5 жахливих картин, котрі відображають похмурі реалії війни

Відкидаючи романтизм, ці відомі картини зображують війну такою, якою вона була насправді: садистською та безглуздою.

Ключові висновки

• Там, де традиційний живопис прославляв війну, сучасні художники прагнули викрити її безглуздість.
• Пабло Пікассо та Сальвадор Далі звернулися до абстракції, задля вираження хаосу та абсурдності війни.
• Франсіско Гоя та Ян де Бан зобразили сцени, настільки жахливі, що їх неможливо описати словами.

Зображуючи героїчні сцени зіткнень та величезні портрети генералів, митці впродовж історії допомагали зміцнювати уявлення про те, що війна є благородною та синонімом провидіння і прогресу. Але подібно до того як деякі письменники почали точно описувати жахи війни у своїх оповіданнях, художники почали експериментувати зі способами їхнього зображення у візуальному мистецтві. Цікаво, що там, де перший спирався на реалізм, другий звернувся до абстракції. Можливо, це тому, що метою художника було не показати, як виглядають битви – завдання, яке було віднесене до фотографії ще під час Громадянської війни в США, - а радше повідомити, як відчувається битва.

Нижче наведено чотири відомі картини, які були особливо успішними у цій спробі.

«Герніка» Пабло Пікассо

Герніка - найвідоміша та найрадикальніша з відомих картин даного списку, натхненна і названа на честь бомбардування баскійського міста на півночі тодішньої Іспанії в 1937 році. Вибух, під час якого, за словами уряду, загинуло 1654 людини, був здійсненний нацистською Німеччиною та фашистською Італією на прохання іспанського диктатора Франсіско Франко, який сподівався знищити повстанців-республіканців, розташованих там.

Замовлена картина іспанськими республіканцями для Паризької міжнародної виставки в 1937 році є першою роботою Пікассо, яка робить політичну заяву на відмінну від просто естетичної. Раніше стурбований тим, що можна, а що не можна вважати мистецтвом, художник використовує абстракцію, щоб підкреслити безглуздість цього ідеологічно мотивованого нападу. «Картина не відображає ні реалістичного, ні документального опису бомбардування, а радше натякає за допомогою тональності, мотивів, кубічних та сюрреалістичних стилістичних прийомів на жахливий хаос, який став можливим завдяки сучасній війні. Війна є символічною, а її висловлювання має універсальний, навіть космічний вимір», - пише один критик.

Жінки, котрі падають з дому, матері та діти в обіймах походять до більш пізнаваних фігур картини, також приєднуються два улюблені символи Пікассо - кінь та бик. З більш ранніх картин, на яких зображені битви, випливає, що тварини представляють два боки людства: кінь - це жіноча жертва бика, а бик, наполовину віддалений від сцени і напіввключений в неї, є чоловічим агресором. На запитання, чи останнє символізує фашизм, Пікассо відповідає у своїй характерній заплутаній манері: «Жорстокість і темряву так, але не фашизм».

«М’яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни» Сальвадора Далі

Картина про громадянську війну була створена за рік до «Герніка». Завжди ексцентричний сюрреаліст стверджував, що «пророча сила його підсвідомості» передбачала це. Хоча багато істориків мистецтва переконані, що якщо змінити назву картини, щоб підвищити її привабливість, вона все ще залишиться вражаючою.

Як і Пікассо, Далі використовував гендерні символи та химерні образи, щоб висловити своє ставлення до конфлікту. Цю картину, як і всі великі роботі Далі, важко описати, а ще важче забути. Усміхнена гуманоїдна фігура стоїть перед пейзажом, збалансована на межі падіння і розриваючи себе на частини, безладдя кінцівок без торса, який би їх з'єднував є очевидною алегорією на стан Іспанії. «Боби в назві», зазначає вебсайт dalipaintings.com, «ілюструють дивні несумісності масштабу, щоб викликати роботу несвідомого розуму».

