Тамара Качаленко. Серія графічних робіт «Back to black» (Старі та діти)

Тамара Качаленко – художниця-графік, дизайнерка одягу та аксесуарів, музикантка (гітаристка), поетеса. Працює під творчим псевдо «Vita Black».

Творчий шлях мисткині

Тамара Качаленко – корінна херсонка. Народилася у 1995 році. З дитинства дуже любила музику, навчалась у музичній школі по класу гітари, а потім вступила до Херсонського музичного училища (народний відділ, гітара). Закінчила Херсонський державний університет (факультет культури та мистецтв, кафедра образотворчого мистецтва та дизайну, спеціалізація «декоративно-прикладне мистецтво»), бакалавр, і Херсонський національний технічний університет (факультет дизайну та інформаційних технологій, «Дизайн», спеціалізація – «дизайн одягу та аксесуарів»), магістр.

Тамара малює з дитинства. Дебютом у мистецтві був Всеукраїнський конкурс дитячої творчості «Моя мала Батьківщина» (виготовлення книг-саморобок) 2006 року. Конкурс було оголошено за ініціативою Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил і Національної бібліотеки України для дітей. Головою журі конкурсу був А.І. Кичинський (поет, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка). З участь у конкурс отримала 1-ше місце по Херсону та 2-ге місце по області. Створила книжку зі своїми віршами, легендами, яку сама й ілюструвала.

Всього на Херсонщині в конкурсі «Моя мала Батьківщина» взяли участь близько 1300 учасників, було створено 667 книжок-саморобок. Потім ці книжки-саморобки, створені дітьми всієї України, разом з Тамариною, поїхали мандрувати виставками, демонструвались у Києві.

Під час навчання в ХДУ опанувала різні техніки:

• кулькова ручка,
• гуаш, акварель,
• акрил (на різних основах - папір, фанера, скло, тканина, лакова шкіра),
• масляний живопис (у царині «графічного живопису», родоначальником якого є Ф. Перес),
• м'які матеріали (вугілля, сангіна, соус),
• маркери, фломастери,
• нетрадиційні техніки образотворчого мистецтва.

Як дизайнерка одягу та аксесуарів працює у техніках:

• бісероплетіння (створює автентичні ґердани ручним та станочним ткацтвом;
• «Бініль» - поєднання бісеру та напівдорогоцінного каміння, «фріформ»);
• вишивка (бісером, стрічками, хрестом, художня гладь);
• створює об'ємні квіти з тканини (методом буління та гільоширування, а також із атласних стрічок);
• розпис тканини акриловими фарбами та контурами – створила дизайнерську колекцію ручною роботи на лаковій шкірі з розписом акрилом та ручним в'язанням гачком;
• батик (холодний батик) – створила серію робіт на шифоні чорною фарбою та серію різнокольорових батиків.

Серія графічних робіт «Back to black» (Старі та діти)

«Кожна нова робота для мене – своєрідний трамплін, який ставить певні виклики та задачі, – розповідає художниця. – Британська співачка Amy Winehouse – одна з моїх улюблених виконавиць. Саме чорно-білий кліп Amy Winehouse «Back to black» (2004) надихнув мене на створення серії графічних робіт «Back to black» (Старі та діти). Взагалі на одну роботу кульковою ручкою витрачаю 6-8 годин та 2-4 кулькових ручки (залежно від кількості штриховки)».

У цій серії «Back to black» (Старі та діти), створеній у грудні – січні 2023-2024 працюю в новому для себе напрямі американського мистецтва «гіперреалізм», який зараз на піку популярності на Заході та в США. Ця серія робіт дуже знакова для мене, тому й обрала собі творче псевдо «Vita Black».

«Тільки старі та діти бачать те, що не помічають більшість людей… Старечі зморшки – це найгарніші письмена життя, за якими діти навчаються читати…», – так влучно сказав відомий французький письменник-романіст Марк Леві.

Тамара Качаленко пояснює: «Діти і старі – свідомо вибрані моделі, як найбільш вразливі категорії людей, що дуже боляче сприймають війну. Зараз у Херсоні діти з очима і виразом обличчя, як у старих людей. А стареньким боляче дивитися, як щоденно руйнується їхній світ… Життя стало чорно-білим, без півтонів. І я намагаюся передати ці херсонські реалії за допомогою графіки.

Бо війна теж пише свою повість на обличчях людей, вкарбовуючись глибокими зморшками та передчасною сивиною. Оскільки старі та діти – найвразливіші верстви суспільства, тому війна лишає на них особливо жорстокий слід.

