Наталія Шевель. Сім зізнань в любові

Історія з життя

   Кохання  все життя супроводжувало Раїсу. Взаємне й нерозділене часто приносило щастя, але завдавало і болю. Перше зізнання юних літ. Отих днів, що залишаються в пам'яті назавжди. Здавалося, вони з  Ігорем жити одне без одного не могли. Обоє юні, закохані. От тільки його матері не подобалася Рая. Навіть перестрівала дівчину, говорила:

-Що це ви женитися надумали. Твоя мати всім каже, що до весілля доньки готується. Мій син місця собі не знаходить: не знає, як йому бути. Чи, можливо, ти за іншого заміж йдеш? 

-Немає в мене іншого, - стримано відповідала Рая. 

Розлючена мати підступала ближче і не говорила, а аж шипіла:

• Залиш Ігоря в спокої. Геть ізвівся з-за тебе. Ще діти обоє. І дітей приведуть. Що тоді з ними робити? Знаєш, що дівко, шукай собі іншого - старшого. 

Рая стояла засмучена, дивилася вслід жінці, яка так руйнує її щастя. Роздумувала:

-Та заміж особливо і не хотілося. То все її мати затіяла. Все купляє, дбає до весілля. Коли Ігор приходить, то показує хлопцю придбане і придане, запитуючи, коли сватати Раю прийде? Невідомо як питає: жартома чи всерйоз? Парубок погоджується з словами матері, що треба їм жити в парі. У матері їх три доньки. То спішить видати старшу заміж. 

От тільки щось хлопець останнім часом невеселий, мовчазний. А то й зовсім перестав до Раї приходити. Зустрічі не шукала. Одне було спасіння: що закінчувала в містечку навчання. Раніше й  не знала, що робити, бо необхідно їхати за направленням. Хотіла бути з Ігорем. Знала, що, певно, він з нею не поїде. Та й чекати вдома не буде, поки Рая відпрацює три роки. Мати їй казала, що єдиний вихід: вийти заміж і народити дитину або хоча б чекати на маля. Але важливо до закінчення навчання. От тільки доучувалася дівчина сама. Чиста, невинна. Ігор так і не з'являвся. На неї задивлялися хлопці. У групі їх було більше за дівчат. Роман не давав проходу. Постійно говорив про те, як вона йому подобається. Одного разу навіть освідчився. Але Раї серце мовчало. Бажав прихильності дівчини. Прагнув бути разом. Не раз казав:

-Одне твоє слово. І я  буду просити викладачів, щоб дали розподілення нам разом. 

Раїса відповідала, що вона до такого ще не готова. Роман обурювався, але вперто чекав. А що могла вдіяти дівчина, якщо він їй не подобався. Та й перше кохання не могла забути.  А тут ще один парубок за нею вчепився. Проходу не дає. У народі кажуть про таких, підстаркуватий, бо не женився вчасно. Рая знала, що у нього тепер одна мета - одружитися з молодою, порядною дівчиною. Та він так нічого з себе, вивчився, має гарну роботу. От тільки старий він для неї. Старший більш як на десять років. Тож зрозуміло, при зустрічі починав розмову про одруження. Одного разу навіть до неї додому прийшов, чим дуже здивував і її, й матір. Мати теж ще була молодою, сама ростила трьох дітей. Тож при матері Петро  і освідчився. Рая такого не чекала, тож спересердя вигукнула:

-Куди заміж? Та ви більше матері моїй підходите, аніж мені. 

Петро почервонів. Мати сказала:

• Та ні, доню, я заміж не збираюся. Он мені ще треба двох дівчат на ноги поставити. А Раї треба їхати за направленням. Ти ж  з нею не поїдеш, своєї роботи не залишиш.
• Я зможу домовитися, щоб її залишили в містечку. В мене зв'язки. Одна тільки її згода, - впевнено проказав Петро. 

Рая відповіла:

-Ні, і ще раз, ні. 

   Петро запитально поглядав на матір дівчини, а та лише руками розвела. 

