Марґарет Робертс — науковиця, яка спостерігає за спостерігачами
Тематика наукових праць Марґарет Робертс для сьогодення є вкрай актуальною. Професорка Робертс — політологиня та експертка з аналізу даних. За допомогою штучного інтелекту та машинного навчання дослідниця вивчає, яким чином авторитарні режими цензурують мережевий контент. Отримавши дослідницьку премію Макса Планка, яку спільно присуджують Товариство Макса Планка та Фонд Александра фон Гумбольдта, тепер Марґарет взялася й за дослідження впливу соціальних мереж у цих процесах.
До вивчення особливостей цензурування Марґарет Робертс (Margaret E. Roberts) підштовхнув один випадок. Точніше кажучи, американка взялася за цю тему, коли зробила несподіване відкриття.
Коли 2009 року Робертс (у побуті — Моллі) розпочала роботу над докторською дисертацією в Гарвардському університеті, спершу вона фокусувалася на питаннях міжнародних торговельних відносин. За її плечима вже був досвід досліджень міжнародних відносин та економіки у Стенфорді, а також диплом магістра статистики. Ба більше, вона опанувала китайську та добре ознайомилась з культурою цієї країни, оскільки провела в Піднебесній чимало часу. «Стімкий розвиток китайської економіки справив на мене неабияке враження, і я прагнула скористатися аналізом даних й дослідити його причини», — згадує пані Робертс. Натомість згодом її наукові інтереси несподівано змінилися.
Науковим керівником Моллі Робертс у Гарварді був Ґері Кінґ, всесвітньо відомий фахівець із застосування кількісних методів дослідження. «Ґері зв’язався зі мною та Дженіфер Пен, ще однією докторанткою у Гарварді, й повідомив: “Я тут назбирав безліч китайських блогів, і сам я їх не подужаю,” — ділиться спогадами Робертс. Наразі вона мешкає з родиною у Каліфорнії. «Тоді його цікавило, чи зможемо ми застосувати технології штучного інтелекту (ШІ) для обробки цього величезного масиву даних».
Як витісняють критику з мережі
Ті пости, що їх зібрав Кінг, стосувалися обговорень робітничих протестів у китайському Інтернеті. Перед Робертс постало завдання з’ясувати, в якому світлі — позитивному чи негативному — описували ці протести. Спершу потрібно було натренувати сам ШІ. «Ми починали з присвоєння числових значень загальновживаним термінам, — пояснює Робертс. — Потім ми взялися категоризувати тексти, розподіляючи їх залежно від того, позитивно чи негативно вони змальовували протести». Завдяки цим прикладам машина навчилась тлумачити слова та фрази згідно окремих класифікацій. «Найбільш захоплюючою особливістю штучного інтелекту є його здатність встановлювати закономірності на більш глибокому рівні, що часто є непомітним для людини», — зауважує вона. На думку дослідниці, в такому контексті ШІ перевершує наші людські здібності.
За півроку свого дослідження Робертс та її колеги зафіксували дещо незвичне. Оскільки семантика окремого допису була суперечливою, дослідниця вирішила звернутися до джерела публікації, скориставшись його URL-адресою. Але отримати додаткової інформації вона так і не змогла. «Вибачте, даний допис наразі недоступний», — йшлося у сповіщенні. Науковиця почала переглядати інші URL. Як з’ясувалося, серед видалених з мережі дописів переважну більшість склали ті, в яких люди висловлювали підтримку протестувальникам. Відтак стало очевидно, що вони потрапили під цензуру відділу пропаганди Центрального комітету Комуністичної партії Китаю. «Ми тоді випадково започаткували метод кількісного аналізу інтернет-цензури», — зауважує Робертс з неприхованим ентузіазмом.
Тоді Робертс створила програму, яка регулярно пінгувала веб-сторінки, щоб перевірити, чи вони досі доступні в мережі. Проте це завдання було вельми непростим, оскільки за умови надмірного пінгування сайт здатен заблокувати адресу відправника. «Довелося поринути у вивчення програмування», — жартома зізнається Робертс. У цій сфері вона також спромоглася досягти успіху. Однак перед дослідницею постав новий життєвий виклик. Робертс належало обрати, на чому фокусуватися в майбутніх дослідженнях: міжнародних торговельних відносинах чи цензурі?
