04.09.2024
Історія
eye 12332

Свідок епохи козацького бароко: ікона Розп'яття Йосифа Івановича

Свідок епохи козацького бароко: ікона Розп'яття Йосифа Івановича

Ікона "Розп'яття" з портретом козацького старшини Леонтія Свічки, що зберігається в Національному художньому музеї України, є видатним зразком українського козацького бароко. Цей період мистецтва, що припав на XVII століття, відобразив бурхливі зміни, які відбувалися в Україні внаслідок козацьких повстань і встановлення Гетьманщини. Козацька старшина – як новий соціальний клас – прагнула підкреслити свій статус та посилити свої позиції в суспільстві. Одним із засобів досягнення цієї мети стало замовлення портретів та ікон, що відображали їхню релігійність та приналежність до козацької еліти.

Козацьке бароко: синтез релігії та влади

Козацьке бароко – це унікальне явище в українському мистецтві, що поєднувало в собі елементи візантійської іконографії, західноєвропейського бароко та народного мистецтва. Воно відзначалося пишністю, динамічністю та емоційністю. Релігія відігравала важливу роль у житті козаків, а церква була одним із основних центрів культурного життя. Замовлення ікон та прикрашання церков було не лише проявом побожності, а й способом підкреслити свій соціальний статус та вплив.

Портрети козаків були невід'ємною частиною мистецького життя того часу. Їх можна було зустріти не лише на полотнах, а й на хоругвах, в храмах, а під час похоронів – навіть біля домовини. Зважаючи на значну кількість збережених робіт у Києві та на Лівобережжі, а також на письмові свідчення, можна стверджувати, що в той період активно працювали численні "козацькі живописці". Особливий інтерес становлять так звані ктиторські портрети. Ктитори – це меценати, які фінансово підтримували церкви. Замовляючи власний портрет, вони не лише увічнювали свою пам'ять, а й підкреслювали свій соціальний статус.

За своїм призначенням портретні зображення на іконах кінця XVII століття були близькі до ктиторських портретів. Яскравим прикладом такого поєднання релігійного та світського мистецтва є ікона "Розп'яття" з портретом лубенського полковника Леонтія Назаровича Свічки.

Аналіз ікони

Ікона “Розп’яття” Йосифа Івановича з портретом Леонтія Свічки

Створена наприкінці XVII століття, ікона "Розп'яття" з портретом козацького старшини Леонтія Свічки спочатку прикрашала церкву Вознесіння Христового в селі Олексіївка на Полтавщині. На початку XX століття відомий колекціонер Богдан Ханенко пожертвував цю цінну реліквію музею. У 1920-х роках ікона пройшла реставрацію, яку, за припущеннями дослідників, очолював реставратор М. Касперович.

Аналіз ікони з портретом Леонтія Свічки виявляє цікаві особливості, що поєднують західноєвропейські та українські традиції. Композиція ікони значною мірою запозичена зі західноєвропейських гравюр, де центральне місце займає зображення розп’яття Христа. Проте українські майстри внесли свої особливості, що, зокрема, дозволило персоналізувати ікону та зробити її більш індивідуальною.

Центральним образом ікони є розп'яття Ісуса Христа. З лівого боку від Христа (замість традиційного римського сотника) зображено портрет лубенського полковника Леонтія Свічки. Праворуч від Христа, як зазвичай, зображені Богородиця та апостол Іоанн, що виражають глибокий смуток.

Богородиця та апостол Іоанн. Фрагмент ікони "Розп'яття"

Зображення Леонтія Свічки виконане досить реалістично, з передачею індивідуальних рис обличчя. Фігура полковника зображена стоячою, що відрізняється від західноєвропейської традиції, де донатори зазвичай зображені навколішки. Це більш відповідає православній традиції зображення. Обличчя Леонтія Свічки, покреслене глибокими зморшками і відбите в дзеркалі часу, виражає не просто повагу до релігійних символів, а справжню, щиру віру в життя вічне. Його погляд, звернений до розп’яття, свідчить про турботи не про земні справи, а про духовне спасіння.

Золоте тло, на якому зображено розп`ятого Христа, Марію та Святого Івана, символізує божественний духовний світ. Монастир – як духовний центр – підкреслює важливість релігійного життя для Леонтія Свічки.

Загалом ікона з портретом Леонтія Свічки є яскравим прикладом взаємодії західноєвропейського та українського мистецтва. Вона демонструє високий рівень майстерності українських іконописців XVII століття, їхню здатність адаптувати західні композиції до власних духовних потреб. Ікона є не лише витвором мистецтва, але й історичним документом, що розповідає про життя і віру українського козака.

