Наталія Шевель. Одна стежка  веде в  літо

Історія з життя

       Безмежне море з багатьма прозорими хвилями безтурботно зустріло Юлію. Так сталося, що приїхала сама без коханого. У нього ще на декілька днів невідкладні справи. Тож владнає і примчить. Як кажуть, вслід. Домовилися, що відпустки проведуть разом, спочатку поїде Юля, а Сашко за нею. Море так і вабило  своєю відкритістю. Відпочиваючих на березі було багато. Здалеку здавалося, що і голці не було де впасти. Люди поспішали відпочити, відчути теплий плескіт хвиль, насолоджуючись  сонячним промінням, яке надсилало після морської води таку потрібну засмагу. Юля, досхочу пробувши у морі, так поспішала підставити своє тендітне тіло під сонячні промені. Звернула увагу, що у воді постійно був поряд один юнак. Опинився він біля дівчини і на березі. 

- Олег, -  назвав ім'я. 

- Юля, - відповіла незнайомка. 

     Парубок зрадів, коли дівчина не відмовила йому в знайомстві. За день очі видивив. Так сподобалася красуня. Виявилося, що вони з одного міста.  Провели разом день. І другого дня  йшли разом до моря. Олег не відходив від Юлії ні на крок. Зрозумів, що закохався. Збирався сказати про свої почуття до дівчини. Пустотлива ніч завела їх  до  кімнати. Не могли ніяк розпрощатися. Вранці, побачивши поряд Олега, зрозуміла, що сталося непоправне. Була вимушена признатися, що незабаром приїде її коханий. І вони готуються до весілля. 

• Забудь, Олеже, що було між нами. Прошу, не підходь до мене в присутності Сашка. Не руйнуй моє щастя. Ти молодий, ще собі знайдеш наречену. 

Інтуїтивно запитала в Олега його прізвище і по батькові. Хлопець радо відповів. Певно, сподівався, що будуть друзями. А на третій день зранку приїхав Олександр. Олег стримав своє слово: на Юлю навіть не дивився. Та й побажання її виявилося пророчим: він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Тож серед прозорої блакиті моря, на пісчанім березі, чи, просто, увечері на танцях, потай  спостерігали одне за одним, бо мали свою таємницю. Повільний танець. Часто у напівтемряві в палких обіймах коханих, вдивлялися в далечінь через їхні голови, можливо, думаючи щось своє, нездійсненне. Непомітно добігали до кінця останні дні відпустки. Юля ще з перших днів після тієї ночі почувалася недобре. Щось  зрозуміла, щось серце підказало.

Приїхавши додому, повідомила Олександру:

-У нас  буде дитина. 

-Без проблем. Одружимося, - сказав Олександр. 

   Багатолюдне для тих часів весілля з всіма традиціями і забобонами, гарна білосніжна сукня, довгий  вельон - все це в нареченої було. Залишилися жити у великому місті. Чоловік ще до  одруження придбав простору квартиру. Тож жити було де. Народилася донька. Знову підтвердилися здогадки молодої матері:  дитина зовсім не схожа на чоловіка. 

      Чи він був засліплений коханням до Юлії і доньки, чи просто не помічав різниці, щоб не руйнувати шлюб, мовчав. Росла донька. Дітей у сім'ї більше не було. Юлія підозріло дивилася на Олександра і здогадувалася: він її зраджує. Розуміла, що тепер, як ніколи раніше, настав час правди.  Хоча душа вирувала як жар, та швидко холонула, жила невпинно, з однією думкою:

• Навіщо повертатися в минуле?

    Зрозуміло, нічого не повернути. Юлія вибрала Олександра. З ним не один день зустрічалися. Олег - мимовільне захоплення, від стосунків з яким голова йшла обертом. Так, тоді вона на могла спинитися. Ті два дні без Олександра змінили її життя. Жінка часто доводила собі:

-Нічого не сталося. Вона вийшла заміж за Сашка. От тільки вже стільки років живе з таємницею. І більше так не може. Добре знає, що одна стежка, неодмінно, веде її в літо. 

      Розгублена зупиняється серед кімнати, залишившись вдома сама.  Вже несила приховувати,  хто у доньки батько. Дитина зовсім не схожа на чоловіка. Юлія давно  це зрозуміла і вигадала вдале пояснення. Мовляв, схожа на її бабусю, світлину колись бачила. 

Тож на запитання Олександра, який так і на знайшов подібності дитини до нього, говорила:

• Буває, що діти схожі на своїх далеких предків.  

