Микита Рижих. Добірка віршів «Жертва»

Микита Рижих. Добірка віршів «Жертва»

***
Я приношу тобі у жертву тишу будинку
Дзеркала повторюють голоси яких більше немає
Відлуння відображає надії та вигадане кохання
Стіни та стелі вибухають червоними венами
Я благаю тебе вимовити у темряві слово і ввімкнути світло
Я давно не прошу вимовити тебе слів "я люблю тебе"
Усе на що я здатний це чекати звуку від того хто не прийде
Я вмію чути лише кроки того хто не ввійшов до кімнати
Ніхто та ніколи не вміє любити більше ніж дощ що ллється з очей
Жодна хмара крім волосся не здатна на почуття
Жодні грім і блискавка не здатні видати звук
Я приношу тобі в жертву тишу свого будинку але ти мовчиш

***
Кущ позбавлений усіх ягід
Осінь обдирає тепер також листя
Майбутнє у невизначеності

***
Краплі грають із власною прозорістю
Хотілося б знати що насправді у твоїй голові
Хотілося б знати що насправді у моїй голові

Лід заростає і знаходить нові шрами
Надія всередині мене вмирає останньою
А зовні я давно вже мертвий

Пар здіймається вгору немов мрій і зовсім не було
Я цвинтарно ховаю птахів на пристані та топчу пісочні замки
(Таким чином тупцюю та ховаю твою портет намальований у моїй голові)

Починається дощ і рот відкривається аби напитися
Я все ще люблю тебе як на початку
Я все ще вмираю наче ненароджений Ісус

Я досі живий але дарма

***
Вмираючи як вперше ти вчиш мене шкодувати по тобі
Крик зірваний вітром відноситься далеко залишаючи за собою мовчазну порожнечу

Я не вмію тобі співчувати адже до мого жалю ти байдужий
Смерть це лише коробка з сюрпризом яку мені нарешті ти подарував

Це твій перший подарунок для мене
Цей твій подарунок останній

***
Я хапаюся за дерево але його гілкам на це начхати
Черепа не мають такої ж байдужості якщо на них наступити

Я гуляю цвинтарем у пошуках життя
Я плачу щодо живих адже мертві до всього байдужі

Я не знаходжу нікого живого ніде у цьому світі
Лише фотографії на могилах говорять зі мною про кохання

***
Когнітивний погляд на фразеологічний зво-
Рот дає можливість зрозуміти що на (с) п р а в д і
Мертва мова
Мертвий язик
Мертвий слух
Мертві вуха
Не є такими простими засобами зв’язку
Як описано
У підручнику
Рекомендованому
Міністерством освіти
України
Для використання
У закладах середньої освіти
Авторства к. к.

Неочікуваний дисонанс
_Мертва мова
_Мертвий язик
_Мертвий суржик
Є підставою для серйозних морфологіч-
Них досліджень у спеціалізованому інституті

І ще така аномалія
Майже антропофагія
Зважаючи на функції
Багатозначних слів символів

Насправді мови є дві
Мова людини
Мова програмування

Вони обидві мають дещо спільне
Наприклад те що п-
Оходять від 
Давнь-
Ої Ва-
Вилонської
Насправді
Давньої Ва-
Вилонської не існує
Це міф створений режисерами культових
Фільмів-блокбастерів
Задля того щоб підняти касу
І заробити мільйони доларів
На людському невігластві
А заодно розробити
Нову державну освітню програму
Запрограмовану на смерть

Насправді існує дві мови 
Мова людини
Мова програмування

Філологи та лінгвісти
Вічні супротивники

Чия мова жива

Чия мова мертва

***
Біля нобеля
Чого коштував пастернак якщо
Мендельштамп був голодним
А народи окраденими єдністю страждань
Червоне як не промовчиш це кров
Російська література наче культура вбивства

Покрівля яка протікає венами і трупами


***

Штрих пунктир мови

Кроля подароване на повноліття Алісі

Гризе церковну свічку


***
…з кранів тече холодна…
Ія Ківа


ртутний  
стовпчик
твоєї
спини
немов
чайка
утоплениця
зварена
у супі


та у нас немає води
після ранкового вибуху

***
Ось шлях земний, на половину пустка,
На чверть шляхи, на чверть суцільна пастка, –
Коли життя лиш, гра пісочна паска, –
Це наша траса, трясця та мотузка.

Човни долонь чорніють, ніби круки,
Кричать, мовчать, кусаються, трясуться.
"Життя одне" – для кого нині суть ця?
Крізь автоспуск біліють наші руки.

О, пані казка. О, померла пані.
Померла казка – хай помре і поні
Думок-ляльок. У стомлені долоні
Встромляє промінь сонце у купанні.

Під сном-вогнем, під сном-житєвим кредо,
Реве наш шлях, бринить мотузка смерті.
Смішне життя в гротескному конверті –
Ведмеже, дике, хиже та без меду.

Під листям сорому сурмить віднині гнів.
Усе горить: від свічки до людини,
І однина самотньої години
Тихенько вироста 
У полум'ї вогнів…


***
Ніхто не рахує смерті доки ніхто не помре


Читати також