Олег Осипов. Конкурс одноактних п'єс

Олег Осипов

КРІЗЬ (СВІТЛОВІ) РОКИ

Науково-фантастична драма на 8 сцен

Дійові особи:

ІНТЕРВʼЮЄР - у СЦЕНАХ завжди зʼявляється лише у формі закадрового голосу, завжди жіночого.

РЕШТА ПЕРСОНАЖІВ - чоловіки, у СЦЕНАХ граються одним актором.

Сцена перша, Земля, Вулиця маленького міста, веранда кафе

За столиком на веранді кафе сидить чоловік (ЗАЛИШЕНЕЦЬ) з кавою, камера, яка знімає його, статична, закріплена на штативі на рівні його очей. На фоні звуки міста (кроки по бруківці, голоси перехожих, періодичні звуки машин) ЗАЛИШЕНЕЦЬ глядить по сторонам, видно його дискомфорт.

Інтервʼюєр

Я знімаю невелике інтервʼю для майбутніх поколінь. Розкажіть, будь ласка, що ви думаєте про проєкт “Голіаф”

Залишенець

... А що я можу думати? Ці мудаки летять собі у нові світи, а нас лишають позаду. … Корабель поколінь, надія людства, ха! Ця фігня з “чесним відбором” це наєбалово. Думаю, і половини місць на кораблі не дісталось тим, кому мали б дістатись. Я подавався. … Не пройшов.

Інтервʼюєр

Ви злитесь, бо не потрапили на “Голіаф”? Заздрите тим, хто летить?

Залишенець

Ні! Тобто, так, але… А як не заздрити їм? Вони залізуть у велетенську ракету і полетять до зірок. Їхні діти будуть мати майбутнє. Вони отримають для себе нову планету, а ми лишимось задихатись, топитись, і вбивати себе на сміттєзвалищі, яке колись звалось Землею. НАС ЛИШАЮТЬ ПОЗАДУ. Мені з дружиною наступного року можливо дадуть дозвіл на дитину. Ну, знаєте, якщо ринок знову не обвалиться, і я не втрачу роботу. Одну дитину. А колоністи будуть плодитись як захочуть. Будуть мати чисте повітря. Шанс почати все заново і зробити правильно. Ви хіба не відчуваєте, що вас намахали? Що це нечесно? Я ж знаю, що ви почуваєтесь так само. Всі це відчувають.

Інтервʼюєр

*пауза* Ви мусите знати… Я пройшла відбір.

Чоловік дивиться в камеру, на обличчі зневага і сум, потім він голосно *хмикає*, і продовжує пити каву. Відео обривається.

Перебивка 1, Злітний майданчик космічних ракет

Близький план жіночого лиця в захисних окулярах, на фоні звук зворотнього відліку, потім звук запуску космічної ракети, лице жінки освітлюється жовтим світлом, вона кричить від радості.

Сцена друга, ~2.5 роки потому, Всередині Корабля поколінь “Голіаф”, складські приміщення

Кілька секунд відео, на яких чоловік (ПАСАЖИР) сидить перед стіною, на яку направлений проектор і переглядає фото з Землі, пляжі, міста, ліса, і т д.

Далі, велика темна кімната з чорними стінами, посередині зі схрещеними ногами сидить ПАСАЖИР. Він небритий і розпатланий, обличчя невиспане і нездорове. В його руках згорток з їжею, він нервово перебирає його в руках, поки говорить, але ні разу не їсть.

Інтервʼюєр

*той самий персонаж що і в першій сцені* Отже, я записую серію інтервʼю про нашу подорож. Не проти поділитися досвідом  життя на кораблі?

Пасажир

Навіщо?

Інтервʼюєр

Для майбутніх поколінь.

