Яна Вовк. Інтерв'ю

«…існує щось інше, чого людина може не усвідомлювати довгі роки, аж доки у неї не спробують це забрати, – її свободу та національну ідентичність». 

Яна Вовк – письменниця і журналістка, яка родом із Харкова. В її доробку – повість «Там, де немає дзеркал» та збірка оповідань «Ти можеш бути». А цьогоріч побачив світ новий роман авторки – «Бажання хибні, бажання справжні». Про нього ми і поговоримо.

Пані Яно, розкажіть, що спонукало вас обрати такі тему й ідеї для роману та скільки часу працювали над книжкою?

Над романом я почала працювати ще 2021 року, а завершила його аж у квітні 2023-го. Початкова і кінцева дати – ми «до» і ми «після»: 24 лютого стало точкою зламу накресленої мною раніше сюжетної лінії.

Емоційне забарвлення і тонкощі психологічних образів ваших героїв дозволяють відчути їхні життєві переживання, притаманні більшості з читачів, а тому зрозумілі й близькі. Що у книзі є запозиченням із реального життя?

З одного боку, сюжет і персонажі є авторськими, з іншого – чимало деталей реальних. Я збирала матеріали, спілкувалася з учасниками подій чи фахівцями певних професій, у тексті відбито чимало й моїх життєвих спостережень… Герої роману – не вибілені, шукають сенс свого існування, мають певні амбіції, настанови, упередження. Я не даю власного оцінювання їхнім вчинкам, залишаючи це право за читачем. Можливо, комусь вони стануть близькими через своє бунтарство, а може, завдяки тому, що наступають на загальноулюблені граблі, мають ті ж звички, слабкості…

Жінкам завжди цікава тема кохання, та й не тільки їм. Ваші герої закохуються, іноді до екстремальних вчинків. Що можете сказати читачеві з цього приводу?

Одна із сюжетних ліній – досвід головної героїні, молодої відчайдухи. Інтригу сюжету розкривати не буду, але процитую момент, який дав їй новий старт: «Про кохання писало чимало філософів, психоаналітиків і просто натхненних людей, які мали час і змогу розмірковувати над цим. Ася тепер теж могла б щось написати, але це відлякнуло б тих, хто мав щодо цієї теми сподівання. Якби у неї хтось запитав, яка найгірша помилка закоханих, вона відповіла б: очікування. І не тільки в коханні, а й у будь-якому аспекті життя. Наче ти креслиш вежу, а отримуєш будівельні матеріали на привокзальний зелений будиночок. І ніхто в цьому не винний, бо ти не поцікавився у партнера, чи не боїться він висоти. Або чи не зайвою буде ще одна вежа в лісі таких самих». А взагалі, у кожного героя роману власний досвід із цього приводу…

Чи торкається ваша книга теми національної свідомості? Як саме ця тема розкрита?

Кохання, виховання дітей, професійні злети й падіння, мрії, сподівання – ці пазли складають звичність життя. Але існує щось інше, чого людина може не усвідомлювати довгі роки, аж доки у неї не спробують це забрати, – її свободу та національну ідентичність. У романі передано, як змінив людей Євромайдан, як відбувалася трансформація свідомості звичайних українців протягом пів року до великої війни і сама війна.

У вашій книзі розповідається про Харків. Яким він постає перед читачами?

Харків – моє рідне місто, яке я дуже люблю, і писала про нього як харків’янка. Якщо передати лаконічно, то перед читачем постає самобутній мільйонник із багатим культурним, науковим, студентським світом (наприклад, університет Каразіна, при якому працює обсерваторія і про яку йдеться в романі, єдиний в Україні, що дав старт трьом нобелівським лавреатам). Прекрасне місто із розмахом, із розвиненою промисловістю, інфраструктурою. Живий організм зі своєю історією, невгамовністю… Незламне українське місто, котре відстояло свободу 2014 року, дало відсіч ворогу 2022-го…

Харків’яни перед загрозою повномасштабного вторгнення: які вони, що їх турбує?

Харків добре пам’ятав 2014 рік, коли на стовпах висіли листівки «руской вєсни», а «тітушки» з бітами розганяли мирні мітинги на підтримку Євромайдану, спалювали автівки з українськими прапорцями під лобовим склом… Харків’янам, як і більшості українцям, важко було повірити в те, що все може повторитися, та ще й у такому масштабі, із немислимою жорстокістю. Спрацьовував механізм психологічного захисту, замовчування реальності перед самим собою… У кожного з героїв роману були мирні «містки» в завтра, післязавтра… проте ранок 24 лютого 2022 року їх зруйнував. Повномасштабна війна звела свої мости, але опори залишилися ті самі: Свобода, Нація, Єдність.

Розмовляла Олена Буда