Локальні протести зазнають найбільшої цензури
«Прокинувшись одного ранку, я усвідомила, що вже не можу думати ані про що інше, окрім цензури», — зізнається Робертс. Тоді вона й зрозуміла, що має змінити свій дослідницький фокус. 2013 року разом з Ґері Кінґом та Дженіфер Пен вона опублікувала статтю в академічному журналі «American Political Review». У центрі дослідження постав аналіз методів цензурування з боку китайського уряду. Науковці з’ясували, яким чином уряд Піднебесної створює видимість відкритого волевиявлення, водночас обмежуючи дійсну свободу слова власного народу. Згодом ця праця переросте у дисертацію аналітикині, яку вона захистить у 2014 році. Тобі Робертс здобула ступінь доктора філософії.
«Інформація про локальні акції протесту в Китаї зазнає найбільш суворого цензурування», — підкреслює Робертс, з огляду на висновки з минулої наукової роботи. Йдеться, зокрема, про громадські протести проти примусового позбавлення власності чи насильства з боку поліції. Робертс на власні очі бачила, як дописи щодо таких акцій щезали з блогів та форумів. «Ми звикли сприймати цензуру як інструмент покарання, скажімо, коли людей ув’язнюють за певні публікації», — розповідає дослідниця. Безумовно, це правда. Це стосується не лише Китаю, але й інших авторитарних держав, таких як Росія чи Іран. На прикладі цих країн ми можемо спостерігати, наскільки важливим є вільний доступ до інформації.
Влада Росії, зокрема, систематично поширює дезінформацію, намагаючись приховати звірства, які російські військові вчинають у війні проти України. Іранський режим обмежує доступ до мережі Інтернет, аби перешкодити контактам громадян-протестувальників та не допустити витоку інформації за межі країни. Однак цензура, за спостереженнями Робертс, є набагато глибшим поняттям. Особливо у мирний час, коли її інструменти працюють на більш тонкому рівні, а радикалізм не настільки очевидний, як може видатися на перший погляд.
«Певні види інформації стають менш доступними для населення, й громадськість почасти цього не усвідомлює», — пояснює аналітикиня. «Згодом доступ до таких даних потребуватиме додаткових зусиль, проте люди не хочуть витрачати час на пошуки, оскільки у повсякденному житті це просто непрактично». Вона наводить приклад локальних акцій протесту в Китаї: «Припустімо, хтось дізнається про протест, але не знаходить жодної інформації в Інтернеті. Пояснення просте: всі дописи щодо конкретного випадку вже були тишком-нишком видалені, — розповідає пані Робертс. — Тож окрема людина може замислитися: “А чи відбуваються ці протести взагалі?” Чи, можливо, вона подумає: “Напевно, це все не так вже й важливо”».
Інформацію про протести приховують
Громадяни, що проживають в державах з високим рівнем цензури, не здатні дізнатися про протести без безпосередніх зусиль. Аби дістати інформацію щодо діяльності громади, люди повинні або на власні очі бачити таку ситуацію, або ж мати знайомих, хто зміг би поділитися з ними. До іноземних медій, що потрапили під блокування, отримати доступ також непросто: для подолання цензури людина має скористатися технічними рішеннями, як от VPN (віртуальною приватною мережею). Щоправда, це зазвичай потребує певних інвестицій, тому не кожен готовий вдаватися до їх допомоги. Отже, формування опозиційних спільнот та розповсюдження їх наративів стає повністю неможливим або, щонайменше, неймовірно складним завданням, наголошує пані Робертс.
Нині Робертс є професоркою Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо. 2022 року вона здобула премію Макса Планка, яку спільно заснували Фонд Александра фон Гумбольдта та Товариство Макса Планка. Її виняткова кар’єра та новаторські дослідження вразили членів журі. Отримавши премію в розмірі 1,5 мільйона євро, вона сподівається поглибити свої студії у сфері цензурування. Тепер в її планах — спільний проєкт з Технічним університетом Мюнхена та Університетом Констанца, зосереджений на ролі соціальних мереж у цензуруванні. Згадуючи свій кар’єрний шлях, Моллі Робертс зазначає, що їй пощастило, адже вона мала можливість вільно втілювати свої ідеї. «Вивчення китайської мови в студентські роки було просто забаганкою», — ділиться вона. До початку навчання вона ніколи не відвідувала Азію. «Мені було просто цікаво і хотілося спробувати щось нове». Знову ж таки, саме наукова керівниця спрямувала її у правильне русло. «Вона порекомендувала мені також пройти курс соціології про Китай часів Мао». Після курсу Робертс так захопилася, що імпульсивно подала заявку на освітню програму в 2005 році, яка дозволила їй поїхати до Китаю на літо. Це була перша з низки її подорожей, серед яких був і семестр навчання у Пекіні.
