Наталія Шевель. Хризантем осінній цвіт

Історія з життя

     У квітнику від раннього заморозку пишно окі жоржини похилили свої голівки. Єдиний ранок знищив їх красу. Залишилися стійкими до вранішніх холодів хризантеми - невибагливі квіти осені. За небокрай пішло тепло, залишаючи ті дні тільки спогадом. 

     Ольга  стояла посеред квітника, розуміючи, що їй так  хочеться повернутися в мирну осінь, оту, що була, без війни. Але, на жаль, щедра, жовтокоса красуня у минулому. А в нього, як відомо, стежок немає. 

    Зловила себе на думці: так, як немає дороги додому. Старша донька покликала з країв, де пройшло її дитинство і юність, де народилися і виросли діти. Нечасто приїздила до матері з чоловіком і дітьми, бо далека була дорога. Одного разу, коли приїхала, Віра говорила:

-Переїжджайте, мамо, з сестрою до нашого села. Неподалік гарна хата продається, то придбаємо, і будете жити.

-А як же ось ця оселя? - питала Ольга, обдивляючись довкола. 

-Та нічого, спродаємо, знайдеться й тут покупець, - поспішала відповісти. 

     Мати задумалася. Дійсно, старша донька живе неподалік великого міста. Ще не було й вісімнадцяти їй, як вийшла заміж за Володимира. Знайомство було випадковим, але значущим. Приїхав хлопець до товариша, з яким служив у армії. Тут побачив і Віру. Жили поруч. Майже не зустрічалися, лише написали один  одному декілька листів. А тоді Володя  приїхав, запропонував одружитися. Дивно, Віра не побоялася і дала згоду. То і забрав Віру  до себе.  Лише одного разу були мати з сестрою у тому селі, на весіллі. 

Ольга  тоді роздумувала:

-І ось кличе до себе. І зять, і онуки питають, коли, бабо, приїдете?  І для Жені буде там краще. Закінчила школу, а роботи не знайти. І навчатися після школи не пішла. Далеко треба їздити, аж у райцентр. 

    Довго розмовляли сестри між собою. Євгенія аж світилася від радості. Адже перед нею відкриваються нові обрії і можливості. Тож тепер у них було спільне завдання: вмовити матір. 

    Поглянула Ольга на хату. Дбпйливих рук потребували і оселя,  і подвір'я. Вона й так сама весь час господарювала. Як не було важко Ользі, після довгих вагань, погодилася. Невеличку хатину продали. Чоловік на житло не претендував, так, як давно вже жив з іншою жінкою. Давно вже розлучилися. Він батько лише Жені. Ольгу тоді він покликав заміж з дочкою, майже підлітком. Жінка була старшою за нього на вісім років. Довго жила сама. Ніякої уваги від чоловіків не бачила. А їй хотілося звичайного жіночого щастя. Вподобав її Сільветр. Не довго до неї ходив. Одружився  занадто молодим. Так і жили у хаті, яка дісталася їй від батьків. Його мати була проти молодиці. Постійно приходила, влаштовувала сварки, кликала синочка додому. Ольга вже навіть думала: "Краще я сама жила б з двома дітьми. Старша донька вже майже доросла". Між подружжям почалися непорозуміння, незгоди. Одного разу Сільвестр пішов, і пішов назавжди.

     Переїхали. У новому селі було добре. Зразу освоїлися. Женя знайшла гарну роботу. Та і Ольга ходила на  підробітки. Так, що тепер жили, а не виживали.  Тільки часто Ольга себе запитує: "Чи знайшла її молодша донька тут щастя? Чи її доля залишилася у далекій рідній стороні? " Недаремно ж кажуть, що де народився, там і знадобився. А вони переїхали, бо шукали роду-родину, щастя, достатку. А тепер і старша донька майже поряд проживає. І зять, і внуки. А серед них - три старші хлопці, а найменша - дівчинка. Та й у  житті Євгенії все було добре. Здавалося, що не ходила, пташкою літала. Задивлялася на неї хлопці так само, як і в далекому, але такому рідному селі. Та їй все не такі. Сестра Віра радила, щоб придивилася до парубків, бо знала, що є серед них порядні і працьовиті. Але Женя й слухати не хотіла. Незабаром стало зрозуміло, чому. Сподобалася одному парубку. Не давав проходу. Додому проводив. На вихідні забирав.

    Ольга говорила доньці: 

-І коли зайде до хати твій кавалер, а то він ніби щось приховує. До своєї хати тебе водить, а від нас ніби втікає. 

