Наталія Шевель. І знов наснилися тумани

     Птахи курличуть в небокраї. –

• Певно, летять парами, - роздумує Мар'яна. 

   І голуб у шибку не стукає. Нічого не віщує. Немає розлуки. Ходить поряд з голубкою. Не відають птахи, не знають, що у великій квартирі, до балкону якого так часто прилітали голуби, плаче нестерпно в тиші самотня жінка, горем невтішна. Поглядаючи на голубів, думає:

• Голубка не літає сама, її кличе до неба голуб. Пташка крізь перешкоди долетить  до своєї мети. Немає розлуки. 

   На жаль слова: "Долечу, доїду чи дійду до тебе" Мар'яна тепер не може сказати. Так би як та голубка і летіла, якби було до кого. Точніше, є до кого, тільки от її там не чекають. Не поверне її Назарій, як би вона цього хотіла. Образа міцно вчепилася у чоловіка і не відпускає вже багато років. 

     І попливли, як птахи у небі, важкі спогади. Ніби оті світлини з далеких днів. Мар'яна їх часто переглядала, а тепер знає ті кадри 'напам'ять. Ось вони у класі, майже випускники. Назарій весь час коло неї. Додому з школи проводив. І дня не могли прожити одне без одного. Зустрічалися. Ще за декілька днів до закінчення школи Назарій несподівано  освідчився. Але дівчина розуміла, що інакше не може бути. Назарій не такий, що буде зволікати. Мар'яна добре пам'ятає, як хлопець  стояв перед нею, сміливий, рішучий і далі говорив:

• Давай одружимося. Виходь за мене заміж. Згодна?  

Від кохання мало не втративши голову, відповіла:

• Згодна, я здогадувалася, знала, що незабаром заміж покличеш, - чи серйозно, чи жартома відповіла.

А потім запитала:

-А інститути як? Для  мене тепер сімейно будівельний? 

   Назарій, підійшовши до неї, прихилив до себе, і впевнено відповів:

• Будемо навчатися. Одне іншому не завадить.

      Разом готувалися до екзаменів. Обоє добре навчалися. Тож були для них відкриті всі дороги. Випускний вечір був справжнім дивом, бо поряд з юністю кружляло з ними взаємне, палке кохання. Потім було сватання. Мар'яна бачила, як вони кохають, як ставиться до неї Назарій відразу погодилася вийти заміж. Та боялася і втратити хлопця. Знала: багатьом дівчатам він подобається. А він на них уваги не звертає, любить лишень її, Мар' яну. Вступали до одного вишу. Разом готувалися. Обом  пощастило. Почали вчитися. На навчання - вдвох. Восени було весілля. Скількома кадрами спочатку щасливими, потім - важкими воно залишилося в пам' яті. А тепер далекі сизі тумани, що приходять у сни. Добре знає, як то було вчитися і дітей ростити, які з' явилися через рік. Все їхнє дитинство в оцих, скупих, світлинах. Назарій був гарним чоловіком і батьком, відповідальним. Син з донькою росли, а мама і тато  виш закінчили. Треба сказати, що Назарій ніколи не сидів, склавши руки, підробляв. Та і батьки допомагали. То молода сім'я не бідувала. 

       Мар'яна не може пояснити, коли пішло щось не так. Можливо, чоловік мало приділяв їй уваги. Працював. А от вона вдома була з дітьми. Можна було і на роботу йти, але Назарій бажав, щоб дітям більше уваги приділяла. От вона і приділяла: дітей відводила в школу, раніше  - в садочок, а далі йшла у крамниці. Дозвіллям  дітей  більше вона займалася. Дитячий майданчик, парк, кінотеатр, де діти так любили мультики і дитячі фільми. Ось так по дорозі до нього часто почала помічати доволі привабливого чоловіка. Він лише дивився на неї, коли вела дітей за руку. Здавалося, він стежить за нею. І це виявилося правдою. Через декілька днів побачила його біля магазину, до якого часто ходила. Була перша зустріч, була перша зрада. Кохання закрутило, завертіло Мар'яну. Та вона вже й не ховалася. На законного чоловіка не звертала уваги. Розуміла, Назарій не той, який був раніше. Тепер жити з ним не могла. Назарій спостерігав, але мовчав. Він бачив, як дружина віддаляється від нього, то все швидко зрозумів. Такої образи з боку найдорожчої Назарій стерпіти не міг. Чоловік пішов з будинку, лишивши Мар' яну з дітьми. Дітей навідував часто. Бачив, що жінці абсолютно все одно до них. Відповідальний чоловік мав щось придумати. Невдовзі з'явився на порозі колись рідного дому і повідомив:

