Історія та спадок Амвросія Ждахи в українському мистецтві
Амвросій Андрійович Ждаха – це ім’я, що несе в собі унікальний пласт української культури кінця XIX – початку XX століття. Як майстер акварельної мініатюри, графік, колекціонер і патріот, він залишив по собі творчий спадок, який і сьогодні викликає захоплення й повагу. Амвросій Ждаха став першим українським графіком, який взявся за комплексне оформлення «Кобзаря» Тараса Шевченка. Його мистецький доробок включає десятки ілюстрацій до українських народних пісень, які він втілював у акварельних роботах. Саме завдяки цьому проекту Ждаха заслужив визнання як один з найвидатніших українських художників-графіків свого часу.
Сторінки біографії: родина, що шанувала українське
Народився Ждаха 6 грудня 1855 року в місті Ізмаїл, в родині, що мала глибокі національні цінності. У 1856 році, після Кримської війни, коли Ізмаїл перейшов під турецький протекторат, родина переїхала до Очакова, а згодом осіла в Одесі, де майбутній художник прожив усе життя. Батько Амвросія був задунайським козаком, а мати походила з Київщини. В родині шанували українські традиції, і це знайшло відображення в домі, що нагадував музей з безліччю предметів мистецтва. Батько грав на бандурі, а мати, маючи гарний голос, співала народні пісні, що заклало в душу хлопчика глибоку любов до рідної культури.
Амвросій Ждаха виявив свій талант до малювання ще в дитинстві, коли вже у шість років почав створювати свої перші творчі роботи. В 1871 році він успішно завершив навчання в Одеському повітовому училищі. Крім основних занять, Ждаха відвідував недільні безкоштовні класи, організовані Одеським Товариством красних мистецтв, де міг глибше зануритися в світ творчості та розвивати свої навички. В 1873 році він вступив до Єлизаветградського юнкерського кавалерійського училища, що стало несподіваним поворотом у його житті. Однак, військова кар’єра не стала його покликанням, і згодом, Амвросій Ждаха обирає шлях митця, який виявиться значущим не лише для нього, але і для всієї української культури.
Перші кроки в мистецтві: від кресляра до художника-етнографа
У 1877 році Ждаха вступає на роботу в Херсонський земський банк, де займається кресленням. Службові відрядження по селах стали для нього джерелом натхнення та дали можливість зануритися в побут і культуру українців. Ждаха збирав етнографічні матеріали – замальовував орнаменти, традиційний одяг, писанки та інші предмети декоративно-прикладного мистецтва. Його архів став своєрідною скарбницею, у якій зберігалося українське народне мистецтво, що згодом стало джерелом для його художньої діяльності.
У 1880-х роках Одеса стає центром українського культурного відродження завдяки діяльності товариства «Громада», заснованого педагогами Л. Смолянським, О. Андрієвським та композитором П. Ніщинським. Важливим культурним явищем стали гастролі першої української професійної трупи під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, що проходили в місті у 1883-1885 роках. Амвросій Ждаха активно підтримував українське культурне середовище Одеси, беручи участь у численних ініціативах. Його художнє бачення швидко завоювало визнання, зокрема, театральної спільноти. Марко Кропивницький доручив молодому художнику створити ескізи національних костюмів для постановки п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Також П. Ніщинський, вражений творчим підходом митця, запросив Ждаху оформити пісню «Дівчинонько, голубонько, чого ж ти сумуєш?» для майбутнього видання.
Це тісне творче єднання з театралами мало великий вплив на формування Ждахи як художника, глибоко вкоріненого в українську культуру.
Пісні в акварелях: українська народна душа на аркушах паперу
З 1893 року Амвросія Ждаху захоплює нова тема — історично-етнографічна. Він зосереджується на ілюстраціях до українських народних пісень. Натхненний порадою видатного композитора Миколи Лисенка, Ждаха розпочав цикл акварелей, присвячений цій темі, що стало основним напрямком його творчості на багато років. Робота над цими акварелями потребувала не лише художньої майстерності, але й глибокого знання історії та фольклору. Лисенко назвав цей проект «титанічним», і, дійсно, Ждаха створив ілюстрацій, які представляли пісні в графічній формі.
