Наталія Шевель. Без пояснень
Історія з життя
Непомітно роки згубилися. Такі невпинні. Володимир задумувався в хвилини, коли згадував минуле, яке було так вартісне тоді, раніше. Тільки він не звертав уваги. А серце відраховувало хвилини горя і страждань, залишаючи наодинці з непокорою. Перешита свідомість. Спочатку перекроєна незнанням, небажанням щось змінити. І з родиною, але таке відчуття, що без роду, наодинці сам на сам.
Оплакує життя. Зникли сили, залишивши в серці рубці недовіри. Тільки тепер без пояснень. Володимир сам не зрозумів, як сталося так, що він став зайвим у житті. Ще молодим залишився вдівцем, не проживши разом і двадцяти років. Донька тільки-но школу закінчувала, а син ще молодший. Сталося так, що підступна хвороба забрала його Ніну назавжди. Не залишився Володимир сам. Одружився вдруге на жінці старшій від нього. Її доньки вже на той час були заміжні. Тож невдовзі після смерті дружини Володимира Валентина стала повноправною господинею. Отак і жили: то на городах, то по базарах. Чоловік був вправним господарем. Дітей одружили. Стали вони жити окремо. Дбали більше про дочок Валентини. Жінка вирішила, що її донькам треба більше, аніж чоловіковим дітям. Володимир своїй рідні нічого пояснювати не бажав, та й не хотів. Його й так все влаштовувало. Отак і від дітей почав віддалятися. Та й жили в іншому селі, тож бачилися не часто. А батьку за клопіткою домашньою роботою не було коли їздити, а в доньки і сина - свої сім'ї і маленькі діти.
Прийшов час. Непомітно старість підкралася. Почали сили покидати Володимира. Несподівано не стало Валентини. Але про майбутнє доньок вона подбала. Таким чином, батько обділив свою доньку. Олександр виявився спиртним, почав вмовляти батька:
-Що ви, батьку, будете тут самі. Переїжджайте в село, де я проживаю.
Володимир вагався, казав:
-Та я тут звик.
Але син щоразу говорив з батьком. Тож погодився Завдяки зусиллям сина Володимир продав свою хату, в якій проживав, переїхавши жити в інше село. Там проживав його Олександр з дружиною і дітьми. У невістки виявилася на подвір'ї зайва літня кухня, де ніхто не жив. Так там і поселили батька. Коштами, отриманими за продаж будинку, батько синову родину не обділив. А про свою доньку навіть не згадав. Наталія від чужих людей дізналася, що батько тепер живе в одному з нею селі. А батько і цього разу нічого не пояснював, адже вважав, що робить правильно.
Невдовзі почав хворіти. Син з невісткою за своїми турботами часто забували зайти до батька, хоча проживали в одному. З донькою не спілкувався, можна сказати, викреслив з свого життя. Скільки ще так би жилося чоловікові самотою, але перекреслила життя війна. Син швиденько з сім'єю виїхав за кордон, залишивши хворого батька. Село було в окупації. Володимир, як і багато жителів, був змушений виїжджати. Та так, що аж потрапив до лікарні. Повідомили доньці, яка не зважаючи ні на що приїхала. Лікарі звинувачували її, казали:
-Як ви до такого довели батька?
Наталія відповіла:
-Ми не спілкувалися. Батько відцурався від мене і моєї родини.
Прожив Володимир після тієї злободенної весни рівно рік. Донька, від якої відвернувся батько, тільки й тримала останній рік його на цьому світі.
Чому так тоді вчинив? Володимир не міг відповісти. Що ж, як кажуть, без пояснень.
