Іванна Андрейків. Вчитель, який змінив моє життя

Вчителька, яка запалила в моєму серці вогонь пізнання і любові. Вчителька, яка змінила багато дитячих доль, бо освітила їхній шлях своєю любовʼю.

Я хочу розповісти про свою шкільну вчительку світової літератури, Надію Володимирівну Білик.

Людина зі світлою душею і чуйним мудрим серцем. Людина справжньої шляхетності та гідності. Людина, яка відкривала переді мною іскру знань, вбираючи море світла, і ні на хвилю не відходила від променів вічно сяючого сонця Божої мудрості. Людина, яка відчинила для мене двері у світ. Людина, яка вела за руку до глибин мудрості. Людина, яка підтримувала мої слабкі крила, щоб юна дівчинка змогла летіти.

 Я зустріла Надію Володимирівну, коли мені було 13 років. Тільки я перейшла до нової школи, наша сім’я переїхала в іншу місцевість, тими ж днями я втратила свою бабусю, і пам’ятаю, що здавалося тоді життя зупинилось, все втратило сенс. Прийшовши до школи, все було чуже. День швидко пролетів, але всі чомусь з нетерпінням чекали на 6 урок, це був урок світової літератури. Двері в кабінет відчинила гарна, інтелегентна вчителька. Вона усміхнулася, і запитала: «Де ж та юна дівчинка, з якою ми маємо сьогодні познайомитися?»

Я дивилася в її очі, і відчувала як від неї віяло теплом. Мені здається, що до того часу я не зустрічала в своєму житті таких добрих і щирих очей. Той урок літератури назавжди змінив моє життя, після того моє нове шкільне життя змінилося, і я з нетерпінням чекала кожен наступний урок. Її уроки дихали любов’ю, кожна дитина для неї була особливою перлинкою в нашому шкільному намисті, вона вміла вкласти найдрібніше зернятко навіть в той грунт дитячого саду, який для когось не давав плодів,  а з нею той сад оживав, був повний тихих вітрів, солодкодухмяних квітів та втіхи, з нею процвітало дерево нетлінного життя. Мене захоплювала її мудрість, чуйність, людяність та шляхетність. Шкільні роки пролетіли як одна мить. Пам’ятаю, як на випускному вечорі я гірко плакала, бо розлука з улюбленим вчителем була не припустимою думкою. Ми всі поринули у світ, а з нами завжди були і будуть мудрі поради вчителя та її добре любляче серце.

 У свої 15 коли я відправилася в доросле не по роках життя,  мої юні крила продовжувала підтримувати Надія Володимирівна, вона надалі вчила мене, ми завжди були на постійному зв’язку, вона раділа за всі мої успіхи, і ділила зі мною усі переживання. Саме вона надихнула теж стати на шлях формування юних душ, саме вона завжди вірила в мої таланти і здібності. Завдяки їй я продовжувала співати, писати вірші, вона вірила разом зі мною у мою мрію, вона вела мене за руку, коли я була маленькою юною дівчинкою, вона була поруч, коли я стала молодою вчителькою, поетесою. І всі мої юні роки, вона завжди підставляла своє плече, своє мудре і добре слово.

  Попри тернистий шлях педагога, вона вміє дивитись на все по-філософськи, і навчити так своїх учнів. Попри різні життєві обставини завжди вчить бути гідною людиною, і ставитись до усіх з любов’ю. Ідея людяності насамперед в гармонії,  любові та волі, цінність в духовному світогляді та вмінню сіяти вічне і добре.

Для мене велика честь бути ученицею в такого прекрасного наставника, а зернятка її мудрості продовжують проростати.

 Сьогодні коли я продовжую справу своєї вчительки, але вже далеко за океаном в країні моєї мрії - США, навіть в той час, коли нас розділяють океани, і десятки тисяч кілометрів вона продовжує тримати мене за руку. Щиро радіє кожному моєму успіху, і наставляє та підтримує при кожному моєму падінні. Дякую Богу, за доброго вчителя, що завжди вчить не лише словами, але й прикладом власного життя!

 У кожного – власні душевні глибини,

У кожного – власна дорога.

Безстрашна людина – це вільна людина

І дуже близька до Бога.

 Дякую, моїй вчительці, що завжди наближала мене до Бога та високого морального закону. Дякую, що навчала бути вільною.

Дякую, що завжди вірила в мене!

Дякую за серце, яке вміє по-справжньому любити!

Такі вчителі змінюють людські долі! Такі вчителі – це благословіння!

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»