Христина лукащук. Конкурс одноактних п'єс

Христина лукащук

Дорослі люди

Дійові особи:

Жінка.  Жінка середнього віĸу. Середньої зросту, гарно збудована. Стильна, рівна, спокійна. Вбрана в сукню білизняного типу. Боса.

Чоловік 2. Чоловік середнього віку. Спортивної статури. Впевнений в собі. Дещо зверхній. Вбраний в джинси, футболку. На ногах конверси.

Дія відбувається на даху житлового будинку. Ніч. Сидять поруч.

Жінка: Мовчиш. Маєш право. (Чекає якусь мить) А я буду говорити. Скористаюся нагодою, так би мовити… Можеш слухати а можеш, ні. Вибір твій.

Чоловік: Ми дорослі люди. Ніхто нікому нічого не винен, авжеж? Ми ж ні про що не домовлялися. Але я не мушу виправдовуватись, тобі так не здається? І слухати тебе я теж не мушу.

Жінка: Знаю, що не мусиш. Знаю, що нічого не винен.  Знаю, що ні про що не домовлялися. Що кожен з нас міг відмовитися на кожному етапі. Але не відмовився.

Чоловік: Не ілюзій. Я не винен, що ти приписала мені якості свого ідеального чоловіка. А тепер весьчас порівнюєш мене з ним. Знаєш, це найгірше, що може статися.

Жінка: Авжеж. Ідеального. Ту значно більше всього, ніж просто мої ілюзії. Ти так не думаєш?

Чоловік: Ні, не думаю. І те, що ми тут, на даху, посеред ночі, теж добре не виглядає. Чому саме тут? І взагалі ця вся ситуація перестає мені пасувати. Робиться якось.… важко. Не думаєш?

Жінка: Згода. Мені також. Почну з легшого. Ти гарний. В тебе гарне тіло. Таке дуже чоловіче. Ти такий чоловік-чоловік. Тебе хочеться торкати. Здається, це не те, що подобається тобі найбільше. Що ж…

Чоловік: У нас було обмаль часу, ми обидвоє знали, що робимо. Чому ми не могли поговорити по телефону?

Жінка: Ненавиджу спішити.

Чоловік: В нас була всього лише година. Я чітко написав про це в месенджері. Ти знала і погододилася. Сказала, що цього більше ніж достатньо. Тепер тобі мало?

Жінка: Ненавиджу, коли є часові обмеження. Ненавиджу обмеження як такі.

Чоловік: А про що ти думала, коли відповіла, що згідна зустрітися? Що це побачення?

Жінка: Курча, воно могло бути все по-іншому.

Чоловік: Та невже? З чоловіком, в якого є відкриті стосунки, на третьому місяці вагітна жінка?

Жінка: Так думаю, що могло. Принаймні, мало всі шанси.

Чоловік: Ти все ускладнюєш. Ти наче підлітка і… вдаєш незайману.

Жінка: Гаразд, все ще про просте. Для мене. Для прийняття. Для пам’яті. Для того аби дихати. ( Стає. Обтрушує сукенку на сідницях. Починає ходити туди-сюди) Ага. Якраз. Нема більше простого.

Чоловік: Не розумію. Коли ти відразу погодилась зустрітись, виглядала на досвідчену і що це точно не вперше. Я вже починаю жаліти, що написав тобі.

Жінка: Думаєш там була хімія? Скажи, що так.

Чоловік: Не змушуй мене говорити те, чого не хочу.

Жінка: Чому воно мені схоже на кадри з архаузного кіна?

Чоловік: Я ж казав! Казав! Знову твої ілюзії, хворобливі фантазії. Що за чортівня?

Жінка: Твої плечі. Тату. То тут то там. Литки. Чуттєвий рот.

Чоловік: Матінко рідна. Треба було відразу казати, що ти… що в тебе майже два роки нікого не було. А не опісля… коли я стояв уже в дверях.

Жінка: Язик. Слина. Пальці. Багато слини.

Чоловік: Я б на таке не погодився. Це наче складати іспит. Я це вже проходив. Більше не хочу.

Жінка: Прутень. Ах.

Чоловік: Ти перекладаєш все з хворої голови на здорову, тобі не здається?

Жінка: Я бачу тебе всім тілом. Розглядаю самими пучками. Я вдихаю тебе довго-довго, щоб так само довго видихнути. Через ніс. Як дим. Ще раз і ще раз слухаючи який ти.

Чоловік: Ей, пригальмуй, чуєш?

Жінка: Але тобі не йметься. Тобі потрібен рух. Рух ради руху. Бляха-муха. Ти вмієш спинятися?

Чоловік: От зараза. Ти, що, справді, ніколи не мала просто сексу? Випадкового. У вбиральні на дискотеці, під деревом на фестивалі, в потягу зі сусідом по купе?

Жінка: Ні! Не завмирати, коли я про це прошу. А просто сповільнюватися. Сповільнюватися лише для того, щоб знову набрати обертів?

Чоловік: Пощо я маю це слухати? Чого ти хочеш добитися?

Жінка: Я видихаю так і не вдихнувши. Я не можу дихати. В такому хаосі не можу дихати. Не хочу. Тобі було ніяково? Ти заразився ніяковістю від мене?

Чоловік: Що ти верзеш? Ти хочеш, щоб я вибачився, попросив побачення. Став на коліна? Цього хочеш?

