Наталія Шевель. Нi, не наснилася вiйна
Нi, не наснилася вiйна
Нi, не наснилася вiйна.
Який там сон? Й не говорити…
Руїни й бiль несе вона
I тiльки кров`ю сiє квiти.
Горить, пала, де б не було,
Щоночi, вдень лише тривога.
Пала i мiсто, i село…
I зверненi тепер до Бога.
Щоб тiльки завтра лиш настало.
Супротив i протистояння.
Спинились серце i душа
У невблаганному чеканнi.
Чиясь вже розлучилась з тiлом
Й не до кiнця все зрозумiла,
Що доконала пiд обстрiлом.
Не вберегла, не захистила.
Вечiрня тиша у пiтьмi.
Раптом – у темрявi блиск неба.
I люди стали мов нiмi,
Одне благання: бiльш не треба.
Єднання горя i плачу,
Страху дитячого тривога:
-Чи буде завтра? Доживу?
Крiзь темряву одна знемога.
Спинилось серце в хвилюваннi,
У простяганнi рук до неба.
В однiм-єдиному благаннi:
- Спинiться, станьте, бiльш не треба.
В бабусi рученьки нiмiють,
Дiдусь ледь може говорити.
I серце болем пломенiє:
- Чого дiждались внуки, дiти?
Для чого ми вам, нашi хати?
Ви непотрiбнi тут нiкому.
Навiщо шлях нам руйнувати?
Вертайтесь швидше вже додому!
З тривогою про день прийдешнiй
Завтрашнього ми чекаєм.
У герцi земляно-небеснiм
Мирнi днi лиш пам`ятаєм.
Людей невинних погаслi долi
В ганебнiй тьмi не воскресити.
Вже натерпiлися доволi,
Ридає мати, плачуть дiти.
Майбутнє в крах, розбились мрiї
На терезах життя й неволi.
Немає і краплi вже довiри:
- Чи повернуться додому?
Iнше життя, та й iншi люди
З надiєю про день один,
Що принесе нам перемогу,
i довгожданний, звiсно, мир.
Наближує його хай кожний,
Дух наш мужнiй не зламати.
І на оновленiй землi
Майбутнього не плаче мати.
- Чуєш, хлопче, зупинися, -
Так благaє жiнка-мати.
Чи чийсь син, чи батько й брат…
Тож спинись ти воювати.
Не стрiляй, покинь, стрiляти,
Так благаю нiби сина.
Тебе теж чекає мати…
Не руйнуй ти України.
i стрiляють, i мордують…
До землi мов прикипiли.
Бо велику силу чують
Захисників таких умiлих.
Наша сила у єднаннi.
Що повiк не подолати.
В безсумнiвному чеканнi
Витре сльози сумно мати.
Їх, тi сльози, не пробачить
Наша славна Україна.
Сльози болю, що лиш нищать,
Не спиняться нi на хвилину.
Нестримний плач, найбiльший жах,
Вiйни, що серцем не спинити.
Пекучий жаль, страшний тягар,
Як нищать цвiт - майбутнє в дiтях.
Пекельний жар, важкий удар.
Ну як про це не говорити?
Нi ти, нi я дiтьми не бачили вiйни.
Її побачили нашi дiти.