Йосиф Іванович: автор ікони

Дослідник ікони П. Білецький висунув гіпотезу про те, що саме Йосип Іванович став автором цього видатного твору. Його висновки базуються на детальному аналізі стилю іконопису, іконографічних особливостей та історичного контексту створення ікони.

Особливою сторінкою у творчості Йосипа Івановича є його роботи для головного собору Мгарського монастиря. Цей монастир, збудований на кошти гетьмана Івана Мазепи, став справжньою скарбницею українського барокового мистецтва. Йосип Іванович прикрасив його інтер'єри своїми творами, створивши неповторну атмосферу духовності та краси.

Крім Мгарського монастиря, гетьман Мазепа доручив Йосипу Івановичу оформити розписами і свою резиденцію – місто Батурин. Це свідчить про високий професіоналізм та визнання таланту лубенського майстра серед сучасників.

На жаль, про життя Йосипа Івановича відомо дуже мало. Не збереглося жодних документів, які б детально описували його біографію. Беззаперечним є той факт, що Йосиф Іванович був талановитим майстром, який зумів поєднати традиції українського іконопису з досягненнями західноєвропейського мистецтва.

Леонтій Свічка: козацький полковник та меценат

Леонтій Свічка. Фрагмент ікони "Розп`яття" Йосифа Івановича

Леонтій Свічка був видатним представником козацької старшини і залишив помітний слід в історії українського козацтва. У 1882 році А. Лазаревський у своєму описі “Люди старої Малоросії” присвятив родині Свічки окремий нарис. Леонтій Назарович Свічка заснував історію роду, який походив від простих козаків, що раніше були селянами. Як Лубенський полковник він брав участь у походах на Крим у 1687 і 1689 роках, а також у поході на Азов у 1696 році. Військова кар'єра Свічки була не тільки пов'язана з його участю у таких кампаніях, а також з його добрими стосунками з гетьманом Іваном Мазепою.

Леонтій Назарович Свічка був відомий своєю працьовитістю та зберіг на все життя практичність і розважливість, властиві селянам. Основу його багатства склали вдало вкладені кошти у будівництво водяних млинів, які приносили стабільний дохід. Крім того, Свічка активно займався скуповуванням земельних угідь, постійно розширюючи свої володіння.

Архівні джерела засвідчують, що лубенський полковник Леонтій Свічка був щедрим меценатом, який фінансово підтримав будівництво надбрамної церкви при Мгарському монастирі, розташованому неподалік від Лубен. Ікона "Розп'яття" стала своєрідним вічним пам'ятником його життю та діяльності.

Портретне мистецтво в козацькій Україні

Портрет Леонтія Свічки та інші зображення козацької старшини відіграли важливу роль у становленні портретного жанру в Україні XVII століття. Зростання впливу козацької верхівки спричинило появу великої кількості замовних портретів, відомих як "парсуни". Козаки, наслідуючи польську шляхту, прагнули підкреслити свій статус і заможність за допомогою портретів і родових гербів. Проте, як свідчить приклад Леонтія Свічки, українські майстри вносили свої особливості в це мистецтво, створюючи оригінальні твори.

Козацькі живописці, будучи досвідченими іконописцями, демонстрували знання і засвоєння досягнень європейського мистецтва. Їхні твори несуть у собі відгомони італійського Ренесансу, німецького маньєризму, голландського реалізму й інших напрямів, що свідчить про відкритість українських митців до різноманітних культурних впливів.

З'явившись наприкінці XVII століття, ікона "Розп'яття" з портретом Леонтія Свічки стала своєрідним провісником розвитку портретного жанру в Україні. Цей твір, поєднуючи традиції іконопису з елементами портрета, відіграв важливу роль у формуванні української портретної традиції.

Ікона "Розп'яття": культурна цінність і козацька самоідентифікація

Ікона  "Розп’яття" Йосифа Івановича в експозиції Національного художнього музею України

В іконі "Розп'яття" роботи Йосифа Івановича вражає незвичайне поєднання двох світів — небесного та земного. Майстер вдало передав емоції Марії та апостола Іоанна, створюючи глибоке відчуття скорботи й духовного піднесення. Завдяки своїй майстерності та значущості, ця ікона має велику історичну та культурну цінність, заслуговуючи на уважне дослідження як науковцями, так і шанувальниками сакрального мистецтва.

Ікона "Розп'яття" з портретом Леонтія Свічки є цінним документом епохи козацького бароко. Вона відображає складні процеси, які відбувалися в українському суспільстві XVII століття. Вивчення цієї ікони дозволяє нам глибше зрозуміти духовний світ козаків, їхні естетичні вподобання та прагнення до самоідентифікації.

Читати також


Вибір редакції
up