- Я від'їжджаю за кордон. Живи, як хочеш. Тепер ми чужі люди. 

Мар'яна тільки цього і чекала, запитала:

• А спільний будинок як? 
• Це дім наших дітей. Живи у ньому. Дітей забираю з собою. 

    Жінка полегшено зітхнула. Вона бачила, як осудливо дивилися на неї донька і син. І все бажали бути з батьком. Та й за кордоном для них відкриються інші можливості. Назарій спонтанно робити не буде. То не той чоловік. Про все необхідне домовився. Інакше, не забирав доньку і сина так швидко.

- А розлуку вона якось переживе, - тільки й подумала, не зважаючи на почуття дітей. 

   Звісно, тепер у неї є Ростислав. Він її кохання і опора. Тримає світлини їхніх перших спільних днів життя. Тоді полегшено зітхнула, коли за Назарієм і дітьми зачинилися двері. Вони поспішали на літак. Не пройшло і двох днів, як новий чоловік оселився у добротній квартирі тепер самотньої Мар'яни. Звісно, воля. Ніхто не заважає. З перших днів відчував господарем. Наполягав на законному оформленні шлюбу. 

Не раз говорив:

• Ну подумай добре, що то за життя на віру…

    Жінка думала, але згоди не давала. Розуміла, що це не тільки її дім. Сюди можуть будь-коли повернутися діти. Далекі тумани відділяли її від них. Ростислав сердився. Хотів дитину. Вважав, що це найкращий спосіб розтопити жіноче серце і отримати шлюб і прописку. Та з дитиною щось не виходило. Отак і прожили  більше десяти років. З дітьми нечасто  спілкувалася по телефону. Чути, чула, але не бачила. Назарій її уникав. Знала лише, що тепер у нього інша сім'я. Народилася дитина. Але і доньці, й сину віддає все належне, що в його силах. Діти називають мамою зовсім іншу жінку. Несподіванкою стало те, що майже дорослі діти хочуть відвідати країну, де вони народилися,де пройшли перші роки життя. Бачила, що звістка Ростиславу не сподобалася. Чоловік зрозумів, що не буде терпіти чужих дітей у домі, який так і не став його. 

Роздумував, пілкручуючи вуса:

• Чого я сиджу тут. Нічого мені не світить. Он Янка з сусіднього будинку гукає до себе жити. Молодша від мене майже удвічі. Їй треба такого, як я чоловіка. А що Мар'яна, вже не той запал, що був раніше. 

Жінка здогадувалася про інтригу Ростислава з іншою, але мовчала. Одного вечора, коли повернулася з роботи, чоловік  приголомшив:

• Йду від тебе. 

   Мар'яна подумала, що він так вирішив, бо її діти на гостину приїжджають, адже скільки не бачили матір, почала говорити:

• Вони поживуть декілька днів і назад повернуться…

  Ростислав був невблаганний, перебив розмову і відповів:

• Ні, я йду. Десь перебуду.  

  Сизими туманами заверталися у голові думки, зіткані з протиріч. Жінці не хотілося втрачати ні дітей, ні Ростислава. Думала, як бути?  Недовгим було її поневіряння. Вийшла з дому, щоб їхати в аєропорт зустріти дітей. Зустріла сусідку, яка з цікавістю розглядала Мар'яну, а потім заговорила:

-То що скажеш?

Жінка нічого не розуміючи, спитала:

- Ви про що? 

