Сліди... та інші вірші. Іван Сидорчик
Знов війну нам москва підкотила;
Виповзаючи з драговини,
Вкотре підло обрубує крила,
Добавляє усім сивини.
Й не спиняється урка з каскетом.
Наче тінь, з-під ворітні підкравсь
Й, нестихаючим гулом ракетним
Вибива все братерство із нас.
Й знов палають міста наші й села
Від такої любові орди,
Тому й пісня така невесела,
Де біда чорну дерть свою меле,
Залишаючи в серці сліди.
Вже б й забути ті кривди навіки
Й поламати свій гнів пополам, –
Але голос невинно убитих,
Та й забиті фанерою вікна –
Не дозволять зробити це нам…