Пасажир

Їм і без нас буде вистачати страждань. Уявіть собі, як вони будуть жити. Купу таблеток, лишень що б лишитись в живих, ніколи не бачити сонця, ніколи не скупатись в океані, ніколи не відчути запах весняних квітів… Хіба це життя, посеред цих тунелів? Ми прирекли їх на те, що б стати морлоками з “Машини Часу”. Ми прирекли їх на існування в симуляції релаьного життя, ніби щурів в лабораторії, ніби мурах в тераріумі! Це не життя. *Пауза* Знаєте, я чомусь сподівався, що у нас будуть ілюмінатори, що б можна було останній раз глянути на Землю. По справжньому, не через екран. *Пауза* Я маю на увазі… Це все. Ми ніколи не ступимо на справжню землю. Ніколи не побачимо море. Ніколи не відчуємо вітер. Ніколи не побачимо небо… І стейк, я б все віддав за добрячий стейк! А ця гравітація, вона не така, яка на землі, я відчуваю!

Інтервʼюєр

Постійне прискорення генерує силу тяжіння, ідентичну…

Пасажир

НІ! *пауза, тре лице* Це вʼязниця, невже ти не розумієш? *пауза* Знаєте, я колись курив. Кинув давно, звичайно, інакше б мене не взяли… Але досі періодично нападає бажання викурити одну. На землі я хоча б мав можливість купити собі пачку.

Інтервʼюєр

В зерновому фонді є зразки тютюну. Коли долетимо, зможемо вирощувати…

Пасажир

Ти взагалі мене не слухала? Це вʼязниця. *пауза* Бляха, з вʼязниці хоча б втекти можна!

Кидає в сторону їжу, що тримав в руках, встає, та йде з кадру.

Відео обривається.

Перебивка 2, Десь У зовнішніх шарах Корабля поколінь “Голіаф”

Звуки аварії, скрегіт металу, шипіння повітря, звуки вогню, хлопок розгерметизації, крики по рації:

Голос 1

Дена викинуло, Ден летить геть!

Зображення зіркового неба крізь порвані шматки металу. Одна з зірок повільно рухається в сторону. Лунають голоси по рації:

Голос 2

Зірки! Я бачу зірки!

Голос 1

Лови Дена, твою мать, лови його!

Голос 3

…Двигуни скафандру відмовили… Хлопці, я тут трошки математики порахував, і, здається, я віддаляюсь сильно швидше, ніж ваші ранці можуть потягнути…

Голос 2

Зірки, це зірки, подивіться на зірки!

Голос 1

ТА ЗАТКНИСЯ ТИ НАХУЙ! Ден! ДЕН! Я лечу за тобою, вирівняй обертання, зараз буду!

Голос 3

ВІДСТАВИТИ! Свят, не смій летіти сюди, це наказ!

Голос 2

Зірки…

Голос 3

Так, Макс, зірки, я також бачу. Це... Це неймовірно.

Радіопередача припиняється.

Сцена третя, ~300 років потому, Всередині Корабля поколінь “Голіаф”, коридори

В кадрі коридор Голіафу, світле але вузьке приміщення, матеріал стін неможливо визначити по вигляду, вони частково пофарбовані в яскравий колір. Періодично чути далекі голоса, мʼякі кроки, та поскрипування стільця. По центру кадру стілець, на ньому сидить ПАСАЖИР, він йорзає зі сторони в сторону, розкачується на кріслі, і зиркає по сторонам.

Інтервʼюєр

Я записую серію історичних інтервʼю…

Пасажир

Так, так, як твоя бабуся, і бабуся бабусі, і так далі, у вас це сімейне, знаю. Давай пошвидше, у мене матч на третьому рівні через годину.

Інтервʼюєр

Отже, як це відчувається, бути водночас так далеко і від першого дому, і від другого дому?

Пасажир

А? В якому сенсі?

Інтервʼюєр

Ем, я думаю підтекст в тому що Голіаф для нас чужий? Ці питання писалися триста років тому, моя пра-пра-пра не була в курсі як ми тут живемо. От і розказуй ніби для древньої земної бабки, потім я це вмонтую до ще пари пришелепуватих, яких вона опитувала ще тоді. Коли діточки прилетять, будуть дивитись на це як на гарненьку комедію.

