Тигрова рибка. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Я нервово ходжу по кімнаті. Вже кілька разів намагаюся додзвонитися до абонента, що поза зоною досяжності. Нарешті пролунали гудки, і людина на тому кінці підіймає слухавку.
– Алло, мам...
– Ти щось хотіла? Кажи швидше, тут поганий зв'язок. Постійно глушать. Ще й світла та води нема.
Сухо ковтаю слину. Мама явно знервована і не налаштована зараз вислуховувати мене.
– Мам, тітка Люда телефонувала... Вона каже, що хтось з її родичів буде їхати в Токмак. Вони можуть і мене забрати...
– Справді? Ну то їдь до нас. Хоча я не знаю, як ти ще зі своїм котом туди помістишся.
– Але я не певна, чи варто... У Запоріжжі такі затори, люди масово виїжджають.
– Доця, вирішуй сама. Ти вже доросла. У нас тут обстановка не краща.
Ні, це не те! Не те, що я хочу зараз почути. Розумію, усім важко і страшно. Але…
– Ну і що, що доросла! Але ж, я твоя дитина... Мені теж страшно…
Запала глибока тиша. Здавалося, вона нарешті сконцентрувалася на мені, усвідомивши, з ким розмовляє. Далі почулося тихе зітхання.
– ...Не знаю, доню. Я відчуваю, що якщо ти залишишся у Запоріжжі, з тобою все буде в порядку.
– Думаєш?
– Так. А там вирішуй сама.
– Добре, тоді я залишуся.
У мене було 2 хвилини, щоб вирішити, де я зустріну початок повномасштабної війни. І мамине серце не помилилося. Я залишилася у вільному рідному місті, хоч і під постійними обстрілами. А вона – в окупації.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