Гіперреалізм має суттєві відмінності від української графічної школи, наприклад активне використання фотографій у творчості.

Створюю переважно портрети людей, але з виразом емоцій, які поглиблюю у картинах. Наприклад, серія графічних робіт «Back to black» («Старі та діти») створена на основі реальних фотографій людей (старих / дітей), які передають всю палітру емоцій, яку переживають зараз херсонці. Це і біль, і розпач, і навіть радість.

Оскільки трагічні погляди старих та дитячі сльози, щира посмішка чи дружнє рукостискання, що «заморожені» в часі цифровою фотографією, – це все матеріал для робіт в естетиці американського гіперреалізму. Саме фотографія дає можливість «спіймати мить», щиру миттєву емоцію, яку майже неможливо вхопити в умовах класичної штудії натури-людини. Оскільки протягом 2-3-х годин позування будь-яка емоція у натурщика буде вимушеною.

Але реалістичність зображення на картині недосяжна для об’єктива фотографа. І тому фотографія ніколи не вб'є мистецтво. Водночас, саме завдяки використанню нових технологій можливості художників суттєво розширюються».

Художниця розповіла, що зачарована гіперреалістичними роботами Samyel Silva, які він створює, використовуючи лише 8 кольорових ручок. Та чудовими роботами митця Enam Bosoka, які він створює, використовуючи лише сині кулькові ручки. Їхня творчість була для неї дороговказом у царині гіперреалізму, в техніці «кулькова ручка». Тим паче, що техніка «кулькова ручка» зараз теж дуже популярна на Заході.

Мистецтво під час війни

Тамара Качаленко не евакуювалася з Херсона ні при окупації, ні при катастрофі на Каховській ГЕС, ні зараз – при постійних обстрілах міста.

«Творити під звуки вибухів та сирен дуже складно. Саме війна схилила до чорно-білого світу графіки. Я малювала і під час окупації рашистами Херсону. При окупації головним правилом було намагатися не контактувати з рашистами будь-яким чином. Навколишня реальність із «зетками» на херсонських дорогах була настільки дикою, що лише мистецтво допомогло пережити ті часи. Тоді почала створювати серії графічних робіт: «Українські діячі», «Гуцули» та «Україна у вогні». Мобільність кулькової ручки дуже виручала, бо її легше взяти з собою у сховище, на відміну від фарб», – згадує художниця.

«Не важливо, наскільки повільно ти просуваєшся. Важливо, що ти не зупиняєшся, – саме цей вислів Брюса Лі характеризує сьогоденну творчість в Херсоні, – ділиться мисткиня. – Бувало, роботу починала створювати до обстрілів. Потім бігла до сховища, а закінчувала роботу вже о 3-4 годині ночі – коли позбивають шахіди, чи стихне масований обстріл Херсона.

Наприклад, робота із серії «Back to black» («Старі та діти»), де зображений хлопчик, який сильно плаче, створювалася тоді, коли Херсон особливо сильно бомбили Іскандерами (тоді не було газу через цей обстріл, надворі був мороз і фахівці навіть не знали, чи зможуть відновити, чи місто просто замерзне. І це бомбардування було «дарунком» перед святом Різдва)».

Незламний Херсон, сучасне графічне мистецтво та мрія про Перемогу

Тамара Качаленко розповідає: «Моя найбільша мрія – зустріти Перемогу і створити графічну серію радісних та щасливих херсонців.

Багато що хотілося змінити в Херсоні до війни, але зараз бачиш, що треба буде добряче попрацювати, щоб повернути хоча б те, що було до 24 лютого 2022 року. Сьогодні місто вражає вирвами від прильотів та вибитими вікнами.

Херсон називають «місто старих та волонтерів». Але Херсон живий, він не місто-привид, яке існує лише на карті. Хоча звичайне цивільне життя в цілодобово обстрілюваному місті стає героїзмом. Але херсонці, які залишилися в Херсоні, продовжують «нести місто на руках», за влучним висловом І. Колихаєва – довоєнного мера Херсона та очільника міста в перші місяці війни.

Мистецтво – це теж зброя у війні. Українське графічне мистецтво зараз відкриває нові горизонти для творчості, нові теми та нових глядачів. В Україні історично склалась чудова основа графічної школи, згадаємо хоча б одного представника – видатного графіка Т.Г. Шевченка.

І я щиро вірю, що в поєднанні з сучасними західними мистецькими здобутками (можливо, із тим же американським гіперреалізмом), українська графічна школа ще здивує світ».