Залишенці: історія трьох. Розмова з режисером Александром Пейном
Петро Катеринич, доктор філософії, викладач кафедри кіно-і телемистецтва КНУ імені Тараса Шевченка
Зимова симфонія душ
Сніг вкриває дах академії Бартона – школа наче ілюстрація зі старовинної листівки. У цьому куточку Нової Англії час завмер. Кілька сніжинок «стукають» у шибку. За нею стоїть вусатий зизоокий чоловік старшого віку. На екрані – суворий викладач-антикознавець Пол Ганам, у житті – номінант на «Оскар» Пол Джаматті. Обидва Поли (і персонаж, і актор) спостерігають, як біле покривало рівномірно вкриває старі дуби, створюючи відчуття затишку та ізоляції від зовнішнього світу.
Школа переживала складні часи: цьогоріч продали навіть ялинку, що стало символом фінансових труднощів та занепаду традицій. У двері кімнати постукали. Викладачеві принесли різдвяне печиво у формі сніговиків. Він узяв його без подяки і зачинив двері, демонструючи відчуженість.
Фільм «Залишенці» (оригінальна назва «The Holdovers», 2023) майстерно передає атмосферу 1970-х – епохи великих соціальних і культурних змін у США. Різдвяні канікули ставали випробуванням для учнів, яких батьки не забрали додому. Ангус (актор – 22-річний Домінік Сесса) – юний бунтівник з непростою історією.
Викладача Пола Ганама цьогоріч змусили сидіти із «залишенцями», що відкриває перед ним нові можливості для самопізнання (але він ще про це не здогадується). Поєднання чудової акторської гри та інтелектуального підходу до сюжету робить «Залишенців» емоційним паноптиконом серед сучасних різдвяних стрічок.
Ми поговорили з режисером фільму, лавреатом двох «Оскарів» Александром Пейном. Ідея «Залишенців» виникла після перегляду французького фільму 1935 року, який Пейн побачив на кінофестивалі близько десяти років тому. Режисерові сподобалась концепція – не сюжет, а ідея. Пейн каже, що процес створення фільму вимагав великої терплячості та точності.
– Приблизно п'ять років тому я отримав пілотний сценарій Девіда Гемінгсона для телебачення. Зателефонував письменникові та запропонував йому написати історію для фільму на цю ж тему. Ми разом опрацювали ідею, і в результаті у нас вийшов фільм, який є поєднанням мого задуму, його сценарію та наших особистих зусиль, – каже Пейн.
Під час спілкування з режисером стає очевидним, що «Залишенці» – результат наполегливої праці, яка вражає своєю щирістю та глибиною. Пейн наголосив, що процес роботи над фільмом вимагав великої терплячості та точності: «Терпіння було ключовим аспектом у створенні «Залишенців». Це був справжній процес очікування: правильного часу для возз'єднання з Полом Джаматті після його появи у фільмі «На узбіччі», ідеального сценарію, умов знімання та дати релізу. Це вимагало великої терплячості від усієї команди».
Режисер зауважує, для створення атмосфери, де комедійні моменти поєднуються з глибокими драматичними сценами, вирішальною стала співпраця з монтажером Кевіном Тентом.
– Робота з Кевіном завжди приємна і продуктивна. Ми використовували сцени одним кадром та мінімальний монтаж, що дозволило акторам повністю зануритися у свої ролі та передати емоційні нюанси персонажів. Кевін чудово розуміє баланс між комедійними та драматичними елементами, забезпечуючи плавний перехід між ними, – каже Пейн.
Ехо минулого
Пол Ганам у виконанні Джаматті – типовий приклад милого невдахи (loveable loser), який, попри зовнішню суворість та відчуженість, виявляє глибину та складність характеру. Милий невдаха – це архетип персонажа, який завдяки своїй доброзичливості та співчутливості викликає симпатію у глядачів. Однак його постійні невдачі заважають досягненню бажаних цілей, успіхові у різних справах чи ідеальному коханню. Подібно до ролі Майлза Реймонда у фільмі «На узбіччі» (Sideways, 2004), яку Джаматті також виконував майстерно, Пол стає символом внутрішньої боротьби та пошуку себе. Ганам – не просто вчитель, а людина, здатна на глибокі емоційні зв'язки та трансформацію, що робить його надзвичайно привабливим для глядачів.