-Та що ви таке кажете, мамо, - сердилася Женя, - нічого він не приховує, він любить мене. 

   Мати хитала головою, розуміючи, що нічого з тієї розмови не буде. Засліплена коханням донька все одно її не послухає. Віра дізналася про те, хто ж той таємний залицяльник. Ним виявився син їхніх кумів. Одного разу він побачив дівчину, як приїздив з батьком до них. І відтоді не давав Євгенії проходу. Мав наречену, з якою зустрічався не один рік. Софійці раніше обіцяв одружитися. Але останнім часом ходив до обох. Софія плакала, просила, щоб він до неї повернувся. Але Юрій вагався. Одного вечора Ользі  від несподіванки аж дух перехопило. Кавалер  зайшов на їхнє подвір'я. Вийшла Женя, видно, що була вся в сльозах:

-Ти навіщо прийшов? - запитала сердито. 

-Щоб між нами не сталося, я хочу, щоб ти знала, що я полюбив тебе, і любитиму все життя, - голосно говорив хлопець. 

- Але ти говорив мені неправду? - тихо промовила дівчина. 

-Яку неправду? Я тебе ще раз прошу вийти за мене заміж. Щоб не говорила Софія, я не хочу з нею одружуватися. Я зустрів тебе, - намагався майже криком довести Юрко. 

- Я не вийду за тебе, бо не можу тобі пробачити, що зустрічався з нами обома. Тим більше, у вас буде дитина, - впевнено говорила Женя, а саму аж сльози душили за нездійсненним. 

Швиденько побігла до хати, зачинивши двері на замок. Юрій, збагнувши, що дівчина втекла від нього, пішов з двору. Потім до Жені приходила Софійка, просила, щоб залишила у спокої її Юрка. На що та відповідала:

-Не я до нього йшла перша, а він ішов. І як я зрозуміла, йшов від тебе. 

-Як би там не було, я була перша. Потім ти з'явилася. Краще ти не переїздила сюди, то і Юрко тебе не знав би. Тим більше у нас буде маля. Його дитя. Дитині потрібен батько. Щоб він не хотів, та від відповідальності йому не втекти, - казала сердито Софія. 

На що Євгенія промовила мудрі слова, які почула колись від матері:

-Ти не мене звинувачуй, а його. Не бажав би прийти, не прийшов. А так не було б мене, пішов би до іншої. У ньому треба шукати причину, а не в мені. Тим більше, я спочатку нічого про тебе й не знала. 

   Був холодний осінній день. Листопад. Дерева скидали свій лист, щоб навесні знову порадувати ніжним цвітом. Ще якось трималися, цвіли хризантеми, тільки не горіли, а тьмяніли їхні пелюстки. Так, як втрачало барви раніше палке почуття Жені. Адже Софія виходила заміж за Юрка. Було, як для того часу, багатолюдне весілля. Батьки нареченої постаралися, нічого не шкодували, адже видавали заміж єдину доньку. Дискотека грала, чути на декілька вулиць. Євгенія намагалися заглушити той звук, накривала голову подушками, от тільки не могла втамувати  свій біль. Адже у неї теж буде від Юрка дитина. Дивно, збагнула, як тільки тепер їй одиноко й холодно. Хоча і потріскували дрова у грубці, але тепло не зігрівало. Тоді, як були разом з Юрком  у будинку його батьків, інколи було й не затишно, бо надворі лив дощ. Але її зігрівали  палкі обійми і поцілунки. Тоді була рання осінь. Батьків хлопця бачила нечасто. Будинок був двоповерховий і просторий, здавалося, ніби люди губилися в ньому. Тільки нещодавно Женя зрозуміла, чому його мати мовчала і запитально дивилася. Зрозуміло, не тільки Женю він водив додому. Тож розповідала кумі, тобто Вірі. Від сестри потім дізналася що треба, і не треба і Євгенія. Тож ті новини, а також вагітність Софії і поклали край їхнім  стосункам. Тепер лише куталася в ковдру. Але нічого не могла вдіяти. Розуміла, що Юрко до неї не повернеться..

     Несподіванкою для обох стало те, що діти народилися майже одночасно. І обидва хлопчики. Юрій ходив гордо. "У мене син", - говорив, коли народила дружина. Потім почув, що народила і Женя. Ніхто йому не казав, але знав, що дівчина майже нікуди не ходила і ні з ким не зустрічалася. Тож відчув, що у нього є ще один син. Тож недільного ранку поспішав до Євгенії. Нікого не питаючи, зайшов прямо до хати. Женя такого не очікувала. Була вдома сама. Мати продавала вирощену картоплю  на сільському базарі. 

