Деус екс махіна
(лат. дослівно: “бог із машини”)
Англ.: deus ex machina; нім.: Deus ex machina; ісп.: deus ex machina;
франц.: deus ex machina.
“Деус екс махіна” є драматургічним поняттям мотивації завершення п’єси внаслідок появи неочікуваної дійової особи.
1. У деяких поставах старогрецьких трагедій (зокрема, в Евріпіда) використовували механізм, що кріпився до “журавля” і таким чином опускав на сцену “бога”
для вирішення питань, так би мовити, одним помахом руки. “Деус екс махіна” у широкому образному тлумаченні цього терміна означає неочікувану пророчу появу дійової особи або іншої сили для розв’язування безвихідної ситуації. За Арістотелем (“Поетика”), “деус екс махіна” слід застосовувати тільки для зображення тих подій, що відбувалися раніше, які людина не може пізнати або які мали місце опісля, проте потребують пророцтва та сповіщення” (Aristote, 1454 b). Для такого типу розв’язки характерне широке використання ефекту неочікуваності.
2. Часто “деус екс махіна” застосовується у випадках, коли драматургові складно знайти логічний висновок і він шукає ефективного засобу розв’язання, так би мовити, одним ударом усіх конфліктів та суперечностей. Цей засіб виглядатиме не надто штучно та нереально, якщо глядач довірятиме філософії правдоподібної появи бога чи іншої нераціональної сили.
3. У комедіях застосовують “хитрощі”, подібні до “деус екс махіна”: упізнавання прихованого персонажа або його появи в інших сценічних ситуаціях; знаходження листа і розкриття таємниці; раптове успадкування маєтку та його наслідки
тощо. Тому дії персонажів можуть бути доволі випадковими. У трагедіях, навпаки,
“деус екс махіна” не наслідок випадковості, а інструмент вищої волі, оскільки виступає більшменш вмотивовано, будучи штучним та неочікуваним тільки на перший погляд.
4. Іноді “деус екс махіна” виступає іронічним засобом завершення п’єси, не
створюючи ілюзій щодо правдивості або невідворотності епілогу, тобто це спосіб
посіяти сумнів щодо ефективності “божественних” чи політичних рішень. Так, поява звільненої людини у п’єсі Мольєра “Тартюф” є підморгуванням драматурга монархові й водночас способом зображення сили та небезпеки фарисейства в суспільстві ХVІІ ст. Брехт у “Тригрошовій опері” та в “Добрій людині із Сечуані” вдався до засобу “завершення для завершення” та ознайомлення публіки з можливостями її впливу на суспільну ситуацію. У наш час “деус екс махіна” – це часто персонаж, що його драматург використовує як іронічного двійника.
Літ.: Spira, 1957.