Між 1893 і 1914 роками Ждаха створив кілька десятків акварелей, які мали стати основою для популярних поштових листівок. Це були три серії графічних композицій, кожна з яких розповідала свою історію через візуальне відображення народної пісні. Листівки, що поєднували нотний супровід, орнаменти та образи, стали дуже популярними серед українців і активно використовувалися для популяризації національної культури.
Перша серія листівок побачила світ у 1911 році в київському видавництві «Час», а гонорар за її випуск художник передав на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві, що стало символом його патріотизму та пошани до національної культури. Друга серія була випущена майже одночасно з першою, а третю, яку підготували перед початком Першої світової війни, було надруковано за кордоном — в Лейпцигу та Празі.
Серія листівок з акварелями Ждахи має велику культурну і наукову цінність, оскільки стала безцінним джерелом для вивчення української етнографії та фольклору.
Ілюстрації до «Кобзаря»: графічний шедевр на століття
Амвросій Ждаха став першим, хто наважився на комплексне оформлення «Кобзаря» Тараса Шевченка. У вересні 1894 року він вирушив на батьківщину Тараса Шевченка, де провів значну частину свого часу, працюючи над серією акварелей, що відображали пам'ятні місця, пов’язані з життям і творчістю поета. Художник ретельно обійшов найбільші з цих локацій, здійснивши замальовки краєвидів Кирилівки та її околиць, де Шевченко народився і провів свою юність. Ці місця мали для нього велике символічне значення, адже саме вони стали джерелом натхнення для багатьох поезій Кобзаря. Відомо, що в результаті цієї подорожі Ждаха створив ряд вражаючих акварелей, які пізніше стали частиною його творчого спадку.
Проект оформлення «Кобзаря» став для Ждахи надзвичайно амбітним. Він планував створити 26 великих ілюстрацій (розміром 22 х 16 см), а також 14 менших, 20 заставок, 15 кінцівок, 20 ініціалів з віньєтками, обкладинку та титул, усе це – в стилі, що відображав би українську народну культуру.
Художник прагнув через свої роботи розповісти про життя і творчість поета, відобразивши важливі етапи його біографії. Для цього Ждаха звернувся до замальовок пам'ятних місць, що він зробив під час подорожі до батьківщини Шевченка в 1894 році. Крім того, художник планував використати власноручні офорти Шевченка з його знаменитого циклу «Живописна Україна», а також менш відомі на той час роботи з альбому «Офорти Т. Г. Шевченка в колекції В. В. Тарновського», яке побачило світ у Києві в 1891 році. Таке глибоке занурення в біографічний контекст дозволило створити вражаючий візуальний супровід до видання, який сприймався як художнє осмислення не тільки самого поета, але й епохи, в якій він жив. Проте, це видання так і не побачило світ за життя Ждахи, але його робота над ним є справжнім надбанням української книжкової графіки.
Багатогранність творчої спадщини: від книжкової графіки до писанок
Ждаха був багатогранним митцем, який залишив великий спадок у різних напрямках мистецтва. Творчий доробок Амвросія Ждахи переважно складається з книжкової графіки, у якій він залишив значний слід в українському мистецтві. Митець створив численні ілюстрації до творів українських письменників. Зокрема, у 1901 році він створив ілюстрації до історичної повісті Пантелеймона Куліша «Чорна рада», що стала важливою частиною української літературної спадщини. Того ж року Ждаха працював і над ілюстраціями до твору Миколи Комарова «Оповідання про Антона Головатого». У 1904 році він виконав графіку для видання «Слово о полку Ігоревім». Згодом, у 1905 році, художник працював над етнографічним збірником «Українське весілля», а в 1906 році — над ілюстраціями до повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде». Продовжуючи свій шлях у книжковій графіці, Амвросій Ждаха також створив ілюстрації для творів Федора Равіти-Гавронського («При битій дорозі», 1912) та Євгена Гребінки («Чайковський», 1914), кожен з яких зберігав глибоку національну і культурну сутність, яку художник зумів передати через свої графічні роботи.