Пасажир

Тобі реально не впадлу це робити?

Інтервʼюєр

Іван, це мій спадок.

Пасажир

Окей, добре. … Питання дурне. Я вдома. Я тут народився. Земля біля Сонця і Земля Біля Кеплера - це щось з легенд, їх все одно що не існує для мене. … Я розумію, що питання мали б бути провокаційними і вивести на якусь реакцію, але може ти прямо запитаєш, що від мене потрібно?

Інтервʼюєр

Ех. Добре, дивись, перших пасажирів дико плющило від закритих просторів, малої площі (відносно земних мірок), і… відсутності неба і моря? Чи їм бракувало можливості подивитися на сонце пару хвилин в день… Так от, моя бабка написала ці питання після пари інтервʼю з поплавленими пасажирами. Писала навіть, що стіни і на неї тиснули. Вона була не тупа і розуміла, що у нас такого не буде, але, думаю, її цікавило - чому? Чому нам всеодно?

Пасажир

А чому б мені сходити з розуму по відсутності речей, яких я ніколи не знав? Що мені сонце, і небо, і море? Я їх тільки по відео бачив, і, якщо чесно, нічого не відчуваю про них. Весь оцей великий синій фон і викручена на максимум яскравість мені скоріше неприємна, ніж викликає якесь відчуття втрати. Воно чуже. А от ці стіни… Ці стіни для мене рідні, я знаю кожну подряпину на стінах мого дитячого блоку. Деякі з них я сам лишив! Всі моя сімʼя, друзі, весь мій світ тут. І, якщо чесно, думка, що ти можеш жити в світі, який більше ніж кілька годин ходьби в діаметрі… Ось це трохи страшно.

Інтервʼюєр

Немає відчуття, що ти в тюрмі?

Пасажир

Пф! Я працюю приблизно 10 годин в тиждень, 4 на гідропоніці, що б зробити собі їжу, 2 на життєзабезпеченні, де роблю собі кисень і воду, і ще 4 в майстернях, де роблю собі одяг та інструменти. Решту часу я проводжу час з сімʼєю та друзями, пишу пʼєси, граю в театрі, граю в теніс, та просто плюю в стелю. Я вільніше від будь-кого в світовій історії, про яку тюрму мова?

Інтервʼюєр

Ти ще забув роботу на кухні.

Пасажир

А це для мене не робота, а… Як колись казали… Хобі! Співчуваю тим, хто через пʼятсот років прилетить до Кеплера. Уяви скільки доведеться працювати, що б створити колонію!

Інтервʼюєр

Добре, скажи ще…

Голос з-за кадру

Ван! Грати ке но? Ві трео кенніс ту?

Пасажир

Комо но?! Секунда! Майбутнім поколінням привіт, а мені пора!

Пасажир вискакує з крісла і біжить за кадр. Інтервʼюєрка нахиляється в кадр і вимикає камеру.

Сцена четверта, ~500 років потому Всередині Корабля поколінь “Голіаф” Конференц-зал

Маленька темна кімната з металевим столом, чути гудіння ламп денного світла. За одним із стільців сидить чоловік (ПАСАЖИР), перед ним екран, розвернутий до нього, він гордо посміхається і повертає екран в сторону камери, на ньому видно знімок планети.

ПАСАЖИР

Буквально щойно прийшло з зонда, який ми запустили в систему. Ви одна з перших, хто це бачить. Як вам?

Інтервʼюєр

*голос старої жінки* Виглядає як грязюка намазана на обʼєктив. Я рада, що помру раніше, ніж доведеться висаджуватись на ось це.

пасажир

Гм. Це газовий гігант.

ПАСАЖИР повертає екран назад до себе, клацає кілька раз по клавіатурі, потім знову повертається до камери.

