Христина Ополонська. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Тьмяне світло та порожні коридори лікарні. Жодної живої душі, окрім…

– Олександре, прийміть мої співчуття з приводу Вашої смерті, – розсік тишу дзвінкий чоловічий голос. – Та це було неймовірно! Чудова робота!!! Ви талановитий хірург. П’ять операції поспіль! П’ять врятованих життів! Шкода серце не витримало… Відведений Вам час скінчився.

Олександр не міг зрозуміти, як він тут опинився. Останнє, що він пам’ятав, як приліг на прохолодну підлогу в операційній. Він навіть не перевдягнувся. У нього було дві хвилини, щоб трохи перепочити – на нього вже чекав наступний пацієнт та ще одна операція. А тепер перед ним стояв високий молодий чоловік в білому одязі. В його руках була прозора скляна чашка з коричнуватою рідиною.

– Ви хто? – легким відлунням прозвучало запитання Олександра.

– Мене звуть Богдан. Я ваш оберігач, – посміхнувся незнайомець, простягаючи чашку з напоєм Олександру. – Хоча, здебільшого, нас називають ангелами-охоронцями. Ви, звичайно ж, не єдиний мій підопічний. Проте, мені сьогодні випала велика честь запропонувати Вам стати одним з нас. У Вас є чудова нагода й надалі творити добро у цьому світі. Вибір лише за Вами. Після того як вип’єте цей чай, Ви не пам’ятатимете свого життя, сім’ю, друзів… Забудете все, окрім свого імені. Ви переродитесь в оберігача. Достатньо зробити лише один ковток. Якщо Ви не бажаєте цього, то за дверима в кінці коридору на вас вже чекає Ваша смерть. Вона залюбки подбає про Вас та Ваше переродження. У Вас є дві земні хвилини, щоб вирішити, доки ми перебуваємо між світом живих та світом мертвих.

– Дві хвилини… Отже, я мертвий, – пролепетав Олександр, приймаючи з рук оберігача чашку з чаєм. – І навіть не попрощався… Я багато чого не встиг в своєму житті... Шкода…

Слова чоловіка лунали гірким шепотом, коли він підносив чашку до своїх губ, та застигли похмурим відголоском, коли він без вагань зробив свій перший ковток напою з дивакуватим присмаком.