8 фільмів про скандальні протистояння журналістів та політиків
Дев'ятого квітня 1976 року на екрани Америки вийшла картина Алана Дж. Пакули «Вся президентська рать» про журналістське розслідування Вотергейтського скандалу. Стрічка стала культовою і лягла в основу цілого кінематографічного жанру політичної драми, який тоді ще тільки формувався, а зараз стає дедалі гострішим.
Вся президентська рать / All the President's Men
Вотергейтський скандал — «найсерйозніша політична криза мирного часу в історії Америки», за словами соціолога Джеффрі Александера. Завдяки двом журналістам The Washington Post, Бобу Вудворду та Карлу Бернстайну, американці дізналися про брудну політику Річарда Ніксона під час виборчої кампанії. Це єдиний випадок в історії США, коли президент залишив посаду достроково.
Фільм Пакули можна занести до ще одного списку - детально опрацьованих картин. Роберт Редфорд і Дастін Гоффман з метою підготовки кілька тижнів поспіль відвідували редакцію газети і були присутні на планерках, а репліки обох персонажів завчили настільки, що могли перебивати один одного в кадрі і не виходити з образів. Кожна деталь сценарію була ретельно вивірена, і навіть на початку фільму на звук друкарських машинок зверху наклали стрілянину та удари батогом. Адже слово – це зброя.
Розмова / The Conversation
В основу фільму Френсіса Форда Копполи не ліг конкретний скандал, але із просоченого недовірою та вуайєризмом сюжету можна здогадатися — «Вотергейт» режисера теж турбував. Коппола написав сценарій стрічки ще до успіху «Хрещеного батька», надихнувшись «Фотозбільшенням» Мікеланджело Антоніоні.
Параноя головного героя (Джин Гекмен) спочатку схожа на свербіж недовіри, властивий будь-якому шпигуну, і лише під кінець перетворюється на справжнє галюциногенне божевілля. Прем'єра картини відбулася всього за кілька місяців до кульмінації Вотергейтського скандалу, а напрочуд точна паралель між протагоністом і Ніксоном одразу подарувала картині культовий статус: покладатися на прослуховування — далеко не найкращий варіант.
Хвіст крутить собакою / Wag the Dog
І у фільмі Баррі Левінсона не було конкретного скандалу, але лейтмотив недалекий від реальності: президента звинувачують у сексуальних домаганнях, а в країні ось-ось пройдуть вибори. Поки авторитет лідера США летить вниз, у гру вступає кінопродюсер Стенлі Мотсса (Дастін Гоффман), головне завдання якого — придумати сюжет відволікання і продати його масам.
Про сексуальні домагання забувають, щойно над Америкою нависає загроза неіснуючого албанського терористичного угруповання, та ще й настільки серйозна, що країна готова розв'язати війну. Для правдоподібності знімаються постановочні патріотичні ролики, псевдоінтерв'ю із солдатами, один із яких навіть потрапляє в полон. Чим закінчилася війна з вигаданими терористами, не розповідатимемо, а скажемо лише одне: не всі герої були поховані з почестями.
Суд над чиказькою сімкою / The Trial of the Chicago 7
Їдка драма Аарона Соркіна розповідає історію культової «Чиказької сімки» — групи протестувальників проти війни у В'єтнамі, яких звинуватили у всіх смертних гріхах. Учасники заворушень запам'яталися не лише як борці за справедливість, а й як запеклі комедіанти. Не дарма на роль найгостромовнішого мітингувальника взяли Сашу Барона Коена.
Спочатку фільм мав знімати Стівен Спілберг, але завадив страйк Гільдії сценаристів, який тривав з листопада 2007-го по лютий 2008-го. Режисерові ніби не судилося взятися за картину: за день до зустрічі Спілберга з Гітом Леджером для обговорення ролі актор помер від гострої інтоксикації.
В результаті Спілберг продовжив працювати над картиною вже разом з Аароном Соркіним, але проєкт не рухався з місця, і Спілберг вибув із виробництва — 2018 року Соркін був оголошений режисером. Йому довелося звертатися по допомогу до свого батька, який пам'ятав події 1968 року.