ПАСАЖИР

Фото з камʼянистих планет ще немає. Але я вас не розумію. Хіба вам не хотілося б ступити на Нову Землю? Завершити нашу місію?

Інтервʼюєр

Мені не хотілося б все життя пахати над тераформуванням мертвого каменю, і всеодно померти, так і не знявши шолом. Максе, атмосферу за одне людське життя не створиш! Чи ви думаєте, що через десять років Голіаф долетить до Кеплера, і ви одразу почнете вирощувати там помідорки?

Пасажир

О господи, та де ж ваш оптимізм?

Інтервʼюєр

А де ваш реалізм? Я не кажу, що нам потрібно залишитись на кораблі, за такі думки не дарма відправляють до мозкоправа… Але я не розумію, чому у вас немає страху перед майбутнім? Я-то вже буду або на пенсії, або мертва до висадки, але на вас - на вас ляже вся важка праця! Не заздрю я вам…

Пасажир

Ви так дивитесь на речі? Вас лякає праця? … Дивіться, правда в тому, що я, і більшість з тих, кого я знаю… хм. *пауза* Я уявляю собі як ми залітаємо в систему і нарешті бачимо з чим будемо працювати. Я уявляю собі що там буде лише голе каміння без атмосфери і води, ще й в припливному захопленні. Я уявляю, як нам роками доведеться міняти траєкторії астероїдів, що б розкрутити планету, створити атмосферу, десятками років регулювати її склад, потім створювати біосферу з нуля… Купа роботи? *нахиляється до камери* Коли я думаю про це, у мене жижки трясуться від нетерплячки. Я ТАК хочу нарешті взятися за роботу. Зробити щось, що буде мати наслідки для майбутнього, створити новий світ для майбутніх поколінь, зробити щось вартісне в своєму житті. Ще десять років до прильоту, а я ВЖЕ можу аналізувати дані і планувати, які речовини ми зможемо добувати з цього газового гіганту. Моє життя ВЖЕ має більше сенсу ніж життя десятьох поколінь переді мною. Ви МАЛИ Б заздрити мені. … Ми створимо стільки всього!…

Інтервʼюєр

Гм, так. Добре, це саме те, що я хотіла знати. Дякую за інтервʼю. Це буде хорошим доповненням до сімейної колекції.

Пасажир

Ха! Будь ласка. Якщо захочете ще поспілкуватись, я маю кількох астрономів які можуть розказати про ці знімки.

Пасажир відвертається від камери і дивиться в екран, друкує на клавіатурі, починає займатись своїми справами.

Інтервʼюєр

Буду мати на увазі. … І що б ви знали, я-таки заздрю вам.

Пасажир встигає коротко зиркнути здивованим поглядом в сторону камери, після чого камеру піднімають і вимикають.

Перебивка 3, ~11 років потому, Розвідувальний човник “давид”, кабіна пілота

В кадрі чоловік в великому кріслі, що нагадує крісло винищувача, або гоночного апарату. Чути звук роботи корабля (двигуни, попискування індикаторів та датчиків) Камера знімає трошки знизу, ніби з приборної панелі.

Пілот

Шкода, що я не можу показати тобі, що я бачу з ілюмінатора. Вона ТАКА велика! Згадай, яким великим корабель здавався нам, коли нас випустили з ясел. Я тут відчуваю щось схоже, але в рази сильніше. Уяви собі, що весь корабель це лише маленька колиска в яслах, а планета це корабель... Ні, десять кораблів! Сто! Я завів Дедала в атмосферу, і літав прямо над поверхнею. Сотні кілометрів на годину, а планета все тягнеться, і тягнеться, без кінця. Нові льодовики, нові гори, нові долини, нові моря... Тут є моря! Стільки води... Це рай.

