповідники, несуть на собі прокляття богогубців? Поганих християн, адже вони, продовжуючи грішити, знову і знову мучать Христа, який у таких стражданнях помер за них? Усіх іновірців на чолі з магометанами, які наприкінці часів під егідою Антихриста поведуть тотальну війну проти Церкви? Ми цього точно не знаємо. Можливо, саме тому, що Босх просто не збирався відповідати і хотів показати, що зло багатолико.
Пояснюючи іконографічні аномалії, що відрізняють «Поклоніння волхвів» Босха від тисяч версій того самого сюжету, історики часто приходять до різних теорій подвійного дна, проте вони не завжди працюють. Як було сказано вище, німецька дослідниця Лотте Бранд Філіп вважала, що старий, що стоїть у дверях хатини, - це Антихрист. Якщо так, то волхви з їхніми дивними атрибутами теж можуть бути з ним пов'язані. Вона припустила, що Босх представив їх як «царів землі», які в останні часи будуть спокушені Антихристом і обрушаться на християнський світ. Ця версія має на увазі, що Босх зламав зсередини всім знайомий сюжет, поміняв знак волхвів з плюсу на мінус або парадоксальним чином поєднав у них обидва знаки. Глядач бачить трьох королів, які принесли дари Христу, але розуміє, що вони одночасно означають безбожних царів на службі Антихриста.
Проте настільки радикальний розрив із традицією, настільки очевидне дводумство виглядає все ж таки малоправдоподібно. Світ Босха химерний, але багато тлумачень, які історики пропонують його роботам, у нього явно викликали б подив. Навряд чи він збирався зобразити антипоклоніння волхвів. Швидше Босх протиставляє двох перших (білих, благочестивих) магів їхньому третьому супутникові — екзотичному язичнику, який, можливо, справді пов'язаний з Іродом чи Антихристом.
Розшифрувати загадкові образи Босха, як будь-яке послання, де дуже багато невідомих, непросто. Для цього потрібно спочатку розібратися у значенні окремих деталей. Однак багато з них майже неможливо зрозуміти, якщо не знати, який сенс Босх вкладав у ціле. І варто припуститися помилки на початку шляху, як наступні тлумачення повисають у повітрі. Так, якщо старий, що стоїть у дверях старої хатини, — це Антихрист, то східні армії, що збираються під Єрусалимом, справді можуть символізувати не почет волхвів, а Гога з Магогом. Якщо ж перед нами цар Ірод чи хтось ще, то Гогу з Магогом та іншим лиходіям із есхатологічного міфу там робити нічого. За зовнішністю самих воїнів, хто вони і навіщо з'явилися, визначити, на жаль, неможливо. Значення тих самих деталей залежить від контексту, і при розшифровці творів Босха, з його химерною символікою, про це точно не можна забувати.
