Вероніка Капустинська. Вчитель, який змінив моє життя
Для мене як і для багатьох українців вчителем який неабияк змінив моє життя стала ця безжальна війна. З того жахливого ранку 24 лютого змінилося майже все, навіть просто попити чаю – це вже ритуал великого щастя. Бо дійсно ж це щастя пити чай в рідному домі, в теплі і просто мати електрику та чай вдома. Щастя - просто вміти усвідомлювати це. Сама дивуюся, як мені чотирнадцятирічній дівчинці раптом відкрилася таємниця щастя в простих речах. Щастя – прокинутись вранці, щастя – обійняти рідних, щастя – потеревенити з однокласниками на перервах, вживу, а не онлайн, щастя – неспішно збирати багряне опале листя під ногами, слухати звук його шурхотіння, коли немає сирен, щастя – не чути вживу звуку шахедів і не знати, як воно, коли над головою пролітає снаряд, щастя….воно повсюди. Та, на жаль, його усвідомлення прийшло до мене тільки з жахіттями, які принесла ця війна.
Люди, які навколо: воїни, волонтери, прості працівники, які працюють в складних умовах військогвого стану, особливо ті, хто близько до лінії фрону - вражають своїм героїзмом, розумом і вмінням любити Батьківщину не на словах, а здійснюючи справжні героїчні вчинки. Самій дивно скільки сліз змогла я виплака дивлячись сюжети на ютуб про незламних укранців. Будучи ще підлітком, мені хочеться бути гідною цих людей і нашої країни, яку вони творять зараз на наших очах. Тож, щоб не було, я поставила собі за мету розширити свій світогляд, я почала цікавитись такими темами, про які навряд чи дізналась би у мирному житті. У мене з’явились нові хобі, завдяки яким я занурююсь у такий собі «мій світ», де я можу ненадовго забути про страшні реалії нашого життя, які тривають досі. Я можу сказати, що стала більш обізнаною в напрямку історії, ба більше, я полюбила її і шкодую, що тільки недавно зрозуміла наскільки важливим для українців є її знання. Я з захопленням зараз слухаю лекції про медіаграмотність і вміння фільтрувати інформацію, про ботів і тролів у мережах та як не втрапити на гачок їхніх маніпуляцій. А головне, я чітко усвідомлюю , що зараз як ніколи потрібно бути освіченою та медіаграмотною, щоб зважено реагувати на події. Ще однією з найважливіших змін стала дерусифікація усіх речей, які мене оточують. На жаль, якби не війна я б і надалі не розуміла всієї цінності української культури, мови, звичаїв, кіноіндустрії, творчості, історії. А зараз розумію не тільки цінність, а маю шалену пристрасть просувати і підтримувати все наше рідне українське.
Війна, яка змінила моє життя навчила мене не опускати руки та мати віру. Віру у рідну Україну і її відважних українців. Українців, які пліч-о-пліч в боях, які ведуть за руку своїх дітей в бомбосховище і співають там з ними патріотичних пісень, українців, які виносять на руках з-під завалів своїх переляканих домашніх тварин, українців, які за лічені дні збирають кошти на супутник, українців, які попри всі жахіття війни, кохають, співають, одружуються, подорожують, навчаються, розвиваються і просто радіють життю. А невдовзі, вірю, ми радітимемо життю під мирним небом у вільній непереможні Україні і як йдеться в українській народній пісні: «Хай живе вільна Україна! Нехай згинуть воріженьки навічні віки!»
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
