Наталія Шевель. Іванна
- Справжнє кохання. Чи існує, якщо варте страждань? - пригадала Іванка своє перше дівоче почуття, що вигравало веселкою, світилося ясним полум'ям багать. Розквітло навесні, щоб восени зів' янути. Але дівчина жила вірою, що всі розлуки і біль, що випали її коханню, промайнуть. Була впевнена, що її кохання сильне, навіть тоді, як Іван одружився з іншою.
Дивно, були однокласницями. А потім різко Уляна з нею ближче подружилася. Все скаржилася, що не звертають увагу на неї хлопці. Добре бачила, як Іванка поверталася додому з Іваном і його другом. Хлопці завжди були разом. Тож вирішили, нехай Святослав познайомиться з дівчиною. Але чи товаришеві запала в душу Уля, невідомо. А що Івану, то очевидно. За деякий час стало зрозуміло, що важкі хмари затінюють її життя. Ось так зрадили її найкращі друзі. Проживала у бабусі з дідусем по батьковій лінії. Мати залишила її там ще малою, а сама поїхала влаштовувати своє життя. Назвала її так, як батька Іванна. Хоча вдома її кликали Яна. І зустрівся їй Іван. Будували в думках спільне майбутнє. Чи можливо тільки вона сама мріяла, а він робив тільки вигляд? Зрада була подвійною. І від кавалера, й від подруги. У Іванни інший з'явився, який щиро її полюбив. От тільки вона це не оцінила. Прозустрілася більше року, поводила за носа і запропонувала розлучитися. Хлопець кожного дня говорив про одруження. Дівчина як могла, уникала розмов. Він був такий наївний. Що одного разу попросила:
-Не приїжджай до мене більше, не треба. Я заміж все одно за тебе не піду.
Назар пильно на неї подивився, що Іванна аж відвела очі, і запропонував:
-То поки що не будемо говорити про одруження. Будемо просто зустрічатися. Всьому час. Я кохаю тебе, і моя любов щира.
-Та ти мене не зрозумів, - ображено заговорила дівчина, - я зараз хочу сама побути, ніхто мені не треба.
Чи може справжнє кохання витримати розлуки? Бо її кохання з Іваном принесло тільки біль. А з Назаром її серце мовчало. І вона не могла нічого з собою вдіяти. Знала, що у колишнього син народився. І від першого шлюбу і бувшої подруги є донька. Тож тепер Іван ростив двох дітей.
Іванна жила сама. Жила сама спогадами про своє перше кохання. З вірою, що будуть зміни в її житті. Не може так бути завжди. Вивчилася, здобула спеціальність. Мала улюблену роботу. А от у особистому не щастило. Після того, як не стала зустрічатися з Назаром, від хлопців від неї наче ножем відрізало. Можливо, це він не хотів, щоб Іванна була з кимось іншим. Ймовірно, ще невідомі їй причини. Про Івана намагалася не думати, але, чомусь, саме він ліз у її думки. А тим часом хмари почали з'являтися і в його сімейному житті. Випадково Іванна бачила як вони говорили між собою, на людях. Тож Іван через деякий час розлучився. Не міг витримати не взаємного кохання. Його, скільки він не бачив Іванни, весь час тягло до неї. Уявляв у зустрічах її, одну-єдину.
Насувала темна хмара. Збиралося на дощ. Прочинилися вхідні двері. Іванна глянула і очам своїм не повірила. На порозі стояв Іван.
-Дозволиш зайти? - тихо, але впевнено запитав.
Дівчині в ту хвилину скільки хотілося йому наговорити, пригадати, але стрималася. Тільки й подумала:
-І п'яти років не пройшло, як не бачилися, а він так змінився. Навіть залисини з' явилися. Певно, ніякого щастя він не відчув.
Задумалася, а тоді Збагнула, що Іван так і стоїть на порозі.
-Заходь, коли прийшов, - промовила.
Невідомо про що вони тоді думали, можливо, кожен про своє. Тільки-от дівчина збагнула, коли прийшов, значить вона йому потрібна.
-Я розлучився, - промовив, - тільки тому, що хочу бути з тобою.
Іванна зрозуміла, що ту зустріч, яку чекала, вимріяла у снах…
Вони, обоє, мріяли про взаємне кохання. Пробачили одне одному за минуле, щоб зустрічати разом спільне майбутнє. Одружилися. На обрії їхнього подружнього життя тепер не з'являються темні хмари. Народився у них син - продовжувач їхнього роду. Назвали його теж Іваном.
І тепер ніхто і ніщо не знищить їхнє вистраждане, пройдене в розлуках, спрвжнє кохання.
