Олена Тимчишин. Вчитель, який змінив моє життя

Осінь. Десь там у сизому небі, просякнутому димом, стогнуть журавлі. А я у п'ятому класі на уроці української літератури колупаю ручкою парту і одним вухом слухаю, що говорить моя вчителька.
  Моя вчителька... У мене є дві улюблені та дуже особливі вчительки. І дві вони—вчителі української мови та літератури.
   Перша—Анна Богданівна, яка берегла мою маленьку, дитячу душу, так по-особливому ніжно витирала сльози з моїх очей; навчала, виправляла і вірила в мене, що робить і зараз.
   І друга—Люба Богданівна. Така чудесна жінка з ясно-голубими очима, що сяяли, немов зорі. Вона стала в моєму житті яскравим сонячним променем і натхненням, хоч вчила мене зовсім мало. Я тягнулася до неї, як квітка до світла, а вона огортала мене своєю теплотою і затишком.
   Тоді в моїм серці зародилася любов. Така крихітна і безпорадна, яка от-от могла погаснути. Мої пізнання в літературі були дуже мізерними, а втім я дуже прагнула щось знати.
  І от зараз, коли вже у восьмому класі сиджу на уроці української літератури, то вже не колупаю ручкою парту, а слухаю Анну Богданівну і завмираю, і заслуховуюся.
  Мене вражає і надихає ця величезна любов до української мови та літератури. І зараз для мене це стало трепетом і великою любов'ю, а згодом—справою життя.
  Осінь. Дивлюся, як горять багрянцем хризантеми, як дощ монотонно розмиває дороги і згадую той запах: запах пожовклого листя і старих бібліотечних книжок...

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»