Емоції, еволюція та мозок

Емоції, еволюція та мозок

Наш мозок еволюціонував мільйони років, більшу частину яких наші предки були мисливцями та збирачами та жили групами до 150 осіб. Їм доводилося щодня боротися за життя, рятуючись від загроз у небезпечному середовищі, шукати їжу та змагатися за володіння обмеженими ресурсами з іншими племенами. Але не лише боротьба та агресивність прокладали дорогу майбутнім поколінням. У суворих умовах ті, хто були більш схильні до співпраці, любові, співчуття до одноплемінників, вигравали битву за виживання та змогли передати свої гени.

Процес еволюції мозку може здаватися чимось віддаленим, але він проявляється в нашому житті щодня в різних аспектах. Зазирнувши до еволюційного минулого, ми можемо краще зрозуміти природу емоцій, які переживаємо.

Еволюція та емоції

Психолог Пол Гілберт заснував підхід у психотерапії, сфокусований на співчутті (Compassion-focused therapy). Суть підходу полягає в тому, щоб враховувати, що переживання емоцій обумовлено еволюцією (а значить, це не наша вина), і вчитися (наскільки це можливо) розуміти їхню глибину, відтінки та природу, щоб з ними справлятися.

«Уявіть собі, що ви їдете верхи на потужному скакуні (ваші емоції). Без керівництва, навчання та чіткого тренування цей кінь стрибатиме в різні боки і, зрештою, скине свого наїзника – вас. Але якщо поставитися до нього з розумінням, добротою, ніжністю, якщо тренуватися, то скакун дозволить вам розпоряджатися своєю силою. Спроби придушити цю силу, підкорити її собі, зв'язати чи ігнорувати вам не допоможуть», - пише Пол Гілберт.

Його еволюційна модель передбачає, що люди перемикаються між трьома системами для управління емоціями – це система загроз, система дії та система спокою. Кожна система асоціюється з різними областями мозку та різними нейрохімічними речовинами.

Система загроз (виявлення і захист)

Система загроз допомагає виявити або передбачити загрозу та врятувати своє життя. Ця система швидко реагує на погрози та створює почуття тривоги, страху, злості чи огиди у відповідь на потенційно небезпечні стимули. Саме тут бере початок наша агресивність.

Емоції, що ґрунтуються на загрозі (страх, гнів, огида), організують наш мозок і тіло потужними способами, які мотивують нас «захищатися» та «усувати джерело загрози», щоб залишатися в безпеці. Система загроз активує симпатичну нервову систему, запускає стресову реакцію «бий, біжи або замри» та вивільняє гормони стресу, такі як кортизол та адреналін. М'язи готові бігти або битися, дихання і серцебиття частішає, а здатність ясно мислити пригнічується. Мовні зони мозку поділяють людей на «своїх» та «чужих», навішуючи вербальні ярлики.

Дослідження показують, що ми більш схильні обробляти інформацію, що ґрунтується на загрозах. Негативна інформація захоплює нашу увагу, мислення та пам'ять сильніше, ніж позитивна.

Центр загроз

Амігдала грає у мозку ключову роль у почуттях страху і тривоги, які виникають у відповідь на несучу загрозу подію.

Амігдала, або мигдалеподібне тіло, відноситься до лімбічної системи мозку. Її основна функція – перевіряти всю інформацію, що надходить на наявність небезпеки і у разі виявлення сигналізувати «SOS» іншим відділам мозку для вжиття заходів. Амігдала отримує інформацію як від 5 органів чуття про обстановку в навколишньому середовищі, так і від нашого розуму.

Наші тривожні думки можуть запустити систему загроз навіть за відсутності реальної небезпеки.

Завдяки здатності нашого мозку уявляти і пережовувати «ментальну жуйку», можна підтримувати цю систему в робочому стані навіть за відсутності будь-якої реальної зовнішньої загрози. Інформація з розуму не є реальною — це ментальна конструкція, яка включає: думки, образи, спогади, прогнозування, судження/оцінки, мрії, розмови з самим собою, самокритику та «історії», які ми розповідаємо собі.

Ось деякі з способів, якими наш розум може активувати систему загроз та викликає емоції.

  • Роздуми про невизначеність або нерозв'язну проблему = хвилювання і стрес
  • Занепокоєння, що інші можуть судити вас чи думати погано про вас = тривога (соціальна тривога) чи сором
  • Уявлення майбутнього, в якому станеться щось «погане», або ситуації, з якою ви не зможете впоратися = страх, тривога
  • Уява невдачі, конфлікту, можливості бути покинутим/самотнім = страх, самотність
  • Спогади про минуле = сум, сором, жаль
  • Розмірковуючи над чимось, що змушує вас злитися = гнів, стурбованість
  • Самокритика = сором, відраза до себе, безнадійність

Коли ця система збалансована з двома іншими системами, вона попереджає нас про потенційні загрози та перешкоди, а також допомагає підтримувати наше життя у потрібному напрямку. Однак, оскільки це одна з найпотужніших систем мозку (йдеться про виживання!), вона забирає досить багато психічної та фізичної енергії.

