Уривок із книги «Вижити» Коді Кессіді. Видавництво «Бородатий Тамарин»
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Бородатий Тамарин» незабаром вийде друком книга «Вижити» Коді Кессіді, уривок із якої пропонуємо вам прочитати.
В ЗАГОНІ ДОННЕРА
Уявімо, ви хочете розбагатіти та, вирушивши в 1846 рік, опинилися десь на Середньому Заході й тепер порпаєтесь у землі. Вам уже набридла та картопля, ви жадаєте золота. Хочете випробувати удачу й пошукати скарби, поховані в підніжжі Сьєрра-Невади. Отож ви справлєєте собі критого фургона та рушаєте на захід, приєднавшись до тогорічного каравану мігрантів, які їдуть у Каліфорнію. 20 липня ви з рештою цих першопрохідців опиняєтеся на перехресті в сучасному південно-західному Вайомінгу. Перед вами постає вибір: праворуч чи ліворуч?
Обидва маршрути ведуть до Каліфорнії, але той, що йде праворуч, заходить далеко на північ. Він в’ється вглиб Айдахо, а тоді змінює напрям і вертає на південь, у східну Неваду. Натомість лівий нікуди не відхиляється, а йде навпростець через Юту, заощаджуючи вам майже 560 кілометрів.
Отож уявімо, що, глянувши на карту, ви зауважили коротший шлях і повернули ліворуч.
Цей вибір і справді здається кращим. Лансфорд Гейстінгс, мандрівник та поважний гід, відкрив цей перехід тільки минулої зими, проїхавши його верхи, і тепер рекламував свою знахідку в усіх путівниках і на всіх табличках вздовж маршруту. Втім, більшість каравану
повернула направо. Люди бояться невідомості й не готові довіритись одній людині. Але не ви. Та й ви не єдиний, хто хоче дістатися Каліфорнії швидше. Разом із вами того липневого ранку повертають ліворуч іще двадцять фургонів. Після кількох одноманітних днів ви й решта окремих першопрохідців вирішуєте збитися докупи та їхати разом, аби було безпечніше. Після обговорення ви обираєте лідером свого загону приємного заможного старшого чоловіка.
Звуть його Джордж Доннер.
***************************
Проблема зі стежкою Гейстінгса в тому, що це ніяка не стежка, просто лінія на карті, що лежить через гори Восатч у Юті. Без придатної для фургонів дороги наступні шістдесят кілометрів ви самі прорубуватимете собі шлях сокирою й лопатою. Ви планували перетнути Восатч за три дні. Натомість витратили на це три тижні.
20 серпня, виснажені, з уже невеликими запасами, ви нарешті дістанетесь вершини хребта, аби побачити жахливу картину — пустелю Великого Солоного озера. Гейстінгс попереджав про цю «суху» ділянку, та казав, що вона простягається всього на якихось 65 кілометрів. Виявилося ж, що на понад 130. Спочатку ви боятиметеся за свою худобу, а потім і за себе. Шість днів та шість ночей ви гнатимете спраглу скотину через пустелю, відчайдушно намагаючись якомога швидше дістатися до води.
Зрештою перетнувши пустелю, ви втратите три фургони й чверть волів. Почнуться взаємні звинувачення, напруга наростатиме. Коли дійдете до другої пустелі в Неваді, між вашими попутниками Джеймсом Рідом і Джоном Снайдером спалахне сварка. Рід заріже Снайдера, і загін вижене його з каравану. Через два дні, аби зменшити навантаження, Льюїс Кесеберґ виштовхне зі свого фургона такого собі містера Гардкупа, залишивши чоловіка помирати.
Перехід Гейстінгса коштуватиме вам життів, друзів, фургонів, провізії, спорядження, інструментів, худоби, а найголовніше — часу. Маршрут Гейстінгса, який мав скоротити подорож на три тижні, додасть майже чотири. Отже, замість того, щоб безпечно в’їхати 13 жовтня в Сакраменто, ви опиняєтеся в теперішньому Ріно, Невада, й готуєтесь піднятися у гори Сьєрра-Невада.
***************************
Хоч як повільно ви рухаєтесь, в будь-який інший рік із вами все було б гаразд. Наприкінці жовтня і навіть на початку листопада в цих горах немає сильного снігу.
Зазвичай його чекають через кілька тижнів.
— За інших обставин у дев’яти випадках із десяти загін Доннера перейшов би гори, — пояснює Марк Маклолін, історик Сьєрра-Невади й автор книги «Загін Доннера: перечікуючи лиху годину».
Та, на жаль, зима 1846 року почалася рано. Коли ви дістаєтеся вершин Сьєрри, вони вже ховаються за двотижневою сніговою ковдрою, і ця жахлива зміна погоди настільки невчасна, наскільки й вирішальна. Вашим змученим волам було б важко й за ідеальних умов.
Та коли ви все ж таки пробуєте пройти 1 листопада, то бачите, що перехід похований під півтораметровим снігом. Пройти неможливо. Отож менш як за 5 кілометрів до вершини ви стикаєтеся з жахливим вибором: 1) покинути свої фургони й худобу, зробити снігоступи та йти до Сакраменто пішки, рятуючи життя; або 2) повернутися до хатин біля озера Тракі, що їх збудували минулі першопрохідці.
Доннери вирішують відступити.
Я запитав Білла Бовнесса, історика Меморіального парку Доннера, що вам робити. Він відповів, що, на його думку, якби доннери пішли через гори пішки, померло б менше людей. Тож він рекомендує спробувати. Інші ж науковці, як-от Маклолін, не такі певні. Почнімо з того, що в перший тиждень листопада Сьєрру накриває величезна завірюха. Окрім цього, пізніше деякі члени загону все ж таки намагалися пройти від озера Тракі до форту Саттера в Сакраменто й виявили, що ця подорож триватиме щонайменше місяць. Якщо підете, то у вас, імовірно, закінчиться їжа, ви зазнаєте обмороження і, цілком можливо, помрете від холоду. Краще не ризикуйте: повертайтеся до озера разом з іншими й заховайтеся в хижі. Просто майте на увазі, що таким чином ви будете змушені зимувати в горах. Загін Доннера цього не знав. Вони вважали, що в Сьєрра, як і в горах Середнього Заходу, сніг розтане, щойно розпогодиться. Цього не сталося.
Дуже скоро почнеться нестача їжі. Можете спробувати полювати, але це загалом безнадійно, бо великі тварини або втекли від негоди, або впали у сплячку.