   Погляди двох молодих людей зустрілися. Женя багато чого хотіла б зараз сказати, але нехай каже він. 

-Навіщось прийшов? - подумала. 

-Женю, як я тільки хотів тебе побачити. Скільки разів поривався до тебе прийти, але ніяк не міг наважитися, - почав говорити Юрій. 

Підійшов до Євгенії, став позаду. Молодиця тримала на руках сина. У ньому побачив себе. Світлина збереглася. Нічого більше  не запитував. Лише впевнено сказав:

• Подобається комусь чи ні, але я буду приходити. Ніхто мені не заборонить. Буду допомагати. Розлучуся, і будемо разом. 
• Софія ніколи не дасть тобі розлучення, - промовила стиха. 
• Нехай скаже "спасибі", що одружився з нею. Якщо не даватиме розлучення, то буду робити так, що проживання зі мною стане для неї нестерпним.   

    Дійсно, Юрій стримав слово. Часто приходив до сина. Ольга тільки дивилася на все це і мовчала. Від Віри знали, що живе Юрко з дружиною  погано. Так його  мати розповідала. Згодом, ніби сніг на голову, Софія народила доньку. А Юрко все йде  від неї і дітей. І не так до Євгенії, як до товаришів і інших жінок. А ті залюбки і приймають. Випивши зайвого, скаржився чоловікам, що Женя його не приймає, але він від неї не відчепиться, бо хоче жити тільки з нею. Через п'яте-десяте доходили ті небилиці до Євгенії, а та тільки руками розводила. Вже починала думати, якби зустрівся оце їй порядний чоловік, то і зійшлася з ним. Лишень би Юрко не ятрив душу. 

Софія давно знала, що чоловіку небайдужа Женя, що син у неї є від Юрка. А ще добрі люди розповіли, що він туди частенько ходить. Тож пішла і молодиця. Правда, не застала  його там, але поговорила. 

• Скажи Юрку, нехай не ходить до вас, - звернулася до Жені, ставши на порозі. 
• Я не прошу його ходити, - якомога спокійніше промовила. 
• Немає життя з ним. Де його тільки немає. А у нас двоє дітей. Невже ти не можеш зрозуміти, що він мій чоловік, - говорила, роздивляючись по хаті.

   Так дві молодиці ні про що і не домовилися. Змовчала Євгенія про те, чому Юрко навмисне так себе поводить. 

       Йшли роки. Юрко йшов здому, потім повертався. Приходив до Жені, просив прийняти жити. Після відмови знову повертався до Софії. У сім'ї, якщо її так можна назвати, майже кожного року народжувалися діти. Дружина не давала розлучення. Їх  не розлучали. Євгенія усвідомлювала, що від колишнього Юрія залишилася тільки врода, і та зіпсована. Не так часто вже і до сина приходив, бо хлопчик вже підріс. Юрко став  зовсім іншою людиною. Женя  точно знала, що з таким чоловіком вона жодного дня не жила б. Дійсно, всі ці роки він хотів жити у Євгенії, ростити іхнього спільного сина, не розлучившись з дружиною. Але зрозумів, що Женя ніколи на це не погодиться. Ольга сумно дивилася на молодшу доньку, думаючи про її недолю: так, без чоловіка, і проживає. Сама виростила сина. 

Незрозумілу  елегію   невпорядкованості двох родин  порушила війна. Юрій відразу, ще поки його  вік дозволяв, пішов воювати. Захищають Україну і його сини. Женя  чекає дзвіночка від сина, коли той з'явиться на зв' язку. Бабуся переживає і за нього, й за синів Віри, які теж не могли залишатися вдома. 

• Тож яке тепер має значення: хто самотній, хто в парі  ростив дітей. Сини виросли порядними людьми. Головне, що всі живі, хоча, на жаль, є й поранені, - співчутливо промовляє бабуся, ледве розтуляючи спраглі вуста. 

      Знову осінь, пізня осінь. Ольга господарює у квітнику. Хоч і важко, але вийшла на свіже повітря. І не може сидіти без діла. Хризантеми прихилили голівки до її ніг. Їхній осінній цвіт розкинувся навкруги. Тут її домівка. Тут її весь  рід - діти, онуки, правнуки.