«Фільм про три загублені душі, які проводять Різдво разом, розкриває теми самопізнання, прийняття змін та відновлення зв’язків. Це про те, що навіть у найтемніші часи, можна знайти комфорт і надію через взаємну підтримку», – каже Пейн.
Мері Лемб (кухарка академії) стала втіленням болю, який залишила по собі війна. Її син загинув на фронті, і ця втрата – частина повсякденності. Мері не показує горя відкрито, але в кожному її жесті відчувається невимовна туга. В одному з найчуттєвіших моментів фільму Мері розповідає про свого сина в невимушеній розмові в гостьовій кімнаті. Її біль стає своєрідним містком між Полом та Ангусом. Мері Лемб не лише додає стрічці емоційної глибини, але й стає її серцем. Акторка Да’Вайн Джой Рендольф створює образ жінки, яка через біль знаходить сили підтримувати інших. Її історія показує – навіть мовчазна боротьба з трагедією може надихати. Рендольф отримала за цю роль «Золотого глобуса», «БАФТУ» та «Оскара».
Бунтівник Ангус уособлює покоління молоді, що прагнула втекти від стандартів минулого. Його внутрішні конфлікти, обумовлені сімейними проблемами, перегукуються із кризою ідентичності, що вписується в американський контекст 70-х. Пошук себе та боротьба з авторитетами стають центральними темами персонажа Домініка Сесси.
Лінія Ангуса глибше розкривається через особисті виклики та взаємодії з іншими персонажами. Його мати, яка їде в медовий місяць з новим чоловіком, залишає хлопця з відчуттям відчуженості та неповноцінності. Ангус випрошує Пола поїхати до міста, щоб таємно зустрітися з батьком, який перебуває в психіатричній лікарні. Пол вагається, але погоджується. Це рішення вартуватиме йому роботи, проте наприкінці Пол усвідомлює, що воно було правильним. Подорож Пола та Ангуса – це не лише подолання шляху в його фізичному розумінні, але й в емоційному.
Важливим аспектом сюжету є педагогічний розвиток Пола. Суворість, що базувалася на класичному авторитарному підході, поступається місцем відкритому стилю. Це нагадує ідеї Джона Дьюї. Простори школи – метафора інтелектуального пошуку та особистісного розвитку.
Кінематографічна магія
Сцени засніженої академії Бартона із зимовими прогулянками подвір’ям школи створюють атмосферу, яка підкреслює ізольованість героїв і водночас надає простір для трансформації.
Пейн поділився своїм підходом до роботи: «Ми використовували цифрову камеру для імітації теплоти 35-мм плівки, що дозволило зберегти ретро-естетику 1970-х років, водночас забезпечуючи гнучкість та ефективність у процесі знімання».
Гра акторів заслуговує окремої уваги. Пол Джаматті блискуче передає внутрішню боротьбу свого героя, балансуючи між суворістю та прихованим болем. Джаматті демонструє здатність грати складних, багатогранних персонажів, які спочатку здаються незрозумілими, але з часом розкриваються повною мірою.
Домінік Сесса, попри дебют, вражає глибиною та природністю виконання. Його герой Ангус – багатогранний хлопець, що знаходиться на межі дорослішання. Юнак відображає боротьбу молодого покоління зі спадщиною минулого та пошуком власної ідентичності.
Да’Вайн Джой Рендольф створює образ, сповнений трагічності, але не позбавлений гумору. Це додає стрічці необхідної емоційної рівноваги – на кшталт Кетрін Гепберн у класичних фільмах. Мері Лемб стає центральною фігурою, навколо якої об'єднуються Пол та Ангус, демонструючи, як взаємна підтримка може подолати найглибші розломи.
Різдвяна надія
«Залишенці» – це історія про боротьбу із самотністю, прийняття змін та пошук себе. Три герої, такі різні, але однаково вразливі, знаходять підтримку одне в одному. Різдво стає не лише фоном для їхніх змін, але й символом відродження та надії, що перекликається з темами відродження та нових починань у стилі «Цього дивовижного життя» (It's a Wonderful Life) Френка Капри.
Дух Різдва у фільмі розкривається через акти доброти, самопожертви та відновлення зв’язків. Завдяки поєднанню режисерської майстерності, глибоких філософських тем і блискучої акторської гри, «Залишенці» зачаровують атмосферою і змушують задуматися про істинну ідею свята.