Васильєва Наталія. Вчитель, який змінив моє життя

Продається будиночок

                                                                                  І поживу в малесенькій хатинці,

                                                                                  Що так притульно висить на ялинці…

                                                                                                                            Л. Костенко

   Чого може бракувати людині напередодні свята Нового року? Снігу? Та ні, він поки що, нехай і обережно, створює необхідний антураж. І прикрашені вітрини магазинів, і паперові сніжинки на шибках школи, і надувні Санта Клауси, яких щосили тріпає вітер, ніби хоче перевірити на міцність – усе видає наближення межі років. То чого ж бракує? Як не дивно, радості й відчуття свята.

    Я вибігла на годинку, щоб купити чогось до святкового столу. Наближаючись до базару, побачила декілька яток, біля яких скупчилися люди. Цікавість переважила, і я наблизилася, щоб дізнатися, що привернуло увагу перехожих. Можна було здогадатися! Прикраси на ялинку. Від надмірної позолоти, райдужних блискіток хотілося замружитися. Пригадалося, як щороку відвідувала такі новорічні ярмарки, купувала нові кульки, любила їх розглядати, просто тримати в руках … і створювати диво. Ящичок з новорічними іграшками. Ось що живило відчуття затишку, дому, щастя.

    Поринувши в спогади, не одразу почула, коли до мене звернулася усміхнена жінка, яка торгувала всім цим добром:

• Вибирайте! Гляньте, який асортимент! А ціни! Навряд чи деінде знайдете дешевші.

    Мабуть, помітивши в моїх очах зацікавлення, упевнено продовжувала рекламувати товар:

• Щось подобається? Це справжнє скло. Ручна робота.

Я розгублено мовчала. Раніше точно б не повернулася з такого місця з порожніми руками. Раніше…

• Здається, знаю, що Вам потрібно, - не втрачала бажання зменшити асортимент свого казкового столу продавчиня. – Купіть будиночок.

  І вона простягнула мені іграшку. Будиночок був звичайний: сіренький, непримітний, та ще й із тріщинкою. «Життя дало тріщину», - сумно подумала я. Продавчиня намагалася зрозуміти з мовчазної реакції покупця хоч щось. І продовжувала говорити. На жаль, усі будиночки розпродано, залишився тільки цей. Подряпина? Так вона скине ціну. Непоказний колір? Але ж головне не це. Хіба Ви не знаєте, що на гілку новорічного дерева обов’язково треба повісити будиночок? Тоді в новому році у Вашому домі будуть царювати добробут і щастя. Які можуть бути сумніви?

   Рука сама собою потягнулася за гаманцем.

   Люди несли з базару сумки зі смаколиками до святкового столу. А я несла в пакеті майбутнє щастя, яке ретельно запакувала в декілька шарів цупкого паперу передбачлива продавчиня. І все ж не давало спокою одне: навіщо витратила гроші на непотрібну ялинкову прикрасу? Не буде новорічного дерева (в орендованій квартирі немає для нього місця). Просто попалася на гачок реклами, повірила в якісь прикмети. Ех, життя, де ж твої уроки?

   Чоловік теж посміявся: довірлива, як дитина. А я підвісила будиночок до люстри. Він смішно крутнувся, ніби демонструючи деформований бік. Непоказний, притягував, як магніт. У чужому домі створював якусь особливу атмосферу, затишок утраченого щасливого минулого.

    Бабуся казала: «Життя мудріше за людину». Але розуміння цих слів приходить із часом. Іноді неочікувані речі або події змінюють світ і тебе в ньому.

    Уночі на будиночок упало світло вуличного ліхтаря, і віконця загорілися теплим світлом. Творилося новорічне диво…

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»