У печерної людини систему загроз запускала поява шаблезубого тигра. У суспільстві навіть невеликі помилки чи уявні недоліки у своїх здібностях, зовнішності, соціальних навичках ми сприймаємо як загрозу для репутації, соціального статусу, відносин, кар'єри, майбутнього чи щастя.

Якщо ми без реальної необхідності проводимо в стані «загрози» надто багато часу, то сприйматимемо світ як стресове, тривожне, стомлююче чи гнітюче місце.

Мозок та емоції

Система дії (отримання ресурсів і досягнення)

Система дії – мотиваційна система. Її еволюційне призначення – рухати нас до того, чого ми потребуємо (чи вважаємо, що нам потрібно) для процвітання: їжа, житло, комфорт, територія та соціальне становище.

Ця система попереджає нас про можливості досягнення цілей і ресурсів, а також допомагає зосередитися і підтримувати нашу увагу на їх досягненні. Ця система знаходиться під сильним впливом мотивуючих нейрохімічних речовин мозку, таких як дофамін – нам приємне саме очікування нагороди.

Система дії потужно мотивує та фокусує увагу на тому, чого ми прагнемо. І тут таїться небезпека. Сліпе переслідування цілей та нескінченна гонитва за задоволеннями може призвести до залежностей, стресу, перфекціонізму, вигоряння та депресії.

У процесі еволюції наш мозок розвинувся так, щоб справлятися з обмеженістю ресурсів, а не з «достатком і багатством», в якому ми живемо сьогодні.

«У зв'язку з тим, що наш еволюційно розвинений мозок вимагає ще й ще, нам важко говорити «ні» власним бажанням і переконувати себе задовольнятися малим. Додайте до цієї невеликої еволюційної вади той факт, що індустрія маркетингу щорічно витрачає мільярди на те, щоб ми точно залишалися незадоволеними і хотіли б все більшого… І ви вже зрозуміли, в чому проблема», — пише Пол Гілберт.

Більшість людей у процесі життя схильні коливатися переважно між системою загроз (відштовхувати неприємне) та системою дії (гнатися за задоволеннями). Це виснажує нас, тому що тут немає простору для спокою та задоволення тим, що є.

Політики та рекламники знають про наші еволюційні схильності і активно використовують це у своїх цілях, обіцяючи позбавити нас того, чого ми боїмося і дати те, чого ми прагнемо.

Система дії

Надмірне використання цих двох систем може призвести до виснаження, тривоги, сорому чи безнадійності, що може серйозно вплинути на наш настрій. Нам не знайти спокою на рівні цих двох систем, якщо їх використання не збалансоване третьою системою спокою. Коли система дії збалансована двома іншими системами, вона підтримує нас активними та цілеспрямованими.

Система спокою

Система спокою викликає спокійні стани – відчуття безпеки, задоволення, турботи, умиротворення. Система працює природним чином, коли немає загроз, від яких потрібно захищатися, і немає цілей, які потрібно переслідувати. Ця система використовує такі нейрохімічні речовини як окситоцин, ендорфіни та інші.

Система спокою дозволяє нам заспокоювати себе та інших – вона пов'язана з досвідом отримання та дарування любові, турботи, прийняття, доброти, тепла, заохочення та приналежності. Така поведінка може послабити вплив систем загрози та дії, і це може принести нам почуття спокою, безпеки та миру.

Люди, які недостатньо використовують свою систему спокою, часто відчувають сильний сором, провину та самокритику, які можуть перешкодити їхнім стосункам із собою та іншими, а також нашкодити психічному здоров'ю.

Система заспокоєння працює, коли ви просто розслабляєтеся, почуваючись у безпеці, спокійно та задоволено. Переживання доброти та турботи, як правило, стимулюють систему заспокоєння. Ці стани пов'язані з активацією парасимпатичної нервової системи, при цьому заспокоюється перезбуджена симпатична нервова система. "Включаючи" режим спокою, ви "вимикаєте" режими загрози та дії.

Один із способів розблокувати систему заспокоєння – це отримати співчуття та підтримку від інших, але ще один ключ – самоспівчуття.

Висновки

Еволюція забезпечила нас складним мозком, але не доклала до нього інструкцію із застосування. Вона забезпечила нас системами, які спрацювали якнайкраще для збільшення репродуктивності предків, але ці системи доставляють нам багато проблем. Системи еволюціонували пліч-о-пліч для того, щоб ми могли виживати в найскладніших умовах. Гілберт вважає, що психологічні проблеми виникають через дисбаланс цих систем, який найчастіше пов'язаний з недостатнім використанням системи спокою.

Важливо зрозуміти, що задоволення, кохання та продуктивність пов'язані не з відключенням системи загроз та системи дій, а з підтриманням оптимального балансу всіх трьох систем.

  • Для підтримки спокою та умиротворення потрібна активізація Системи спокою (активна парасимпатична нервова система).
  • Для підтримки жвавості та здорового інтересу необхідна помірна активація Системи дії (помірно активна симпатична нервова система).
  • У разі реальних загроз для вживання термінових заходів та рішень потрібна активність Системи загроз (різка активація симпатичної нервової системи).

Щоб застосовувати цей рецепт рівноваги емоцій, нам необхідні практики усвідомленості, у тому числі практика співчуття.


Читати також