Наталія Шевель. Щастя сам знайдеш
Стигла осінь струсила з дерев яблука і груші. Обвила павутинням. Чом не бабине літо? Адріана вирушала від домівки. Йшла впевненим кроком. Їхала до подруги на весілля в іншу область. Разом навчаються. Вмовила матір погледіти малого Славка. Добре, що погодилася. З батьком дитини розлучилася зразу ж після весілля. Прокинулися тоді зовсім іншими людьми. Що ж і так буває. Швидко все зрозуміли. З третього дня після весілля вже не жили разом. Адріана була занадто молода. Тільки навчатися почала. Наречений був набагато старшим. Тож багато в чому повчав дівчину. У нього було лиш "я", і ні в якому разі "ми".
Тож Адріана обрала вільне життя без такого чоловіка. Підростав син. Років на три заспокоїлася, нікого не шукала. Але молода, вродлива. І серце просить кохання. Почала придивлятися до чоловіків. Тож і цього разу уважно роздивлялася з боку в бік. Вокзал. Гамірно. Всі поспішають. Прискіпливо оглядала чоловіка, який сидів засмучений. Він, видно, відчував, що на нього дивляться, тож підняв очі. Мав виснажений, хворобливий вигляд. Оголосили посадку на один з поїздів. Рушила, оглядаючись, Адріана. Почав і незнайомець іти. Хоча було важко, але швидко йшов, накульгував. Виявилося, що у нього недавно в нозі був перелом, тож ледве ступав. А засмучений був, бо з дружиною не склалося. Тож поспішав за своєю мрією.
-Михайло, - назвався.
-Адріана, - промовила молода жінка, швидко глянувши на нього.
Як виявилося, їхали молоді люди майже в одне й те ж містечко. Правда, Михайлу звідти треба ще до села добиратися. І вагони виявилися сусідніми. Певно, збіг обставин, чи доля потурбувалася?
Адріана оточила Михайла увагою і турботою. Діяла так, як її бабуся. У роки війни врятувала тоді зовсім молода дівчина воїна, оточила його любов'ю і теплом. Дбайливо доглядала. Ризикувала і своїм, і його життям. Так, як була медсестрою, лікувала зосереджено і вміло. Так і оселився Платон в багатодітній родині Світанків. Після війни одружився з Христиною. Бабуся любить згадувати свого чоловіка, нині покійного, промовляючи: "Щастя кожен знайде сам". Адріана добре запам'ятала її слова. Тож не сиділа склавши руки, а діяла. Запросила Михайла на гостину. Мати хоч і насторожено зустріла нового чоловіка в домі, але він їй сподобався. Очі світилися добротою. Тож порозумівся і з матір' ю, і з бабусею. Славку теж дядько сподобався. Не відходив ні на крок. Михайло з хлопчиком багато розмовляв, грався, немов дитина. Своїх дітей чоловік не мав. Мріяв про багатодітну родину. Адріана йому подобалася. Але якось він не наважувався зробити пропозицію. Часто приїздив до неї. Став своїм у домі. Навіть назад їхати не хотілося, бо ніхто не чекав. У будинку на нього запитально поглядали. Мати думала і ніяк не могла зрозуміти, чому чоловік зволікає. Одружився б, і нехай проживає з донькою і внуком у них. Ні вона, ні батько й баба не будуть проти.
Запитувала доньку:
-То що щось надумали з Михайлом?
Адріана не знала, що відповісти матері, бо вголос він нічого не говорив.
Мати знову поверталася до розмови, говорила:
-Великого кохання, чекаєш? А чи воно існує насправді, невідомо? А роки йдуть. Я он за першого ліпшого вийшла, щоб в дівках не засиджуватися. Подруги виходили заміж, а я що гірша.
-А я так, мамо, не можу, - тільки й промовила донька.
І зловила себе на думці, що чекає на Михайла, але сама собі боїться признатися.
Михайло виявився порядним чоловіком. Довге, щасливе життя прожив з Адріаною. У сім'ї підростав син, який став для Михайла рідним. Народилося дві доньки. Ще багато років осінь приходила в оселі батьків. Тепер приходить в родини дітей і внуків. Ота дивовижна, золотава осінь, з якої почалося подружнє життя. Адріана добре пам' ятала мудрі слова бабусі:"Щастя сам знайдеш". То і шукала, сподівалася, що пощастить. І, дійсно, віра їй допомогла прожити щасливе, мирне життя, без війни.