    Раїса знала, що вона неодмінно поїде туди, куди її направлять. Вона обирає вільне життя, з новими, ще не відкритими, для неї можливостями. Даремно, і Роман, і Петро сподіваються, не передумає вона. 

   Тож їхала подалі від рідного містечка. Намагалася забути все, що було. Їхала в передчутті нового кохання.   Направили її  після закінчення технікуму до одного селищ зовсім іншої області. Далека дорога. Та Раїса їхала задоволена, замітаючи сліди минулого. В автобусі познайомилася з молодим чоловіком. Розговорилися. Олександр навіть важкі сумки доніс їй до нової кімнати. Потім почав частенько заходити або приїжджати на автівці. Рая про себе відзначила, що автомобіль так нічого. Тож у вільний час Сашко часто возив дівчину в крамницю, на ставок, до лісу. Навіть у райцентр з'їздили. Завдяки йому за якихось два тижні Рая вже знала, що і де знаходиться. Бачила захоплені погляди Олександра. Але для неї він був лише другом. Одного разу, коли перебували біля ставка, просто сиділи, бо для купання вода була холодною, чоловік порушив мовчанку. Признався, що він рано женився, розлучений, має дитину, яка проживає з колишньою дружиною. 

• Я вже більше року живу один у власному будинку, - продовжував говорити. 

Потім почав говорити про те, що подобається йому Рая. Закохався тоді з першого погляду. І не мислить тепер  свого життя без неї. 

   Раїса дивилася своїми великими, блакитними очима і не могла збагнути, як вона цього не зрозуміла раніше. Тільки й сказала:

• Звісно, так просто їздити до мене не будеш. 
• Тебе лякає, що я був одружений, що в мене є дитина. Але ж я розлучений, - намагався довести Олександр. 

Дівчина мовчала. Так, вона злякалася. Тож більше до нього не вийшла. Замкнулася і не відкривала двері. Зустрічей намагалася уникати. 

   Незабаром познайомилася з Михайлом. Він був молодшим сином. Жив з матір'ю. Тоді було п'яте  зізнання в любові. Вона знала, що то було освідчення значуще, не таке, як раніше. Звісно, за такого хлопця вона вийде заміж. Раїса  після палких слів кохання розуміла, що довго вони так з Михайлом не находяться. Незабаром почнеться для неї сімейне життя. Та вона і так вже більше живе в родині хлопця, чим у тій кімнатці, що їй виділили. Парубку пригледілася метка дівчина. Симпатична, скромна, але відповідальна. Працювала зоотехніком, потім і на агронома перевели. Майбутня свекруха пишалася невісткою. Весь час нагадувала Михайликові, що пора одружуватися. Отак і побралися. Зразу і донечка народилася. А чоловік чекав сина. Навіть свого прізвища дитині не дав. Рая на себе записала. Постійно намагалася здобути його прихильність, завагітніти вдруге. Думала: "Ось народиться син, то і в неї з донькою життя стане іншим". Але тепер  Михайло  часто був невдоволеним і холодним, ніколи зайвий раз почуттів не виявляв. Правда, синові дав своє прізвище. Отак і зростали в родині двоє дітей з різними прізвищами, маючи і батька, й матір. Раїса не раз потім думала, пояснюючи дивну поведінку чоловіка: "Певно, щось передчував, але мовчав. Постійно був наче сам і не свій". Молодицю обурювала така дивна поведінка чоловіка. Нічого йому не говорила, ні про що не запитувала. Були ніби чужі. На дітей ніякої уваги не звертав. Рая вже почала подумувати, що, можливо, у нього інша з'явилася. Так ні. Ніяких підозр. Часто  сама себе запитувала, ковтаючи гіркі сльози: "Навіщо заміж брав?" Тепер їй було зрозуміло, що мати вмовила. Соромно було б, якби ростила сама дитину. Все село знало, що Михайло до неї ходив. Добре, що за дітьми свекруха дивиться. Постійно залишає на неї Рая сина і доньку.. Діти дуже люблять бабусю. Раїса вийде з двору, а перед нею - вільне роздолля. Саме тут вона і забуває всі прикрощі. Тож завжди з людьми привітна, усміхнена, хоча і журба була в її блакитних очах. 

