Кейт Зорен. За 28 днів весна, кохання…

Поділитися:

Оновлено: 10.03.2025

Кав’ярня “білі лілії”

Сонце світило з самого ранку, розтоплюючи сніг своїми яскравими промінчиками. На латках землі, поміж снігом, вже зеленіла перша правичка й піднімали свої білосніжні голови підсніжники. Весь світ прокидався від зимового сну й радів початку життя.
Парковими доріжками прогулювались парочки, співали пташки, у повітрі літа свіжість й тепло.
У цей прекрасний день я теж не змогла всидіти вдома й вирішила прогулятися до улюбленої кав'ярні, щоб так, за чашкою ароматного чаю продовжити готуватися до НМТ.
Лагідні промінчики м’яко торкалися шкіри, час від часу пролітав легенький вітерець, що губився в густому волосі. Повітря було злегка прохолодним після нічного дощу.
Пройшовши кілька кварталів я вже стояла навпроти дверей мого улюбленого закладу — кав’ярні “білі лілії”.
Білосніжні стіни, меблі зі світлого дерева, прозорі занавісти з світло-сірим відтінком та ледь помітний солодкуватий запах кави та тістечок — це все створювало атмосферу ніжності та краси, тому так і хотілося повертатися до кав’ярні знову і знову.
Як завжди я обрала столик біля вікна в найдальшому кутку кав’ярні.
Три лілії у вазі на столику змусили мене посміхнутися — мені дуже сильно подобалися ці квіти.
В голові літало безліч думок й не було бажання відкривати конспекти та запам’ятовувати формули та визначення. Захотілося трохи помалювати на весняну тематику. В голові з’явилася ідея з ельфійкою з букетом лілій. На реалізацію ідеї в мені ледь вистачило часу до вечора. Коли сонце вже почало ховатися за обрій, я відчула чиюсь руку на своєму плечі: це був молодий блондин.
— Пробач, я мабуть тебе налякав, але ти не звертала уваги на слова.
— Та нічого, коли я чимось захоплююсь то не чую, що відбувається навколо.
— Добре, я присяду? — Запитав він, при цьому вказавши жестом на вільне місце навпроти мене.
— Так, звичайно, сідій.
— Дякую. — Ледь помітна, мила посмішка промайнула на його обличчі. В цей момент наче час зупинився, а навколо хлопця почали літати рожеві сердечка та мильні бульбашки.
— Я Саша, але можеш називати мене Алексом. — Придставився він.
— Добре, гарне ім'я. Я Ніка.
— Приємно познайомитись.
— Взаємно.
І знову на його обличчі промайнула мила посмішка.
Далі для мене все було як в рожевому тумані: з голови не виходив голос, а перед очима була його посмішка.
Мабуть, це було перше кохання.
Кінець