СЦЕНА пʼята, ~70 років потому, Нова Земля, Кеплер 2, ???, Пустка

Камера знімає пустий камʼянистий пейзаж, виє вітер. З-за кадру виходить чоловік (ПОСЕЛЕНЕЦЬ) і стає в центрі. Він в похідному спорядженні і з маскою-фільтром на обличчі.

Поселенець

Добре, я поставив камеру, запис іде. Але давайте зразу врахуємо, що я не майстер-оператор, та й умови тут не те що б райські. *закінчивши говорити дивиться в камеру і чекає*

Інтервʼюєр

*Відповідає по раді з затримкою в кілька секунд, звʼязок хороший, але якість звуку невелика.* *бадьоро* Все прекрасно, Макс, те що треба! Розкажіть про те, як вам там живеться, на поверхні.

Поселенець

Як живеться? Ем. Ну. Нормально. *пауза* А от якщо говорити про тераформування, то… *його перериває Інтервʼюєр*

Інтервʼюєр

*починає говорити під час паузи* Скажіть, як…

Поселенець

Ага?

Інтервʼюєр

Ні, ні, вибачте, продовжуйте говорити, будь ласка.

Поселенець

Мм… я хотів сказати, що от тераформування протікає просто бомбезно! Злі язики будуть казати вам про "перемінний успіх”, або “неоднозначні результати”. Але насправді, результати просто феноменальні, це найбільший проєкт людства за всю свою історію! Ну, якщо не враховувати тераформування старої землі, але оскільки то було побічним ефектом індустріалізації і робило планету більш непридатною, а не навпаки, то я думаю, це не рахується… Так от, я згадую Стару Землю не дарма, бо тут ми збираємось зробити щось схоже. Дивіться, на сьогодні ми, з одної сторони, виловили достатньо сірки і іншої гидоти з повітря, що б мені було достатньо лише респіратора для дихання… Але з іншої - лишається холод! Я на самому екваторі, і навіть тут місця без льоду трапляються лише випадково, як ось в цій долині! І це проблема. Звичайно, те саме повітря тут ще не ідеальне - якщо я вирішу зняти респіратор, то отримаю опіки горла і легень, та, скоріш за все рак. Але це поступово виправлять вловлювані кисню і фітопланктон, який ми запустимо, коли стане трошки тепліше. … І все це повʼязано! Сірка створює антипарниковий ефект, тобто по суті, охолоджує планету. Чим більше її видаляємо, тим тепліше стає! Але якщо хочемо поселитись тут зараз, а не за мільйон років, то треба буде створити контрольований парниковий ефект, і потім його зупинити, а не то перетворимо Нову Землю на Нову Венеру, і все, гаплик. Окреме питання з бактеріями, які ми знайшли в океанах… *поступово його перебиває Інтервʼюєр*

Інтервʼюєр

*в голосі ледве вловиме роздратування і патронізуючі нотки, ніби при розмові з дитиною* Макс… Макс! Максе, Макс! Це все прекрасно, і ми це ще обговоримо, але я хотіла б знати, чи подобається вам на поверхні? Чи не шкодуєте ви, що покинули Голіаф?

Поселенець

Звичайно, подобається! Але при чому це, якщо є тераформування і…

Інтервʼюєр

А як же холод і непридатне для дихання повітря? Життя в тісних стінах лабораторії не втомлює? Чи не шкодуєте ви, що покинули Голіаф?

Поселенець

*здивованим тоном* Самі ви тісні стіни! У вас на Голіафі там взагалі котячі нори! Тут небо! І тим більше, на Голіафі я б не зміг займатись тим, чим займаюсь тут. Я б цю роботу навіть на готову планету не проміняв би.

Інтервʼюєр

*задоволеним тоном* Дякую, Максе. То що ви там казали про тераформування?

Поселенець

*Пауза, згадує, про що говорів, потім розпливається в посмішці і дивиться в камеру* Сірка! Як в старі часи на Землі, коли ми намагались охолодити нею планету. Тільки тут вона сама…

Відео припиняється.