     Михайло  вдома більше мовчав. Було між ними невідоме відчуження.  Раїса вже інколи думала їхати з дітьми жити до матері. Але тут в неї робота. Та й свекруха постійно з дітьми. А мат ще працює. Петра прийняла до себе жити. То тепер є в неї господар. Рая посміхнулася, згадала, як він до неї мало свататися не приходив. Вона тоді йому прямо сказала, що він краще її  матері підходить. Правду сказала, добре, що він аж тепер зрозумів. Сумно думала: " А мені з Михайлом життя немає. Тільки може  гримнути на мене й дітей, бо постійно вимагає тиші. Але де ж двоє дітей майже одного віку мовчки в хаті всидять?" Раїса бідкалася, скільки ще так вони житимуть? Почалися холоди. А зими тоді були сніжні, морозні. Михайло працював водієм. Так сталося, що не впорався з кермом. Так і залишився під лісом, далеко від села. Ніхто якраз тоді не їхав, ніхто його не побачив. А він, пошкоджений, видно ще був живим, але вибратися з машини не міг. Тож до ранку замерз. Залишилася Раїса без чоловіка. Так і жила у свекрухи. Була вона і діти розрадою в горі для матері. Діти в школу ще не ходили, то постійно були з бабою. 

    Раїса не раз помічала пильні погляди чоловіків. Намагалися почати з нею розмову. Дехто й додому приходив. Рая обурювалася. Не сама вона живе, а з свекрухою. Незручно їй було. Свекруха те бачила, одного разу почала казати:

-Ти на мене не зважай, мого сина вже не повернеш. Тобі важко одній, дітей треба забезпечувати. Якщо хтось трапиться, не думай, погоджуйся. Можете і тут жити. Скільки ще мені того віку залишилося. 

Раїса не чекала почути таких слів. Нічого не відповіла. Але твердо знала, що з чоловіком у хаті свекрухи вона точно жити не буде.

    Раїса почала придивлятися до чоловіків на роботі. На одружених не дивилася. Але були ще й парубки, й розлучені. З них усіх трохи подобався їй Сергій. Але той, здавалося, не звертав на неї уваги. Був розлучений. Дітей не було. У селі говорили, що саме через це подружжя й розлучилося. Тепер жив з батьками. Правда, частенько жив то в однієї, то в іншої. Щось ніяк не вживався. Раїса бачила, що є в характері чоловіка щось таке, що від нього відштовхує. Одного разу Сергій сам почав говорити до Раї. Від  розмов про роботу, погоду, перейшли й до особистого. Чоловік голосно засміявся, а потім сказав:

-Правду мені мати каже, що я з таким характером з жодною не вживуся. Нащо мені ті жінки, навіщо їхні діти, мені й самому добре. 

    Раїса гірко посміхнулася, її мерехтива мрія зникла в одну мить. Дійсно, їй такий чоловік зовсім не треба.

     Вдівець Степан завжди мовчки спостерігав за працьовитою Раєю, в якої в руках все горіло. Бачив її на роботі, бачив і вдома. Жили недалеко. Часто думав, от би мені таку жінку, а моїм дітям - матір. І її дітям треба батька. Намагався заговорити до жінки, а вона тільки жартувала, що їй немає коли і вгору глянути. Степан не вмів говорити гарних слів, тож сказав прямо:

-У тебе і в мене схоже життя. Самі живемо з дітьми. Хочу, щоб ти була моєю дружиною. Тож буде в наших дітей і мати, й батько. 

Раїса зрозуміла, що каже Степан правдиві речі. Тож відповіла:

-Не знаю, я про таке не думала. Як я свекруху покину? 

-Не будемо її забувати, але житимемо в моїй хаті, - стверджував чоловік, а потім додав:

-Ти подумай. Не вмію я говорити красивих слів про любов, але ні тебе, ні дітей не ображу.

