Наталія Шевель. Зректися любові
Непомітно осінь скинула свій останній лист у передчутті зими. Холодом ночі дмухнула в обличчя закоханих, лишивши у їх серцях кригу зневіри. Данило занепокоївся, постійно навіщось запитував себе:
- Чому його кохана Оксана стала зовсім іншою?
Справді, дівчину ніби підмінили. А виною того став Олександр, який несподівано з’явився у її житті. І хоч, коли люблять, то не зрікаються, але дівчина про таке не думала. Навпаки всі думки, всі мрії лише про єдиного – Олександра.
Одного зимового вечора Оксана, сповнена новою зустріччю і незабутніми враженнями від кохання, відмовила Данилу.
Хлопець навіки запам'ятав ті важкі слова. Дівчина говорила:
- Не ходи до мене. Непотрібно. Я іншого полюбила.
Данило хоч і бачив, як охолола до нього Оксана, але сказав:
-Навіщо ти таке кажеш? Не вірю я тобі. Як я без тебе, Оксанко?
Але повірити требв було. Адже зустрівся дівчині інший, здається, той, якого так чекала. Олександр поступався стриманості Данила, був дотепний, запальний. А що ж робити Данилові? Він навіть про одруження нераз говорив. Золотаву обручку дарував, яку, навіть, дівчина намагалася йому повернути… Він не прийняв.
- Навіщо йому річ, що дарував з неабиякою любов’ю найдорожчій, повертати? - сказав і пішов геть.
Хлопця сковував неабиякий розпач. Здається, земля пішла з-під ніг. Де й поділася ота чоловіча сміливість – він був так впевненим у своєму виборі. Ось так два роки пліч-о-пліч, рука в руку були разом. Частенько зустрічалися, здебільшого, на вихідних. « А тепер, - хлопець ніяк не міг заспокоїтися, - у неї є інший». Зраджено його сподівання, сердешну мрію про щасливе майбутнє життя, тільки з Оксаною. Тож ніякі вмовляння, ніякі застороги Данилу не допомогли. Так він і не зміг порозумітися з дівчиною. Вона була неприступною. Навіть, говорити з ним не бажала. «Ох, Оксано, Оксано, що ти наробила?» - не раз думав Данило. Знав, що матері дівчини він так подобався. Він же, навіть, у батьків руки дівчини просив. І вони були не проти. А тепер зруйновано, розбито вщент його кохання, зраджено щирі почуття. Оксана зреклася його любові. Роздумував:
-Тепер нема чого робити – поступитися. Як кажуть, на милування немає і силування.
Данило, впевнившись в тому, що у Оксани з Олександром, дійсно, любов, вирішив повернутися до Ксенії. Дівчину знає ще зі школи, однокласниця. Товаришував з її братом. Училися в одному класі, бо були двійнята. Навіть, зустрічатися почав з Ксенією, коли наачалися у десятому класі. Це, здавалося, було перше кохання – щире, ніжне. Дівчина так йому вірила. А потім з’явилася Оксана, яка затьмарила Данилу весь світ. Манила за собою своєю красою і юністю. Тож Данило неабияк звернув увагу. Це запримітила, на превеликий жаль, Ксенія. У її душі вирувала образа:
-Як Данило так швидко зміг зректися її любові?
Як не було важко, як її не непокоїв тягар втрати, все одно вирішила відпустити. І на танці не стала ходити, щоби тільки не бачити цих, двох…
Несподіваною стала зустріч Ксенії з Данилом, який завітав до брата. Тільки й подумала:
- Дивно, давно не з’являвся. Певно, від того часу, коли перестали зустрічатися.
Брат тоді повів себе по-чоловічому, тож все, що думав про Данила сказав йому прямо у очі. Так брат мав рацію, але кохання не втримаєш. Погасли тоді в Данила серці, мов те слабке полум’я. Ніяка іскра його не розпалить. Зрікся Данило її кохання, а той, хто зрікається, не повертається… На превеликий подив дівчини, Данило прийшов порозумітися. Веселкою кольорів вигравали сумнівні почуття дівчини. Радів весняний сад: він, нарешті, повернувся. Зрозуміло, від долі втечеш. Здається, і хлопці порозумілися.
-Щось давно тебе не бачив. На заходиш, вже й дорогу забув, - казав Андрій.
Данило промовчав, а тоді заговорив:
- Та якось не виходило зайти..
- Знаю, чого не виходило. Оксана сподобалася, то моя сестра нелюба стала. Тепер знову прийшов. Чого питається? - осудливо чи то питав, чи то казав брат.
Данило несподівано і для самого себе запитав:
- Чи пробачить мене Ксенія?
На подив Данила, товариш відповів:
-Це треба в неї запитати..
-Ксеніє, Ксеніє, ходи-но сюди, - почав гукати сестру.
Прийшла, поглянула на обох. Здивувалася, що прийшов Данило. Скільки часу її уникав.
-Ксеніє, пробач мене, нерозумного. Не можу я без тебе.
Брат, здається зрвдів цій зустрічі, сказав:
-Ви вже якось тепер самі говоріть. Правда, не знаю до чого ви домовитися.
Пішов. А Данилу з Ксенією все таки вдалося порозумітися. Свідченням примирення стало весілля, що було через декілька місяців.
Дивно, і весільні рушники простелилися під ноги молодим в один день. Навіть, і не змовлялися Данило з Олександром. Чутки у селі швидко розходяться. Тож про весілля одне одного не було несподіванкою, але ніхто з двох пар і не думав змінювати дату весілля. Одного теплого літнього дня відбулася зустріч молодих. Як і годиться, поклонилися одне одному, навіть, руки потиснули і поцілувалися в щічки на порозі кімнати реєстрації шлюбу. Бажаючих поговорити про таку подію в селі знайшлося багато.
А що ж тодішні молоді. І Данило, і Олексадр пішли жити у прийми. Так і прожили життя з батьками дружин. У кожній з родин народилося по двоє дітей. Непомітно й діти виросли. Невідомо, чи пошкодували хоч раз молоді, що зреклися кохання, проживши життя з іншими коханими?
