Христина лукащук. Конкурс одноактних п'єс
Дорослі люди
Дійові особи:
Жінка. Жінка середнього віĸу. Середньої зросту, гарно збудована. Стильна, рівна, спокійна. Вбрана в сукню білизняного типу. Боса.
Чоловік 2. Чоловік середнього віку. Спортивної статури. Впевнений в собі. Дещо зверхній. Вбраний в джинси, футболку. На ногах конверси.
Дія відбувається на даху житлового будинку. Ніч. Сидять поруч.
Жінка: Мовчиш. Маєш право. (Чекає якусь мить) А я буду говорити. Скористаюся нагодою, так би мовити… Можеш слухати а можеш, ні. Вибір твій.
Чоловік: Ми дорослі люди. Ніхто нікому нічого не винен, авжеж? Ми ж ні про що не домовлялися. Але я не мушу виправдовуватись, тобі так не здається? І слухати тебе я теж не мушу.
Жінка: Знаю, що не мусиш. Знаю, що нічого не винен. Знаю, що ні про що не домовлялися. Що кожен з нас міг відмовитися на кожному етапі. Але не відмовився.
Чоловік: Не ілюзій. Я не винен, що ти приписала мені якості свого ідеального чоловіка. А тепер весьчас порівнюєш мене з ним. Знаєш, це найгірше, що може статися.
Жінка: Авжеж. Ідеального. Ту значно більше всього, ніж просто мої ілюзії. Ти так не думаєш?
Чоловік: Ні, не думаю. І те, що ми тут, на даху, посеред ночі, теж добре не виглядає. Чому саме тут? І взагалі ця вся ситуація перестає мені пасувати. Робиться якось.… важко. Не думаєш?
Жінка: Згода. Мені також. Почну з легшого. Ти гарний. В тебе гарне тіло. Таке дуже чоловіче. Ти такий чоловік-чоловік. Тебе хочеться торкати. Здається, це не те, що подобається тобі найбільше. Що ж…
Чоловік: У нас було обмаль часу, ми обидвоє знали, що робимо. Чому ми не могли поговорити по телефону?
Жінка: Ненавиджу спішити.
Чоловік: В нас була всього лише година. Я чітко написав про це в месенджері. Ти знала і погододилася. Сказала, що цього більше ніж достатньо. Тепер тобі мало?
Жінка: Ненавиджу, коли є часові обмеження. Ненавиджу обмеження як такі.
Чоловік: А про що ти думала, коли відповіла, що згідна зустрітися? Що це побачення?
Жінка: Курча, воно могло бути все по-іншому.
Чоловік: Та невже? З чоловіком, в якого є відкриті стосунки, на третьому місяці вагітна жінка?
Жінка: Так думаю, що могло. Принаймні, мало всі шанси.
Чоловік: Ти все ускладнюєш. Ти наче підлітка і… вдаєш незайману.
Жінка: Гаразд, все ще про просте. Для мене. Для прийняття. Для пам’яті. Для того аби дихати. ( Стає. Обтрушує сукенку на сідницях. Починає ходити туди-сюди) Ага. Якраз. Нема більше простого.
Чоловік: Не розумію. Коли ти відразу погодилась зустрітись, виглядала на досвідчену і що це точно не вперше. Я вже починаю жаліти, що написав тобі.
Жінка: Думаєш там була хімія? Скажи, що так.
Чоловік: Не змушуй мене говорити те, чого не хочу.
Жінка: Чому воно мені схоже на кадри з архаузного кіна?
Чоловік: Я ж казав! Казав! Знову твої ілюзії, хворобливі фантазії. Що за чортівня?
Жінка: Твої плечі. Тату. То тут то там. Литки. Чуттєвий рот.
Чоловік: Матінко рідна. Треба було відразу казати, що ти… що в тебе майже два роки нікого не було. А не опісля… коли я стояв уже в дверях.
Жінка: Язик. Слина. Пальці. Багато слини.
Чоловік: Я б на таке не погодився. Це наче складати іспит. Я це вже проходив. Більше не хочу.
Жінка: Прутень. Ах.
Чоловік: Ти перекладаєш все з хворої голови на здорову, тобі не здається?
Жінка: Я бачу тебе всім тілом. Розглядаю самими пучками. Я вдихаю тебе довго-довго, щоб так само довго видихнути. Через ніс. Як дим. Ще раз і ще раз слухаючи який ти.
Чоловік: Ей, пригальмуй, чуєш?
Жінка: Але тобі не йметься. Тобі потрібен рух. Рух ради руху. Бляха-муха. Ти вмієш спинятися?
Чоловік: От зараза. Ти, що, справді, ніколи не мала просто сексу? Випадкового. У вбиральні на дискотеці, під деревом на фестивалі, в потягу зі сусідом по купе?
Жінка: Ні! Не завмирати, коли я про це прошу. А просто сповільнюватися. Сповільнюватися лише для того, щоб знову набрати обертів?
Чоловік: Пощо я маю це слухати? Чого ти хочеш добитися?
Жінка: Я видихаю так і не вдихнувши. Я не можу дихати. В такому хаосі не можу дихати. Не хочу. Тобі було ніяково? Ти заразився ніяковістю від мене?
Чоловік: Що ти верзеш? Ти хочеш, щоб я вибачився, попросив побачення. Став на коліна? Цього хочеш?
