Микола Істин. Вірші з майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»
Любовно-філософська та інтимна поезія
***
Білих хмар скуйовджені простині.
Бутонів розквітлих просинь.
Все що є, – від на даху бузька,
і весняних бруньок на тілі близькому,
до зимового щастястояння,
народилося від кохання.
Всесвіти романами Богонаписаними,
відвертими виставами Ними поставленими,
з оголеними декораціями,
планетами розлітаються.
А ми по медових сотах перетікаємо,
де душа переходить у форму тіл,
у раях парних перебуваємо,
встаючи з еросів сил світів.
Впадають сонця в моря,
народять нові атмосфери,
щоб дихала мрія,
з любовної гри.
Різнотрав'ями,
різносмаків'ями, -
перетинаємось,
творимось.
А Земля на гостині кохань
виглядає тортом покраяним.
І на дорозі відкраяній
ми людо-світи
як орбіти далеких привітів,
що розійшлися життями
та смертями,
у пошуках безлічі раїв,
іще повернемось із долі надбаннями,
та приєднаємось до всемережі чуттів –
небес щастів,
лібідо,
і лебедів...
***
Ти наближаєшся до неї як до принадливої планети,
на якій хочеш опинитися,
і захопленим мандрівником відкриваєш красу її континентів...
Входиш в неї завойовником,
а виявляєшся закоханим полоненим...
Стаєш більше ніж другом, — тим найпосвяченішим
перед яким відчиняються всі двері відчуттів
в найглибші в найприхованіші задоволення тіл...
І граєшся з нею фестивальною феєрією
перетворивши помешкання на місто кохання...
Відбуваєшся визнаним майстром живих рухомих скульптур
які безліччю поз прикрашають алеї вашого райського саду.
В якому ви зриваєте як квіти — поцілунки.
Де дано —
Смакувати як плоди земні насолоди плотські...
Розпалювати вогнища пристрасті, освітлюючи ними ніч...
Вибухати захоплюючими дух феєрверками...
І прокидатися сонячними тілами оголених ранків...
Розходитися стрілками годинника.
Та на відстані кілометрів
шепотіти в телефонну трубку — люблю,
як пароль, мов молитву, яка відкриває рай для двох...
***
Він здає одежі нашарування постадамові
до гардеробної передлюбові,
пробігає очима парадним входом декольте,
вестибюлем сонячним її напівсфер дефілює,
і входить – підіймаючи куліси спідниці,
як в концертний зал,
під ахи
та охи,
солодкі стогони котяться долом сценою ниць,
видовище сяйвом залито,
втілюють бажання повітряні поцілунки,
вибухають ляскотом оплески,
ковзає – мов струнами сотня смичків,
губи торкаються мундштуків
труб що розжарюються аж до червоного,
любовних пісень тілесного
я перекладач
на мову душі поетичну,
куди, захочеш, зануришся вся з головою,
яку партитурою оголеною,
коли погаснуть софіти
цього світу,
можна взяти з собою
обоєм…
***
Усі ми актори актів любовних і поз,
і герої художніх інтимних життів,
які оскаровище «фільмів для дорослих»,
записані в сексуальних потягах наших світів.
Ось, історично, штурмують грайливо
гормони його
замок її з валами і куполами , та
пробивають колодою ворота,
і вона розкритою фортецею
полюбовно йому віддається.
Верби звисають прутиками для гулянь по місцях оголених...
До колін дозріває горох...
Виглядають з під шелесту одягу,
та тягнуться до вуст, форми персиків і груш...
І гречка сонцем і вітром ласкається
у яку уся череда стрибнути схиляється...
На любій кориді тореадором стає вона..
Перетворюється на наїзника він
у гарцюваннях
кохання...
Страви з приправами гострими,
та десертами солодкими,
подаються на столи
любовних престолів.
Розмаїття любові неозорі,
їх безліч як у Всесвіті планет і зорів...
Це мистецтво кохання
поєднане з віршуванням
творчою силою,
і що в поезії не повинно бути сексу
можуть лише безтолкові графомани писати,
і лицемірні моралісти брехати,
бо поезії, насправді, також
потрібне інтимне життя,
щоби вона не стала чуттєво бідною
і на Землі безплідною.
Якщо любов творчим словом зігріти -
народяться вірші і діти...
***
Післялюбовна близькість
розтікається
калюжами по шкірі,
бо землі кохання травневими зливами розпашілі.
І коню міцному,
що орав у полі любовному,
до десятого поту,
потрібен відпочинок
як затінок
від спекотної плоті приємного клопоту.
І квітці яка з квітника пелюстки розкрила,
для відчувань окрилених,
назад натягати білизну нижню,
як підіймати прапори білі, належно.
А зима закохань зомлілих сліди замела,
але це пусте, бо пустеля її замала
щоби непорою затягнутися,
тому швидко у часі повернутися
в сотні і в тисячі сексуальних
весен,
котрі вкотре наливаються
насолод змістами оголеними,
розкриваються
сенси їх - задоволеннями,
у наших бажаннях потайних,
на кохання поєднань планетах,
із душевними красотами втілених
у любовні ігри й утіхи,
знову роздягнувши закутану прозу звичності
еротичною поетичністю!
***
Концентрація
любові
як меду по вінця,
та скупчення зіркові,
в передчутті відкритих гаваней дівчат
які чекають на своїх кораблів,
бо ріки кохань по землі течуть,
і коли відкривають їх греблі,
впадають в любовні моря та океани,
із всевідчуттями задоволення тілесного,
втіленнями для Неба душевного…
А потому стихають шуми будівельних
і водопровідних
кранів,
і миті насолод водоспадами
зникають мов пікселі на екранах,
і залишається їм лише –
переходити у вірші,
як у портали та проєкції
тілеснодушевної еволюції…
***
Еволюція любові
в розмаїттях тілесно-земних
взаємовідносин
людських течій і океанів волі.
У душевних злетах кохань
до інших життів
і в них розквітів
та різнопланетних втілень почуттів еволюціонувань.
Матеріалізацією в космосі душі
проявляються всеможливі плани
галактик бажань багатоваріантних коханих,
і переходять далі як вірші у всесвіти: інших
форм і змістів
безмежнозначних любовних світів
із вже запланованих але не реалізованих ще
ідеалощасть
боголюдей
і людобогів,
поетичними прогресіями кохання
всесвіттям процвітання...
***
Особистостям потрібне всевідчуття цілого,
зі своїх точок зору,
і дотику,
для душевнотілесного щастя повноцінного,
у власних абсолютних
унікально-неповторних
кодах доступу
для поєднання зі Всесвітом,
з входами
і стінами,
та взаємовідносинами світовими
із усіма добровсеможливими всесвітами,
і з найпотужнішим з приєднань:
до мережі Творців усього,
задля всевідчувань
і співжиття доброгармонійного,
зі світлим,
та просвітленим,
всеблага чину,
і з тим що очищене добровчинками
зі злочорного,
і фон нічний
має бути безпечний
для зоряного
і планетного
уселюбого
всещасливого...