Перебивка 4 ~50 років потому, Нова Земля, Кеплер 2, Вертоліт десь над океаном

Відеоперешкоди, потім камера показує океан з повітря, на океані видно плями незвичного кольору, чути звук вертольоту

Поселенець

*звук як з радіопередач, з перешкодами, говорить голосно* Місцева мікрофлора пристосувалась до наших ціанобактерій, це вже в третій раз. Треба думати над чимось інакшим.

Поселенка

*така сама якість звуку, говорить голосно* Це затримає тераформування ще на років сто… Якщо не на більше.

Відеоперешкоди, потім відео припиняється

Сцена шоста, ~500 років потому, Нова землЯ (кеплер), Нова олесніца, фермерські угіддя

В кадрі вспахане незасіяне поле, перед камерою чоловік в зношеному одязі, спирається на сільськогосподарський реманент.

Фермер

*нетерпляче* Ну?

Інтервʼюєр

*молодий голос* Ммм… Розкажіть про своє життя на поверхні.

Фермер

Життя на поверхні? *оглядується навколо, показує рукою на поле* Ось моє життя. Три квадратних кілометра херової землі, яку треба вспахувати вручну, тому що бісові інженери ніяк не відремонтують наш комбайн. Знову затримують деталі з вашої літаючої дзиги… Потім сіяти зерно з геномом, захищеним авторським правом, що б я не дай бог не посадив його двічі, і мав купляти нове. Бо Голіаф турбується, що б я не вивів випадково небезпечні сорти! Потім молитись, що б нітратів, які я купив, вистачило на те що б хоч щось зійшло в грунті цієї поганої планети. На добрива і так йде четвертинна всього доходу. Заводи ж належать вашим… Потім збирати все. Без комбайну вже не збереш… Ха! Ти хоч розумієш про що я говорю? У вас наверху немає ні полів, ні комбайнів. Знай тільки їш огірки, які я виростив, і ні про що не турбуйся, правда?

Інтервʼюєр

Ммм… Ми вирощуємо нашу їжу самі, на гідропоннних…

Фермер

Ви вирощуєте? Я бачив відео з ваших “ферм”! Суцільні роботи і автоматика! Ви вирощуєте! Я ВИРОЩУЮ. Я орю своє поле, я сію, я доглядаю за врожаєм. Це я тут працюю! А ви відсижуєтесь у себе на орбіті й у вус не дуєте!

Камера хитається, її піднімають в руки і відходять на кілька кроків

Інтервʼюєр

Ми виробляємо мікросхеми і ліки…

Фермер

А потім дерете з нас все що ми маємо? І ти цим хвалишся?! А ресурси, з яких ви все це виробляєте, звідки ви їх берете, а? На цій паршивій планетці, ось де! Та тут і так не продохнути. Літо надто гаряче, зима надто холодна, горло дере від сірки, А земля може щось вродити лише якщо кожен сезон заново вживляти в неї всі бактерії і грибки. Наші предки летіли сюди щоб створити для людства новий рай, але насправді це вони жили в раю. Цілими днями байдикувати, і писати музику, ось це я розумію життя. А не вкорочувати собі віку тут.

Ти хоч розумієш, що живеш в раю?

Інтервʼюєр

Я… Робочі зміни на Голіафі зараз зовсім не такі як під час польоту! Ми працюємо не менше за людей на землі! Навіть графік підлаштований під тридцятигодинний період!

Фермер

*пауза* Слухай, от ти спустилась на човнику з самого Голіафа сюди, що б записати кілька хвилин відео, погуляти по твердій землі, і потруїти себе трошки сіркою. Скільки вас було в човнику? Пʼятдесят? Сто? Візьми кількість палива на спуск і підйом назад, поділи на кількість пасажирів, і уяви, скільки б часу міг працювати мій комбайн на цьому паливі, якби я купляв його по тій самій ціні, що і транспортна компанія. Як порахуєш, то порівняй з ціною свого квитку сюди.