Амвросій Ждаха був автором 40 унікальних узорів українських писанок. Окрім цього, митець розробив велику кількість ескізів, серед яких проекти меблів, інтер’єрів світлиць, кухонь та кімнат. Ждаха також створював ескізи обкладинок та заставок для журналів, а також видавничі знаки та екслібриси. Його графічна діяльність включала близько п’ятисот малюнків сюжетів, типажів, буквиць, узорчатих заставок і кінцівок до українського «Євангелія», що мали велике значення для розвитку книжкової графіки та національного стилю в мистецтві.
Окрім книжкових ілюстрацій, Амвросій Ждаха створював акварелі для ікон та іконостасів церков у Херсонесі, Новочеркаську та Батумі. За замовленням одеського видавця Ю. Фесенка він також розробляв акварельні зображення монастирів, ілюстрації до Святого Письма та книжкові обкладинки.
Під час визвольних змагань 1917-1921 років Амвросій Ждаха активно долучився до національних проектів, зокрема, як гравер, взяв участь у конкурсі на ескізи для національних паперових грошей та розмінних марок. У 1918 році було введено в обіг «Розмінні марки міста Одеси» номіналом 50 копійок, 15 та 20 копійок. Ці марки мали орнамент, який базувався на гербі Одеси, і були виконані за малюнками художника.
З 1924 року і до кінця свого життя в 1927 році Амвросій Ждаха викладав курс лекцій з українського декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському політехнікумі, який пізніше став інститутом мистецтв, а також навчав креслення та графіки. Помер Амвросій Андрійович 8 вересня 1927 року. Сьогодні його творчий спадок зберігається в Одеському історико-краєзнавчому музеї та в приватних колекціях, залишаючи важливий слід у культурній історії України.
Забуття та відродження імені: повернення Амвросія Ждахи до пантеону українського мистецтва
В умовах радянської влади, яка часто зневажала національні мотиви і самобутність української культури, після 1920-х років творчість Амвросія Ждахи поступово була забута. Радянська система прагнула витіснити з культурного простору всіх, хто нагадував про українське коріння, і чиї роботи втілювали дух національного відродження. Крім того, у 1930-х роках родина Ждахи зазнала репресій, що ще більше сприяло забуття пам’яті про його творчість.
Процес повернення Амвросія Ждахи до української культурної пам'яті був поступовим і важливим етапом у його визнанні. Першим значний вклад у це зробив поет Максим Рильський у середині 1950-х років, коли почав активніше представляти творчість художника широкому загалу. Згодом до цього процесу долучилися митці та мистецтвознавці, серед яких були В. Касіян, М. Забоченя, Г. Зленко, І. Козирод та одеський дослідник Сергій Шевельов. Саме завдяки їхнім зусиллям ім'я Амвросія Ждахи поступово стало частиною української культурної спадщини та було включене до численних енциклопедичних видань.
Інтерес до спадщини Амвросія Ждахи не згасає і сьогодні. У 2019 році побачило світ розкішне видання «Кобзаря», оформлене численними ілюстраціями художника, яке було випущено видавництвом «Емма». До книги увійшло 490 малюнків Ждахи, що відтворюють глибину української народної поезії. Це видання отримало гран-прі на Всеукраїнському конкурсі «Кобзар» у номінації «Найкраща книга України» того року.
Сьогодні Амвросій Ждаха посідає почесне місце в пантеоні українського мистецтва, а його творчість стала символом національного відродження та боротьби за збереження українських традицій. Його роботи надихають сучасних художників, зберігаючи живий зв’язок із минулим та нагадуючи про важливість підтримки і популяризації національної культури в часи випробувань.