Незважаючи на те, що імені Спілберга у фінальних титрах немає, його участь помітна — розмах, з яким знята картина, нагадує блокбастер, а сцена зачитування імен загиблих солдат наповнена патріотизмом. Хіба що замість фантастичної четвірки є героїчна сімка, яка боролася за життя солдатів.
Секретне досьє / The Post
Інший фільм про наслідки В'єтнамської війни Спілбергу таки вдалося зняти. Кетрін Грем (Меріл Стріп) була першою жінкою-видавцем газети The Washington Post: у 1971 році до них з головним редактором Беном Бредлі (Том Генкс) в руки потрапляють документи Пентагону — листування про В'єтнамську війну у Верховному суді.
Незважаючи на те, що самим учасникам політичного скандалу фільм сподобався, деякі критики викрили Спілберга у створенні чергової казки. Проте Том Генкс особисто знав свого персонажа Бена Бредлі. З Кетрін йому вдалося познайомитися за день до її смерті.
Для реалістичності в кадрі використовувалися оригінали документів збірки «Американо-в'єтнамські відносини, 1945-1967: Дослідження», яку пресі передав колишній військовий аналітик. Примара Ніксона теж була присутня на майданчику — записи його голосу використовувалися під час зйомок.
Брекзит / Brexit
В оригінальній назві є приставка «негромадянська війна», що чудово описує те, що відбувається під час Брекзиту. Фільм розповідає про підготовку до референдуму 2016 року та роботу стратегів, які пропагують вихід із Європейського союзу.
Бенедикту Камбербетчу, який виконав головну роль, не вдалося остаточно позбавитися образу великого детектива — його персонажа в «Брекзіті», голову кампанії прихильників Брекзиту Домініка Каммінгса, порівнювали з Шерлоком Голмсом.
Однак схожість не завадила висвітлити ще не забуту історію з дотепністю та притаманною британцям шпилькою. Робота пропагандистів проста: вплив на громадян через телебачення, абсолютна впевненість у своїй правоті та натхнення змінами. Брекзит зачіпає й інший важливий аспект — зародження нових технологій впливу в політиці, як-от збір інформації про виборців через соціальні мережі.
Фрост проти Ніксона / Frost/Nixon
Дивно, що Ніксону не дали прізвисько «скандальний президент», адже це третя картина, яка ґрунтується на його історії. Цього разу Ніксон з'являється не у спогадах чи голосових записах, а в тілі – роль президента виконав Френк Ланджелла. Картина Рона Говарда розповідає про підготовку та зйомку інтерв'ю експрезидента з журналістом Девідом Фростом (Майкл Шин), коли Ніксон визнав провину у Вотергейсткому скандалі.
Незважаючи на напружену обстановку під час запису, співрозмовники не розходяться назавжди відразу після розмови: Фрост навіть відвідує віллу Ніксона і дарує тому пару італійського взуття без шнурків. Сама зустріч так надихнула експрезидента, що він написав монументальні мемуари, але захопився полемікою і так книгу й не опублікував.
Добраніч, і нехай щастить / Good Night, and Good Luck
США, 1950-і роки, телебачення на повну силу розвивається — ідеальне середовище для протистояння журналістів. Між телевізійником Едвардом Марроу (Девід Стратейрн) та сенатором-антикомуністом Джозефом МакКарті розгорається суперечка через порушення громадянських прав американців та «полювання на відьом». Марроу використовує свої телепередачі як зброю та кидає сенатору виклик. Незважаючи на те, що перемога була за журналістами, вони здобули її в кровопролитній битві.
Вийшла дуже зухвала інтелектуальна картина з простою мораллю: хоч би яким одіозним був політик, він не може зазіхнути на свободу людини. Режисером картини та виконавцем однієї з головних ролей виступив Джордж Клуні, який дозволив собі поностальгувати та зняти нуарну драму у найкращих традиціях неонуара 70-х.