«Є одна особливість Китаю, котра до сьогодні вражає мене, — це темпи його економічного розвитку, — зауважує пані Робертс. — Щоразу, коли ви повертаєтесь туди, все виглядає зовсім інакше, адже відбулося так багато змін».
Шлях Робертс у галузі ШІ розпочався із роботи зі статистикою. Наприкінці курсу з машинного навчання в Гарварді вона розробила програму для аналізу тем, якою користується у своїй роботі й донині. «Програма досліджує слова в різних документах, а потім прораховує найбільш ймовірні теми, де вони можуть бути використані», — пояснює Робертс. Завдяки цьому великі масиви даних можна обробляти за допомогою комп’ютера й класифікувати їх за темами. Разом з однокурсником Брендоном Стюартом Робертс написала програму, яка також дозволяє простежити, як конкретні теми з часом еволіціонують. Зараз цей інструмент є надзвичайно корисним для оцінки обговорень у соціальних мережах, оскільки дозволяє відстежувати онлайн-дискусії без перегляду кожного окремого допису.
На думку Робертс, найцікавішим аспектом є те, що машина здатна проводити аналіз без нагляду людини. На відміну від її ранніх досліджень дописів з китайських блогів, нова програма не спирається на попереднє оцінювання текстів та задані теми. «Інструмент здійснює вибірку виключно на підставі ймовірності вживання слів, — розповідає Робертс. — Згодом я розподіляю терміни по відповідним темам». Наразі програмою користуються й інші вчені та журналісти, що допомагає їм аналізувати дописи з соціальних мереж.
Модератор як знаряддя цензури
Після отримання престижної дослідницької премії Робертс поставила собі нову мету: тепер аналітикиня прагне зрозуміти, яким чином цензура впливає на користувачів соцмереж, та розібратися в заплутаних процесах їхньої модерації. Моллі співпрацюватиме з Нільсом Вайдманом, політологом з Університету Констанца. Вайдман спеціалізується на дослідженні протестних рухів та громадянських війн, а також цифрових комунікаціях та політичній мобілізації. Переїзд Вайдмана до Констанца організував Фонд Александра фон Гумбольдта: 2012 року він отримав премію Софії Ковалевської і, завдяки фінансуванню для перспективних молодих дослідників, започаткував власний науковий проєкт і створив відповідні робочі групи.
«Поява соціальних медіа-платформ ознаменувалася виникненням багатьох нових небезпечних явищ», — розповідає Робертс. Вона перелічує й приклади: дезінформація, кіберсталкінг, мова ворожнечі, втручання держав у виборчі процеси суверенних країн. Сьогодні вона намагається знайти інструменти, що дозволять забезпечити свободу інформації, а також дослідити вплив процесів внутрішньої модерації соціальних мереж на демократичний устрій окремих країн. Її проєкт триватиме п’ять років, упродовж яких Робертс буде постійно подорожувати між Каліфорнією та Німеччиною.
Левову частку роботи, звісно, вона виконує за комп’ютером, і в нагоді їй стає інструментарій, який вона напрацювала в минулому. «Існує просто величезна кількість даних, — говорить Робертс. — Опрацювати їх можна лише за допомогою штучного інтелекту та машинного навчання».
Професорка Марґарет Робертс займається науковими дослідженнями та викладає на кафедрі політології та в Інституті науки про дані імені Танера Халічіоглу Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо, США. У цьому ж університеті вона є співдиректоркою лабораторії даних у Центрі «Китай XXI століття». Її книжка «Цензура. Відволікання та диверсії всередині Великого китайського брандмауера» (Princeton University Press, 2018) отримала кілька нагород. 2022 року вона здобула дослідницьку премію Макса Планка у розмірі 1,5 мільйона євро, яку спільно присуджують Фонд Александра фон Гумбольдта та Товариство Макса Планка.
Записала Марлєн Гальзер.
Інтерв’ю раніше було опубліковано в журналі «Kosmos» 3 травня 2023 року.
З німецької переклав Володимир Клапа.