   Здавалося, можна заспокоїтися. Знала, що чоловік її кохає, то і вірить. Бачила, як любить  єдину донечку, як піклується про неї. Вдячна, що він її зростив в любові й добрі. От і виросла їхня красуня. Дивлячись на доньку, щоразу більше була вражена тим, як Дарина схожа на свого батька. Здавалося, що перед нею Олег в молодості. Саме таким вона його і запам'ятала. Тому не могла більше мовчати. Ще і подруга, яка знала про її минуле, переконливо говорила:

• Скільки будеш від доньки приховувати правду про батька. Скажи їй, то ї тобі, й Дарині буде краще. 

Юлія відповідала:

• Не знаю, чи краще, а от легше точно буде. 

Вважала, що її правда, можливо, допоможе доньці налагодити особисте життя. Бо щось у неї воно ніяк не складається. 

   Чітко окреслювала  і проговорювала схему дій:

• Спочатку скажу  доньці, а потім і чоловіка повідомлю. 

Адже одна з її життєвих стежин веде в літо. В те далеке, але таке жадане. Скільки їздили втрьох на море. Могли собі дозволити кожного року. Але Юлію завжди переповнювало  відчуття з тих далеких літніх днів. Тож і повідомити вирішила Дарині теж влітку. 

- Дочко, хочу тобі повідомити одну таємницю, - сказала мати. 

- Яку? - запитала дівчина. 

-Олександр тобі не є рідним батьком, - тихо відповіла. 

Як, - тільки й могла запитати здивована Даринка. 

    Юлія розуміла, що, можливо, донька зразу і не повірить, тому показала його світлину з мережі. Ще раніше відшукала в інтернеті Олега, адже під зустрічі біля моря спитала у нього прізвище та ім'я. Знала його вік. Тому знайшла в мережі його досить швидко. Запропонувала поговорити. Тож пам' ятає ту зустріч до подробиць. Дійсно, Дарина більше на нього схожа. 

     Коли сиділи за столиком в затишному кафе, Юлія показала світлину доньки. Олег почав говорити:

• У мене сім' я. Троє дітей. Двоє синів і донька. Я нічого не знав. Але середній син і Даринка так схожі. 

Юля заспокоїла його, сказавши:

-У мене теж є чоловік. Донька виросла у повноцінній родині. Але я хотіла, щоб ви зустрілися. Тож хочу сказати їй правду. 

  І ось тепер вона все розповіла доньці. Від дводенних тодішніх стрічань до зустрічі в кафе. Дарині важко було сприйняти несподіванку. Спочатку не погоджувалася з батьком зустрітися, але цікавість перемогла. 

- Олександру скажу правду після того, як побачиш Олега, - сказала мати. 

-Може, нічого не треба говорити. Він  виростив мене. Він мій батько, - говорила донька. 

   Юлі від таких слів було не по собі, тож зібравшись з силами, тихо проказала:

• Я не можу більше мовчати. Важко з таким тягарем жити.

      Літній день набирав сонячних обертів. Дарина йшла на зустріч з батьком. Пішла через парк. Чомусь обрала не асфальтовану доріжку, а звичайну стежку з зеленуватою, ледь пожовтілою травою. Збоку було озеро, від якого повіяло прохолодою. Дівчина навіть подумала, що можна було побачитися і в парку, подихати свіжим повітрям. Прийшла раніше, вирішила поспостерігати. Але Олег вже чекав. Якби мати і не показала його світлину, Дарина і так впізнала б. Дійсно, вона на нього схожа. Батько спохватився, швиденько підійшов, привітався, запросив до столу. Говорили тихо, щоб не злякати голосними словами після  багаторічної  розлуки, таку несподівану і жадану для обох  зустріч. Батько розповів, що в неї ще є два брати і сестра. Старший син тільки на рік молодший за Даринку, про існування якої він, батько, й не здогадувався.

Сказав переконливо:

• Я думаю, що ви подружитеся.

Донька сиділа розгублена. Дивно, але їй подобається товариство Олега, тобто батька. З ним неабияк легко. Дівчина зрозуміла ще зі слів матері, що Юля сподобалася йому з першого погляду, але у неї був інший. Але так часто буває, що миттєві зустрічі залишають відбиток на все життя. Олег розповів, що ніяк не міг забути Юлю, не міг дивитися, коли вона була поряд  з іншим. Саме там і познайомився з дівчиною, яка згодом стала його  дружиною. 

• Я познайомлю тебе, доню, з своєю сім'єю. Тож запрошую на гостину. Скину смс з адресою. 

Дарина схвально кивнула. Їй було тепло і приємно в оточенні батька. Його тихі, спокійні слова, ніби заколихували, вселяли захищеність і підтримку. 

