Гламур як новітня квазіестетична категорія в системі критеріїв художності сучасного твору з порцеляни

Останнім часом склалася стійка тенденція «не помічати» новітніх мистецьких стильових напрямків і стилів, які межують з кітчем, натякаючи на їх «другорядність». Однак якщо оминати їх і надалі, істина все одно залишиться істиною, бо вона єдина, і ці явища існуватимуть так само об’єктивно, як і класичне мистецьке надбання, давно введене у науковий обіг. Та якщо пригадати колись важко сприйняті сучасниками перехідні епохи – маньєризму, рококо, модерну, стає зрозумілим, що образна єдність у мистецтві – це вже істотний привід замислитися над її бодай побіжним аналізом. Одним з характерних прикладів є старий новий гламур, явище складне і багатопланове, на якому необхідно зупинитися детально, особливо в царині порцеляни в інтер’єрі, чому і присвячено статтю.

Що таке гламур?

Glamour – слово сучасної англійської мови, запозичене у 1720–1721 рр. з шотландської (grammar – освічена, грамотна людина), вживалося спочатку для позначення вченості, розуміння окультизму. Надалі цей термін отримав присмак жіночого начала, зовнішньої привабливості, ефектності й загадкової краси.

Насправді, гламур – це демонстрація гри з достатньо незвичним модним віянням, в якому закладений відтінок порочного гедонізму. Насолода прекрасним має бути легкою, приємною, ненав’язливою, і, головне – не деструктивною. Задля того, щоб після напруженого дня людина могла розслабитися і отримати задоволення.

Художня канва гламуру – це еклектика, у якій з проектом-концептом і майже театральною постановкою поєднані поняття розкоші, вишуканості, коштовності, витонченості. Причому допускається елемент розбещеності і падіння нравів при зовнішньому лоску. Демонстрація покликана вирівняти внутрішній напівдепресивний стан людини.

За останніми розробками працівників відділу термінологічних досліджень Інституту мовознавства НАН України, поняття «гламур» ще остаточно не перетворилося на чітко визначену дефініцію. Зокрема, в жоден академічний тлумачний словник України й росії до сьогодні цей термін уведений не був, при підготовці до друку наукового видання «Нові слова та значення. Словник», у колективу лінгвістів було декілька варіантів визначення лексеми. Одна з двох редакторів книги, О.В. Туровська, навела текст короткого тлумачення терміну «гламур»: «Надзвичайно стильна модна тенденція в одязі, макіяжі, дизайні помешкання», і зазначила, що серед молоді поширюється негативне забарвлення оцінки явища.

Найважливіше те, що науковці-мовознавці уже визнають розповсюдження і в Україні цього запозиченого терміну іншомовного походження, який нині набуває ознак загальновживаного. І, крім застосування його для тусовочної спільноти і артмоди, вводять до поняттєвого ряду «дизайну помешкання». Тобто не заперечують, що «стильність» стає стрижнем гламуру, який переростає в естетичну категорію в системі критеріїв художності для сучасних креативної людини чи окремого інтер’єру.

Ідеологія гламуру

Ідеологом гламуру вважають Оскара Уайльда. Його теза: «Нема сенсу поділяти людей на гарних і поганих. Люди бувають або принадливі, або нудні» – стала маніфестом жанру.

В гламурі нема «естетики жахливого», «естетики потворного» – герої та злодії однаково гламурні. Головне, що виявлення незадоволення – це вже не гламурно. Звідси бере початок сповідування нової квазіестетичної філософії, в якій є місце порцеляні, що не б’ється (Іспанія), або модному аксесуару до унітазу у вигляді флуоресцентних зірок на блакитно-ефемерній «Галактиці» (Німеччина) чи багатоманітним шокуючим фантасмагорійним розробкам відомого лондонського модельєра Хайме Айона.

Зокрема, серед концептів останнього є гламурний інтер’єр ванної кімнати, стилістику якого відразу охрестили «середземноморським цифровим бароко», мотиви електроізоляторів, прикрашених мозаїками і стразами, що стали самоцінними предметами мистецтва. Більшість «гламурних» виробів з фарфору цього дизайнера просякнуті ідеєю незасмучення, життєрадісності й любові.

Автор створює зелений або чорний фарфор, сантехніка може доповнюватися власними аксесуарами. Наприклад, для «комплекту» ванни на чорних ніжках вмонтоване відерце для шампанського, попільничка і навіть будильник. Зручно, стильно, естетично, неординарно. Серед сучасних майстрів української порцеляни подібні пошуки тільки розпочинаються.

Український гламурний фарфор (порцеляна)

Зокрема, в останніх творах класиків українського фарфору – Валентини Трегубової і Владислава Щербини – з’явилися варіанти цілком гламурних скульптурних композицій, виконаних у річищі останніх тенденцій світової порцеляни. Множина змістів не заважає сприйняттю досить якісної форми цих виробів. Видатні майстри Коростеня і Києва за десятиліття створили низку високомистецьких творів, що відображають нашу «гламурну» дійсність. Наприклад, Валентина Трегубова виконала надзвичайно сучасний образ Проні Прокопівни та Голохвастого з екранізації відомого твору Михайла Старицького «За двома зайцями».

Завжди молодому душею Владиславу Щербині також належить низка гламурних творів з абсолютно сучасним поданням. Це європейські за задумом і рівнем виконання постмодерні роботи.

Інший вияв гламуру в українській сучасній порцеляні – твори Олександра Шевченка, головного художника Коростенського фарфорового заводу, майстра універсального мистецького діапазону. Його твори – посуд найрізноманітніших форм, антуражні аксесуари, вази і скульптури. Найцікавішим виробом останніх років став неоампірний годинник, за стилістикою близький більш пізній колекції Хайме Айона під назвою «Re-Deko».

Однією з тенденцій розвитку сучасної статуетки є пародійне висміювання «сильних світу цього» засобами фарфору. Часто такі твори навмисно гламурні. Один з характерних прикладів – «Франт і Франтиха» Олександра Шевченка. До «романтично-еротичних», дещо декаданських сюжетів на тему «Камасутри» були введені стилізовані малюнки сцен кохання з включенням східної символіки. Наразі ці спроби є чи не останніми пошуками сучасних варіацій створення тиражованого фарфору в Україні.

Гламурна порцеляна поступово стає різновидом сучасного салонного мистецтва і водночас твором артдизайну.

Отже, гламур протягом останнього десятиліття міцно увійшов як у світовий, так і в український побут. Термін став прийнятним як визначення стилю для індустрії моди і тих різновидів мистецтва, на які вона впливає. Дизайн також активно користується  світового глему. Як відомо, при визначенні між стилем або стилістичним напрямом враховується відбиття образної єдності на всіх різновидах мистецтва й архітектури. В окремих різновидах декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема у фарфорі, поки що гламур – це квазіестетична категорія в системі критеріїв художності.

Ольга Школьна