Далі, описаний як «делірій самоудушення», використовує у назві не метафоричний, а більше психоаналітичний підхід до громадянської війни в Іспанії. Далі був прихильником психоаналізу та сюрреалізму, які він тепер уособлює. І психоаналітик, і сюрреаліст у ньому прагнули зрозуміти світ наяву за допомогою, здавалося б, абсурдної, але насправді цілком розумної конструкції сновидінь. На картині Далі віддає шану Зигмунду Фрейду, засновнику психоаналізу, невеликим портретом, схованим у кутку рами. Більш очевидними є численні зображення грудей та пенісів, що можливо, випливають із кульмінаційної фігури. Порівняно за значенням биків та коней у Герніці припускають, що громадянська війна в Іспанії була актом сексуального збочення.

«Третє травня 1808 року в Мадриді» Франсіско-Хосе де Гойя

Ще одне культурне надбання Іспанії, але цього разу з іншого історичного періоду. За допомогою репутації сумнозвісних «чорних картин» «Третє травня 1808 року в Мадриді» виявлено шедевром Гойї. На ньому зображено наслідки невдалого повстання проти французької окупації Іспанії, яке почалося роком раніше за зміну Наполеоном Бонапартом короля Карла IV з рідним братом Йосифом I.

2 травня в Мадриді спалахнули вуличні бої, після того як французькі солдати відкрили вогонь по натовпу протестувальників перед міським королівським палацом. Наступного дня протестувальників арештували та розстріляли. Яскрава композиція Гойї розкриває його уявлення про французьких катів, обернених спиною до глядача, майже машинальних у своїй поведінці. Наша увага та співчуття спрямовані на бідних повстанців, один з яких розводить руки, імітуючи Ісуса Христа на хресті.

Ця прямолінійна картина слугує входом у напрочуд складний світогляд Гойї. Ставлячись зі співчуттям до бунтівників, художник довгий час критикував іспанське суспільство за правління Карла IV і його деспотичного сина Фернандо VІІ. Водночас він плекав не надто таємну любов до «освічених» правителів, як-от Наполеон. «Третє травня 1808 року у Мадриді» було намальовано більш ніж через 6 років після страти. І його замовив, імовірно, Фернандо, щоб кинути виклик Гойї щодо його вірності під час окупації. Отже, найяскравіша риса картини – моральний контраст між праведними іспанцями та безсердечними французами насправді може бути результатом спроб художника втекти від переслідувань, а не виражанням його невідфільтрованих почуттів.

«Трупи братів де Вітт» Яна де Баєна

В історії Нідерландів 1672 рік відомий як Рамп’яр, або «Рік лиха». Бо у квітні Республіка Нідерланди вступила у війну і врешті-решт зазнала поразки від спільного альянсу Англії, Франції та єпископств Мюнстерського та Кельнського. Наближаючись до кінця Золотого віку Нідерландів у 17-му столітті, громадяни Гааги вилили свій гнів на прем’єр-міністра Яна де Вітта, котрого разом зі своїм братом, адміралом Корнелісом жорстоко лінчували неподалік від власного офісу.

Картина 1672-1675 рр., яку приписують голландському художнику Яну де Баєну, показує, що залишилося від братів після того, як натовп розійшовся: вони були роздягнені догола, нанизані на дерев’яний стовп (Ян трошки вищий, але менш могутній, ніж Корнеліс), кастровані та випотрошені. Дотримуючись розповідей очевидців, де Баєн намалював братів без пальців на руках та ногах (їх відрізали та продавали як сувеніри) і навіть додав останки кота, котрого, як кажуть, один із бунтівників запхав у тіло Корнеліса.

Подекуди (в порівнянні з дослідженням зарізаних тварин, як-от «Забитий віл» Рембрандта 1655 року) «Трупи братів де Вітт», можливо, більше схожі на форму історичної документації. Подібно до ранніх робіт, на яких він базувався, він з’являвся в старих і нових текстах, щоб проілюструвати щось таке жахливе, що неможливо описати словами. Мистецтвознавець Франс Грейзенхаунд зайшов настільки далеко, що написав у Журналі істориків нідерландського мистецтва, «картину можна тлумачити як якийсь зворотній політичний подвійний портрет, присвячений кар’єрі Де Віттів і жахливій долі, що чекає на них у кінці».

Переклала Тетяна Могильна