Ну? Скільки коштував твій квиток?

Інтервʼюєр

Я… Я прилетіла сюди безплатно. Грант на мистецько-журналістські…

Фермер

*перевбиває її* Мені потрібно працювати. Облиште мене в спокої.

ФЕРМЕР розвертається і йде в протилежну від камери сторону, Хода швидка і уривчаста.

Відео обривається.

Перебивка 5. ~??? років потому, Земля

Темна кімната, чоловік спиною до камери, він сидить в кріслі за столом, на столі ноутбук з увімкненим відео. На відео чоловік за трибуною.

ВІДЕО

*Звук з динаміків компʼютера, низької якості* Говорить п'ятдесят п'ятий капітан корабля поколінь “Голіаф". Ми досягли системи Кеплер… *клацання мишки* …не виявили жодної придатної для проживання планети… *клацання мишки* …зменшувати кількість населення, поки усі системи не відмовлять… *клацання мишки* …це застереження для землі. Ми приречені, але змушені повідомити нащадків про небезпеку. *відео починається знову* Говорить пʼятдесят пʼятий капітан…

Грає музика-дзвінок. Чоловік в кріслі зупиняє відео, потім бере телефон і підносить до вуха.

Голос з телефону

Також пару раз продивився?

Чоловік в кріслі

Так, промотував. Думаєш правда?

Голос з телефону

Ха! Не те що б ми могли полетіти й перевірити…

Чоловік в кріслі

Це все лайно собаче.

Голос з телефону

Трансляцію отримали всі, і що думаєш конкретно ти - не надто й важливо. Головне що тепер, якщо ми спробуємо туди щось відправити - виборці нас зʼїдять.

Чоловік в кріслі

Пропонуєш змиритись?

Голос з телефону

*зітхає* Нам, землянам, тільки це і лишається.

Сцена сьома,  ~400 Років потому. Металургійний Завод “Праща давида”

Подвірʼя заводу, з готовими стальними балками, складеними в рівні високі штабеля. Біля них сидить робітник в дещо замащеному комбінезоні, на колінах у нього коробка для обідів, в руках бутерброд.

Будівельник

Непогано. Дуже непогано! Тут авокадо, і червона риба. Я не так часто їм червону рибу. Не люблю. Але сьогодні - саме те, що треба. *відкушує бутерброд*

Інтервʼюєр

Я… Я мала на увазі, як… Як вам життя на планеті, тобто, життя загалом… *пауза, коли БУДІВЕЛЬНИК жує бутерброд і не розуміє про що вона говорить* *зітхає* Дивіться на це так. Ці питання ставить вам жінка, яка жила майже тисячу років потому, і лише фантазувала про те, як житимемо ми. Вона облишила свою планету, та сіла на корабель, який довезе її нащадків до нового світу, поки вона, її діти, її онуки - проживуть усе життя на борту. Все заради надії на те, що у нас буде краще життя. І ось вона крізь роки вас питає, чи ви щасливі, чи ваше життя має сенс, чи її надії справдились? Словом, як вам?

Будівельник

Ммм, якщо так! Емм… Непогано! Я маю на увазі… У мене є сімʼя, хороші друзі, чудова робота…

Інтервʼюєр

Розкажіть про свою роботу.

Будівельник

*розпливається в гордій посмішці* Найважливіша робота в світі! Мій ливарний цех робить каркас для майбутнього корабля поколінь. *плескає долонею по найближчій балці* На цьому мої онуки полетять до зірок.

*пауза*

Я думаю, що цілком виправдав її надії. *продовжує їсти бутерброд*

Зображення поступово затемняється.

Сцена Восьма. Кеплер, Вулиця маленького міста, веранда кафе

Інтервʼюєр

Розкажіть, будь ласка, що ви думаєте про проєкт “Крила надії”?

Залишенець

А тут є про що думати?! Ці мудаки лишають нас гнити тут!

Відео обривається.


Читати також