Жінка: Якого дітька це відбувалося в такий спосіб? Що тобі було не так?
Чоловік: Гаразд. Пробач. Ти це хотіла почути?
Жінка: Що ти боявся почути?
Чоловік: Боявся? Це я боявся? (Зривається на рівні ноги).
Жінка: Себе? Мене? Тобі не подобалось моє тіло?
Чоловік: Ти знаєш що це не так. В тебе… в тебе справді дуже красиве тіло… таке… живе…
Жінка: Я?
Чоловік: До чого тут ти?
Жінка: Що тоді?
Чоловік: Поясни…
Жінка: ( перебиває Чоловіка) Забудь. Це більше не має значення. Та й тоді не мало, пра?
Чоловік: Ти робиш трагедію на рівному місці. Драматизуєш.
Жінка: Пробач.
Чоловік: ну от, приїхали. Не починай…
Жінка: Був міст між нами.
Чоловік: Знову за своє. Там де просто трах, жодних мостів, жодних обмінів телефонами…
Жінка: Я знала, що він є.
Чоловік: Ти така вперта і ти так затято ігноруєш очевидне, що давно перестало бути смішно…
Жінка: Я майже-майже його намацала.
Чоловік: Стривай… чи ти? Ти справді думала, що може бути щось більше, ніж просто секс?
Жінка: Самими ногами. В темряві. Межи очеретом. Лише шкірою ступні. За збільшенням вологи.
Чоловік: Ти… наче не з тих жінок, що погоджуються на секс без зобовʼязань а так, насправді, хочуть заміж…
Жінка: Я йшла в напрямку річки. Бо саме там мав бути той міст.
Чоловік: Ти ж не така?
Жінка: Все одно його знайду. Вийду на нього. Стану.
(Знаходить два крісла з дірками від сидіння. Ставить їх одне напроти іншого. Шукає щось. Знаходить дошку. Кладе на них. Вилазить на крісло.)
Чоловік: Не така наївна, правда ж?
Жінка: І…. стрибну. (Ходить по дошці туди-сюди, імітуючи рухи на линві)
Чоловік: Чи ні?
Жінка: Головою вниз. Без страху. Без можливості вернутися.
Чоловік: Здається, тобі потрібна допомога.
Жінка: Стрибну в спосіб, притаманний лише мені. Ти б майже нічого не відчув.
(Зістрибує з дошки. Спиняється.)
Чоловік: До чого тут я? Не втягуй, прошу, мене в своє безумство…
Жінка: Лише кілька холодних бризків. Але ти подумав би, що то бавиться вітер чи, що тобі, мабуть, здалось.
Чоловік: Господи! Це ж мало бути так просто…
Жінка: Я роблю це роками. Все своє життя. ( знову вилазить на дошку) Віднаходжу мости і скачу. (Скаче. Дошка перевертається і падає.) Навіть коли тих мостів нема, я будую їх і все одно скачу. ( кладе дошку на місце. Вилазить і знову скаче). Через це я така в цьому добра.
Чоловік: Познайомитись в неті, домовитись про зустріч, трахнутись, отримати задоволення і розбігтись… що тут складного?
Жінка: Всміхнувся? Добре.
Чоловік: Всміхнувся? Що ти верзеш?
Жінка: Ти ж розумієш, що ми однакові?
Чоловік: Я нічого не знаю і знати не хочу про твої мости.
Жінка: Ні. Не в мостах справа. Ти їх не бачиш і вони тобі не треба.
Чоловік: От бачиш? То в чому річ?
Жінка: Ми просто однакові.
Чоловік: Якби не так.
Жінка: Нас збуджують однакові речі. Думки. Фантазіїї. Ми навіть візуалізуємо їх в однаковій почерговості.
Чоловік: Припини.
Жінка: В нас однакові потреби для задоволення. Засоби також однакові.
Чоловік: Спинися.
Жінка: Два дні потому я мастурбувала у звичний для себе спосіб.
Чоловік: Пощо мені це знати?
Жінка: Два дні по тому я була тобою.
Чоловік: Нісенітниця.
Жінка: В мене було твоє тіло.
Чоловік: Навіжена.
Жінка: Ти лишив його в мене, коли спішив піти.
Чоловік: В мене була зустріч і я попередив про це. Але скільки це можна повторювати?
Жінка: Ні-ні не переймайся - це було, майже, не помітно і, майже, пристойно.
Чоловік: Я не міг спізнитися.
Жінка: Тож. Я пестила себе. Тебе як себе.
Чоловік: Та, годі…
Жінка: Мені навіть не довелося тебе уявляти бо я й так була тобою.
Чоловік: Мені хочеться тебе вдарити.
Жінка: Я чула кожну-кожнісіньку мить як наростало твоє бажання.
Чоловік: Хочеться зробити боляче.
Жінка: З моїх уст виривався твій крик. Твоє роздратування. Твоя злість. Твій оргазм.
Чоловік: Щоб ти нарешті отямилась. Щоб тобі… було так боляче, як мені…
Жінка: Тепер всміхаюся я. (Не всміхається)
Чоловік: Так. Всміхаєшся… Я… я просто злякався…
Жінка: Тепер усе так, як мало бути зі самого початку.
Чоловік: Злякався, що не дам ради.
Жінка: Навіть, якщо це всього-навсього кінець.
Чоловік: Злякався, що закохаюся в тебе.