   Радісна повернулася Дарина. Юлія зрозуміла, що треба казати Олександру правду. 

Донька запитала:

- Мамо, чому ти не обрала Олега, він покохав тебе з першого погляду?

- Ми збиралися одружуватися з Олександром. Щось змінювати і своєму житті зопалу я не хотіла. Мені, скільки ти росла, хотілося, щоб дізналася, хто твій справжній батько. Я ще тоді зразу зрозуміла: серце підказало. 

      Юлія розуміла, що важкою буде розмова з чоловіком. Скільки років прожили. Але знала точно, що він їй зраджує. Наймані люди підтвердили її здогадки, надавши відомості й світлини. Тож у неї докази. 

-Нічого, - сама себе заспокоювала, - так навіть краще. 

     Спочатку сказала чоловіку про його зраду, надавши інформацію і світлини. Потім призналася про своє минуле. Олександр кліпав очима. Зрозуміло, раніше були підозри, що Даринка на нього не схожа. Але, якось, забулося. Тільки й подумав про те, що, можливо, він не може мати дітей. Бо Юлька, як виявилося, так від нього і не народила. Вголос сердито промовив:

-Як ти могла? 

Жінка відповіла:

• Це було до заміжжя. Я залишилася з тобою. Так, як ти у моїй юності був першим чоловіком. Після одруження ніколи  й не подивилася на іншого. А от як ти міг мене зраджувати в шлюбі? 

Чоловік зрозумів, що даремно обвинувачувати Юлю, все одно вона буде права. Тож вискочив з квартири. Жінка  полегшено зітхнула. Повернувся майже   через годину з обновками для дружини. Адже він добре пам'ятає, що вона хотіла придбати. Він уважний, бачив, де в крамниці дружина зупинялася і на що задивлялася. Ось так, здається, подружжя і помирилося, пообіцявши одне одному надалі жити без інтриг і зрад. 

        Олег довго думав, як сказати  дружині про доньку. Ходив похнюплений, аж поки  його Олена спитала:

-Що сталося? 

    Чоловік подумав, що якраз слушний момент сказати. Почав розповідати, плутаючись від хвилювання в словах. 

Дружина не могла зрозуміти, перепитувала. 

• Оленко, зрозумій мене. Та я нічого не знав. Це було ще до знайомства  з тобою. Коли я поїхав на море, там її зустрів. Потім до неї приїхав кавалер. Вона залишилася з ним, - виправдовувався  Олег. 

Жінка ніяк  не могла прийняти правду, довідавшись, що в чоловіка є позашлюбна донька. Потім сказав дітям. Вони спокійно сприйняли появу трішки старшої сестри. Один з синів вигукнув:

-Оце ти даєш, батьку. 

Донька сказала:

• Ми не знаємо що було в житті тата, то не маємо права його засуджувати. А з сестрою будемо знайомитися. 

   Хлопці підтримали її пропозицію. Олег тільки опустив очі, але заспокоївся:  діти все таки його зрозуміли. Кожного дня Олег запитував дружину, чи можна запросити Даринку до них додому. Після довгих вагань Олена погодилася. Тож під час однієї з зустрічей з донькою в парку, запросив її на гостину. Дівчина швидко порозумілася  з родиною батька. Олена, побачивши вперше, вимовила:

• Як тільки Дарина схожа на свого брата. 

  Батько зрадів, коли сини запросили Даринку в кіно на перегляд нового фільму. Сестра не змогла, але дівчата часто телефонували і годинами розмовляли по телефону. Виявилося, що в них спільні інтереси, і навіть Яна навчається там, де вчилася колись Дарина. Тож, можна сказати, що родини подружилися. Часто приходили в гості. Олена і Олександр спочатку з острахом ставилися до такого родичання, але потім зрозуміли, що Олег і Юлія майже не дивляться одне на одного. 

     Невдовзі  Дарина познайомилася з хлопцем. Юлія надзвичайно раділа за доньку. Юнак порядний, добрий, видно, що кохає її доньку. 

 - Все ж таки я правильно зробила, що розповіла правду. Тож і життя дитини стало краще, можна сказати, знайшла доня свою долю,- повторювала собі. 

     Через рік, влітку, Даринка виходила заміж. На весілля запросила і Олега з родиною. Для неї тепер це найближчі люди після нареченого, мами і тата, який її зростив. Тож рідний батько, братики повинні розділити з нею  таку значну подію в її житті. А сестричку взяла за старшу дружку. 

      Юлія дивилася на сяячу і задоволену доньку, на радісних, усміхнених молодят  і не могла стримати сліз. Адже одна стежка, що веде в літо привела, нарешті, її доньку до щасливого, повноцінного життя.