Наталія Шевель. Понад ставом

Бувальщина

   -  Просили батько, просили мати, і я прошу. Приходьте до нас на весілля.

     Галина згадувати не хоче, як йшла людною вулицею, адже багато жінок  і дівчат бажали побачити наречену. Цікаві очі роздивлялися дівчину. Та ще прийшлося пройти майже все село. Так, як хрещені батьки жили далеченько одне від одного. А тоді ще і до батьків нареченого. Дівчині краще пройти б безлюдною вулицею, нікого не бачити, нікому нічого не казати. Але так велить традиція: запрошувати всіх зустрічних на весілля. Допитливі жінки, побачивши Галину, навіть перешіптувалися. Одягнута в українське вишите вбрання, ще й дружку має  не одну. Дівчата гарно виспівували пісень, та більше журливих. Найбільше співали пісню-подяку:

- Дякую тобі, мамо,       

Що будили мене рано. 

Більш не будеш, не будеш... 

Співали і про батька:

-Дякую тобі, тату, 

Що збудував нову хату… 

     Дружки співали, а Галя  була ладна слізьми залитися. Як згадає суворих батьків Сашка. Як згадає  батьківську хату. А як тепер їй буде? Тільки пригадає стрічання під розлогим явором, то трохи заспокоїться. Перед очима - Олександр, красень, один у батьків. Було одне бажання:  весь час бути поряд з коханим. Тепер не дуже Галя і рада. 

       Селом швидко поширилася новина, що не хочуть Галину за невістку. Ходив, ходив до неї Олександр, а тепер одружуватися не надто й хоче. Сусідки переповідали одна одній про те, що бачили. А уздріли вони, як вважали, достатньо. Добре бачили, скільки водив хлопець Галину за руку, як йшли, обнімаючись. Все ходили від однієї хати до іншої. Мати Олександра прибігала до хати дівчини, щось гнівно гомоніла її батькам. Потім свати приходили. Розрадили родичі невгамовну майбутню свекруху, вказавши їй про те, яку її заміж брали. Тож видно роздумала єдиного  сина з толку збивати…" А тепер ось весілля", - сумно думала дівчина. Хоча насправді вже їй нічого не хотілося. А як згадає, як жити буде в їхній хаті, то мало не плаче.  Кличе на весілля, а перед очима - зустрічі з Олександром. Яка краса була навкруги.  Явір нахиляв зелені віти до води. Скупавшись, додавалося віттю   свіжості й пружності. Казали, що ще дід Олександра посадив деревце. Прохолода літнього вечора. Як її жадали Галина   і Олександр. Хлопець часто приводив на так звані побачення сюди дівчину. Недалеко від хати, у кінець городу.    А понад ставом явір гомонить.  Слухає невпевнену розмову двох закоханих, бачить їхні трепеті любощі… Подих водного плеса додавав свіжості, розважливості закоханим, залишаючи їхні гарячі почуття.  А одного разу Галя так зачекалася нареченого. Довго сиділа під зеленим, розкішним явором. Крадькома поглядала на хату і двір, звідки мав прийти Сашко. От тільки той чомусь не йшов.  Дивно, але цього разу до ставу прийшла його  мати. Впевнено почала говорити:

-  Не хочу тебе  сину за жінку.  Не подабаєшся нашій  родині. Та й  твої батьки теж не подобаються. Не таку невістку, не таких сватів бажаємо з батьком. 

     Галина застигла від несподіванки. Бачте, не треба таких. "А як водився зі мною майже два роки, не раз бував у хаті. А мені тоді тільки виповнилося сімнадцять", - мовчки протестувала. Але вголос сказала:

- Ми любимо одне одного.    

    Та мати була невблаганна, просила, ніби наказувала, не бачитися з її сином. Не залишилося нічого робити, як сказати про те, що у них буде дитина. Галина розхвилюіалася. Цього вечора вона так хотіла сказати Олександру, але тепер мусила повідомити його матір.  Що тут зчинилося. На крики і плач матері повиходили люди. Прибіг Олександр. Повів обох до хати. Явір проводжав, ніби відчував, що молоді більше до нього не прийдуть разом. Довго світилося того вечора. Мати щось говорила про сором і честь. Батько тільки зітхав. Відмовитися від Галини і дитини не вийшло. Галина ледве дочекалася, коли залишиться з Сашком наодинці. Навіть і ночувати зоставили. .  Не йти ж у далечінь любому синочку,  не проводити майже вдосвіта  її додому. Дівчина не могла і повірити, що батьки хлопця так швидко погодилися на весілля. Думала, про підступність майбутньої свекрухи. Щось вона стала за мить такою доброю. Передчуття не полишали дівчину. 

        Більше до ставу не ходили вдвох. Після весілля, коли на ставі Олександр вудив рибу, Галя навідувалася до чоловіка ненадовго, бо вдома було вдосталь роботи. Свекруха так і стежила за нею. Наче забороняла зайвий раз побути молодим разом. Навіть гукала з двору, вийшовши за хату. Вона добре знала, де могла бути її невістка. Як народилася донька, то зовсім життя нестерпним стало. Ніхто ні в чому молодиці не допомагав. З Олександром почалися сварки. Він дружини наче не помічав. Був такий лінивий. Все йшов до ставу, де явір над водою схилив віти. Декілька разів приходила з дитиною або сама туди і Галя, але поговорити з відлюдькуватим Сашком так і не вдалося. Ось таким було її заміжжя. Недовго терпіла. Повернулася з дитям до батьків. Були ще молодші братики і сестрички, але всім у невеличкій хатині вистачило місця. Олександр спочатку навідувався, говорив, що до дитини. Ще казав, що мати вдома не дозволяла багато уваги звертати на жінку, бо буде ледача. Кликав до явора, туди, де було їхнє місце зустрічі. Тільки тепер Галина зрозуміла, що не буде життя з ним разом. Не дасть їм мати як слід жити. А йти здому єдиний син аж ніяк не хотів. Тож Галя так і не повернулася.     

    Згодом Галина вдруге вийшла заміж. Народився у сім'ї син. Батько не розділяв дітей. Обоє були його. Донька виросла, вивчилася. Заміж вийшла. Вже у неї дітки підростають.  А що Олександр? Так і живе з батьками. Більше не одружився. У його житті, певно, іншої  жінки ніколи й не було. До явора і дорогу забув. І став облімів. Хоча у ньому ще водилася риба, та у Сашка ніякого бажання не було до нього йти.  Єдину розраду знайшов він у чарці. З кожним днем оковита ще більше затягувала в прірву. Старенькі батьки тепер тільки дивляться на сину. Називають його бідним. Хоча родина ніколи не будувала, раніше мала гарні статки, господарство. То чому ж Олександр бідний?  Зрозуміло, біда в тому, що сімейне життя не склалося. Мати постійно виправдовує свого сина, а от лає колишню невістку. Ще тоді зразу наказала, щоб  і ногою не ступав до Галі. То він не ступав, бо там невдовзі з'явився інший чоловік. Донька знає лише одного батька - того, хто її виростив. Батьки Сашка бідкаються, що онука не тільки діда і бабу, а й батька забула. Власне, він про неї жодного разу не згадав. 

      Явір так і росте у кінці городу. Правда, став ще більше розлогим, і похилився. Зажурливо поглядає на подвір'я господарів. Тільки ніхто до нього тепер не приходить. Лишається явору тільки дивитися у воду і купати своє віття. Так він буде зеленіти своєю красою.