  Раїса спочатку не розповіла свекрусі. А вже уявляла себе поруч з кремезним, трохи старуватим Степаном. Дивно, від цього чоловіка віяло не підступною  тишею. Жінці майже за п'ять років вже ніяк не хотілося бути самою. Похвалилася за Степана свекрусі. Зраділа за невістку, сказавши, що то неабиякий хазяїн. Тільки, жаль, що треба до нього йти. Але про себе відмітила, що, може, то й краще, бо чи стерпить чужого чоловіка, коли на його місці мав би бути її син. 

    Раїса вже почала налаштовувати на зламі інше життя. Але для нею долею ще було підготовлене випробування. З'явився в її житті  Валерій. Проходу не давав. Якраз закінчував військове училище і мав їхати за направленням зовсім в іншу область. Певно, мав серйозні наміри. Несподівано для Раїси, освідчився. Зізнався, що як вона стала вдовою, придивляється до неї. Хоча і вчився у великому місті, але до батьків часто приїздив. Не раз бачив і Раю, саму і з дітьми. Хотів би, щоб Рая з дітьми поїхала з ним. Йому треба швидко офіційно одружитися. І вже з сім'єю туди їхати. Там чекає на них квартира. І можна жити там лише з родиною. Жінка оторопіла. Що вона  могла сказати? Глянула на високого, худорлявого юнака, на декілька років молодшого за неї. "Звісно, що ні", - тільки й подумала.

А хлопцю сказала:

-Застара я для тебе. Тобі треба шукати молодшу, неодружену. А в мене двоє дітей. 

Валерій, видно, передбачив таку відповідь тож почав заперечувати:

-Нічого страшного. Ти мені дуже подобаєшся. Не можу без тебе. А що діти, то добре. І спільні будуть. Всіх любитиму однаково. Люблю тебе, любитиму й твоїх дітей. 

Раїса була невблаганна. Валерій просив не поспішати з відповіддю, подумати.  Тепер не знала Раїса, як їй бути. Чоловіки чекали відповіді. Свекруха побачила, що невістка засмучена. Хоч і соромно було, але розповіла Рая їй все, як є. Дійсно, з ким порадишся? Рідна мати далеко. Дивно, вислухала, а потім сказала:

-Ти жінка видна, на тебе не один заглядається. Але чекати до кінця днів не будеш. Щоб впевнитися, чи правильно чиниш, поспілкуйся з ними більше. Запроси до нас. Я піду до сина з дітьми, а ти наодинці побудь. Перший прийшов Степан. Розмовляли, намагався чоловік довести, що він справжній господар, вказуючи, що в чужій хаті не так.  Зрозумів, що вдома самі, почав кидати ласі погляди на молодицю. Ледве вирвалася від нього. Тож одне прохання було: більше ніколи не приходити. З Валерієм було зовсім по-іншому. Він і запрошення не чекав. Сам прийшов. Почали спілкуватися. Хлопець був не по роках мудрий. З ним Рая і різницю у віці не відчувала. Її очі світилися. Відчувала себе  набагато молодшою. Свекруха дивилася на них, і тільки одне її засмучувало: якщо з ним, то треба їхати з дітьми. Валерій запросив Раю до міста, де вони будуть жити. Жінка, не вагаючись, поїхала. Цікаві розповіді, не близька дорога ще більше зблизили молодих людей. 

    Тож невдовзі від'їжджала Раїса з дітьми. Приїхав Валерій з товаришем автівкою. Його батьки раділи, що їхній син знайшов одну-єдину. Зовсім не засмучувало їх, що жінка була одружена, і з дітьми. Так, як Валерій був військовий, їх швидко розписали. Тож у місто приїхали подружжям. Дітей всиновив. Добре ставився до них. Звертався не інакше: "Сину чи дочко". Рая не працювала. У них народився спільний син. Придбали просторий автомобіль. Тож тепер навідували одну бабусю в містечку, дідуся й бабусю в селі, не забуваючи заїхати на гостину ще  до однієї бабусі, яка так чекала онуків. 

    Жодного разу Раїса  не пошкодувала, що знайшла сили тоді поїхати. Сьоме зізнання в любові було останнім, але на все життя.