Жінка: Якого дітька це відбувалося в такий спосіб? Що тобі було не так?

Чоловік: Гаразд. Пробач. Ти це хотіла почути?

Жінка: Що ти боявся почути?

Чоловік: Боявся? Це я боявся? (Зривається на рівні ноги).

Жінка: Себе? Мене? Тобі не подобалось моє тіло?

Чоловік: Ти знаєш що це не так. В тебе… в тебе справді дуже красиве тіло… таке… живе…

Жінка: Я?

Чоловік: До чого тут ти?

Жінка: Що тоді?

Чоловік: Поясни…

Жінка: ( перебиває Чоловіка) Забудь. Це більше не має значення. Та й тоді не мало, пра?

Чоловік: Ти робиш трагедію на рівному місці. Драматизуєш.

Жінка: Пробач.

Чоловік: ну от, приїхали. Не починай…

Жінка: Був міст між нами.

Чоловік: Знову за своє. Там де просто трах, жодних мостів, жодних обмінів телефонами…

Жінка: Я знала, що він є.

Чоловік: Ти така вперта і ти так затято ігноруєш очевидне, що давно перестало бути смішно…

Жінка: Я майже-майже його намацала.

Чоловік: Стривай… чи ти? Ти справді думала, що може бути щось більше, ніж просто секс?

Жінка: Самими ногами. В темряві. Межи очеретом. Лише шкірою ступні. За збільшенням вологи.

Чоловік: Ти… наче не з тих жінок, що погоджуються на секс без зобовʼязань а так, насправді, хочуть заміж…

Жінка: Я йшла в напрямку річки. Бо саме там мав бути той міст.

Чоловік: Ти ж не така?

Жінка: Все одно його знайду. Вийду на нього. Стану.

(Знаходить два крісла з дірками від сидіння. Ставить їх одне напроти іншого. Шукає щось. Знаходить дошку. Кладе на них. Вилазить на крісло.)

Чоловік: Не така наївна, правда ж?

Жінка: І…. стрибну. (Ходить по дошці туди-сюди, імітуючи рухи на линві)

Чоловік: Чи ні?

Жінка: Головою вниз. Без страху. Без можливості вернутися.

Чоловік: Здається, тобі потрібна допомога.

Жінка: Стрибну в спосіб, притаманний лише мені. Ти б майже нічого не відчув.

(Зістрибує з дошки. Спиняється.)

Чоловік: До чого тут я? Не втягуй, прошу, мене в своє безумство…

Жінка: Лише кілька холодних бризків. Але ти подумав би, що то бавиться вітер чи, що тобі, мабуть, здалось.

Чоловік: Господи! Це ж мало бути так просто…

Жінка: Я роблю це роками. Все своє життя. ( знову вилазить на дошку) Віднаходжу мости і скачу. (Скаче. Дошка перевертається і падає.) Навіть коли тих мостів нема, я будую їх і все одно скачу. ( кладе дошку на місце. Вилазить і знову скаче). Через це я така в цьому добра.

Чоловік: Познайомитись в неті, домовитись про зустріч, трахнутись, отримати задоволення і розбігтись… що тут складного?

Жінка: Всміхнувся? Добре.

Чоловік: Всміхнувся? Що ти верзеш?

Жінка: Ти ж розумієш, що ми однакові?

Чоловік: Я нічого не знаю і знати не хочу про твої мости.

Жінка: Ні. Не в мостах справа. Ти їх не бачиш і вони тобі не треба.

Чоловік: От бачиш? То в чому річ?

Жінка: Ми просто однакові.

Чоловік: Якби не так.

Жінка: Нас збуджують однакові речі. Думки. Фантазіїї. Ми навіть візуалізуємо їх в однаковій почерговості.

Чоловік: Припини.

Жінка: В нас однакові потреби для задоволення. Засоби також однакові.

Чоловік: Спинися.

Жінка: Два дні потому я мастурбувала у звичний для себе спосіб.

Чоловік: Пощо мені це знати?

Жінка: Два дні по тому я була тобою.

Чоловік: Нісенітниця.

Жінка:  В мене було твоє тіло.

Чоловік: Навіжена.

Жінка: Ти лишив його в мене, коли спішив піти.

Чоловік: В мене була зустріч і я попередив про це. Але скільки це можна повторювати?

Жінка: Ні-ні не переймайся - це було, майже, не помітно і, майже, пристойно.

Чоловік: Я не міг спізнитися.

Жінка: Тож. Я пестила себе. Тебе як себе.

Чоловік: Та, годі…

Жінка: Мені навіть не довелося тебе уявляти бо я й так була тобою.

Чоловік: Мені хочеться тебе вдарити.

Жінка: Я чула кожну-кожнісіньку мить як наростало твоє бажання.

Чоловік: Хочеться зробити боляче.

Жінка: З моїх уст виривався твій крик. Твоє роздратування. Твоя злість. Твій оргазм.

Чоловік: Щоб ти нарешті отямилась. Щоб тобі… було так боляче, як мені…

Жінка: Тепер всміхаюся я. (Не всміхається)

Чоловік: Так. Всміхаєшся… Я… я просто злякався…

Жінка: Тепер усе так, як мало бути зі самого початку.

Чоловік: Злякався, що не дам ради.

Жінка: Навіть, якщо це всього-навсього кінець.

Чоловік: Злякався, що  закохаюся в тебе.


Читати також