-Де тепер твій Ростислав, не знаєш? - допитувалася. 

    Мар' яна знизала плечима, бо, дійсно, не знала, де він. 

     Відповідь не забарилася:

• У Яночки  став жити. Вчора перейшов. Правда, вона йому майже в доньки годиться. Але скільки часу разом провели…

    Мар'ана аж зблідла, Сказала:

-Поспішаю, дітей треба зустріти. 

У відповідь почула:

-Хоч тепер про дітей згадала. Обдурено тебе. Ростислав і не крився, відкрито ходив, а ти, сліпа любов' ю, нічого не помічала. 

     Мар'яна швидко йшла, намагаючись не думати про неприємності. Переважала жіноча гордість:

• Нічого, ще приповзеш до мене, валяка, як з роботи попросять, а молода жінка тебе такого терпіти не буде. 

Зустріла дітей. Нарешті, далекі тумани розійшлися. У неї така прекрасна нагода: обійняти дорослих дітей. Швидко пролетіли дні. Доньці та сину треба було вертатися додому. 

• Дивно, якось і не тягне її до Ростислава. І не згадує його. Певно, мене вже втомили стосунки з таким чоловіком, який жив за маленького, а вона все тягла, як могла. Нехай живе з своєю Яною, - не раз ловила себе  на думці. 

     Почала спокійно жити. Тепер мала можливість спілкуватися з дітьми через скайп. Дякуючи сину, який придбав матері необхідну техніку. Син весь в батька. З будь-якого становища знайде потрібний вихід. Часто думала про те, що її зрада зруйнувала всім  життя. Закрутив їй голову Ростислав. Як виявилося, так хотів її квартиру, та нічого не вийшло. Але вже не повернути першого чоловіка.. Залишилося життя, окутане туманами. Снився Ростислав, бачила його ніби в тумані. Не довгим було чекання відповіді на той сон. Несподівано з'явився на порозі квартири з бажанням назад повернутися. Але Мар'яна твердо сказала :

• Ні. З  мене  досить. Піди ще пошукай житло собі. Може, яка пустить. 

   Навіть погрожував, але жінка не зважала. Потягнулися для неї звичні дні. Дізналася, що донька заміж вийшла. Онуком її порадувала. Назарій не живе з дружиною, розлучився. І це було поштовхом повернути першого чоловіка, дітей. Вона так хоче до них. Тим більше, що почалася війна. Багато виїжджають за кордон.

• Їй є до кого їхати, у них спільні діти, - не раз стверджувала. 

   От тільки біда: ніхто її не кличе. Назарій, певно, теж втомився від попередніх стосунків, що хоче жити без жінки. От тільки-но син одружився, то проживають з дружиною  у батьковому домі. А одинока жінка лише вдивлчється у світлини. У них - життя її дітей, якого вона, на жаль, на бачила. Прокидаючись після нічних вибухів, подумки звертається до дітей:

• Як добре, що ви у іншій країні, де немає війни. Я спокійна, що не бачите  вибухів і пострілів, не чуєте сирен і ракет.    

      Так склалося в житті. У птахів немає розлук, а у людей, особливо, у час війни, вони є. І хочемо того чи ні. Але живемо зустріччю. Відтоді як почалася війна Мар'яна не раз мріяла продати квартиру, поїхати до дітей. Купити там хоча б малюсіньку кімнатку. Щоб тільки бути в одному місті з дітьми. Та не може. То не лише її квартира, вона спільна. Тож продавати не дозволяють. Чоловік, можливо, планує на старість жити, тут його коріння. Добре знає жінка, що діти, поки ще війна, до неї не приїдуть. А там її не чекають… 

        Мар'яні знов наснилися тумани. А крізь них ледь помітні  птахи, які літали над морем. Вона, немов пташка, полетіла б через море, до чоловіка, хоч і колишнього, і дітей. Але  перше кохання так і не може пробачити їй зради. Тієї, жорстокої, яка зруйнувала життя. Залишаються лише тумани, що так часто сняться у тривожні ночі.