Тиша. Наталія Шевель
1
Поділитися:
спогад
Ти мовчиш… Дивишся в далечінь замріяними очима і мовчиш.
Між нами прірва. Безкінечна прірва нездійснених надій.
Тиша… Ти своїм поглядом пронизуєш мене наскрізь, а я дивлюся і дивлюся на тебе: згадую, коханий, кожну рисочку на твоєму обличчі, вгадую кожен твій порух душі і також, подібно тобі, мовчу.
Так, я не можу почути твій голос, відчути тепло ніжної руки. Не можу…
На жаль, так буде завжди…
І тільки замріяні очі з великої світлини на стіні пильно вдивляються в мене, а вуста мовчки шепочуть: «Ти не одна».
