10-05-2023 Андре Жід (André Gide) 50

Діалогізм етичної концепції Андре Жида (на матеріалі творів «Їства земні», «Іммораліст»)

С. К. Криворучко

The works by Andre Gide within the frames of an original concentration of the concepts of his time have been analyzed in the article. The evolution, the play of convictions with some caution, the generousity, the simplicity of reproduction, the satire, the humour are expressed in the conceptual dialogism of the situation models of his works. The aesthetic trajectory from symbolism though hedonism to modernism accomplishes a special function.

Key words: dialogism, person, trajectory.

У творчості А. Жида своєрідно відбилося становлення світових культурних процесів та філософських шукань межі XIX та першої половини XX століття. Мистецькі твори автора відображують процеси перехідності, зміни художніх моделей, світоглядних етичних і естетичних категорій письменника, що умотивовує звернення до творчого доробку А. Жида. Специфіка творчого пошуку цього письменника полягає, на нашу думку, в еволюційному переході від символізму (на ґрунті якого А. Жид звертається до застосування критеріїв античного гедонізму Епікура для розкріпачення та самореалізації особистості) до модернізму. Мистецькі погляди А. Жида вибудовуються на протиставленні авторської позиції натуралізму та реалізму, а творчість письменника відіграє важливу роль у формуванні модерністського дискурсу завдяки використанню новаторських засобів художнього творення.

Актуальність дослідження визначається тим, що в Україні твори А. Жида через політичні чинники не вивчалася з 1936 по 1986 роки. Але, попри ідеологічні та економічні зміни, творча постать А. Жида і дотепер залишається мало вивченою в нашій країні, про що свідчить брак науково-критичної літератури, присвяченої аналізу творів цього митця. В українському літературознавстві не існує жодної монографії, де досліджується творчість А. Жида.

Перша російськомовна стаття, присвячена творчості А. Жида, була надрукована у часописі «Весы» у 1904 році: її автор Л. Аннібал досліджує інтерпретацію абсолютної свободи у співвідношенні з моральною відповідальністю [1, 15]. Твори А. Жида до 1936 р. (саме тоді було написано «Повернення із СРСР») вивчали радянські літературознавці Л. Сац [2, 12], А. А. Франковський [3, 7]; ці дослідження овіяні ідеологічною тенденційністю, головний аналітичний акцент зроблено на особистості письменника, якого уявляли «справжнім» другом радянського народу та комуністичної партії, письменником- революціопером.

І. І. Анісімов підмічає концептуальну двоїстість героїв: «В произведениях А. Жида мы имеем дело с искусством... буржуазии рантьерской. Сущность этого искусства - чисто потребительская. Оно тончайшее, но совершенно бесплодное. Однако небо не совсем безоблачно. Есть достаточно ощутимые противоречия в бытии нашего рантье-созерцателя, нарушающие гармоничность его потребительского существования. Некоторая двойственность, сказывавшаяся и раньше, проявляется уже как настоящее противоречие в «Имморалисте» [4, 169]. Але якщо раніше, на думку 1.1. Анісімова, герої А. Жида вели рантьєрський спосіб жиггя, то пізніше стає зрозумілим, що вони не здатні на будь-яку дію: «Если раньше люди А. Жида были инертными созерцателями, то теперь выясняется, что они не способны ни на какое делание» [4, 169]. Тобто перед читачем, вважає 1.1. Анісімов, не люди, а нікчеми: «Как только болото потревожено, равновесие нарушено, обнажается, что перед нами - не люди, а слякоть, дряблые ничтожества» [4, 169].

У 1936 році після статті І. В. Сталіна у газеті «Правда» [1, 168] письменника було визнано «ворогом» радянського народу, який не зумів оцінити гостинності. Твори А. Жида стали «небажаними» та літературознавчий пошук вимушено припинили.

У вітчизняних дослідженнях радянського періоду, присвячених вивченню історії французької літератури XX століття, іноді згадується ім’я А. Жида та буквально у декількох словах «аналізується» спадщина письменника: митій звинувачують у цинізмі, естецтві, ренегацтві, колабораціонізмі. Так, Н. Я. Рикова на підставі відсутності історичної стилізації - пов’язує творчість А. Жида з посиленням розвитку антигуманістичних тенденцій у мистецтві: герої письменника абсолютно вільні від зв’язку з побутом, їх дії умовні - художнє життя їм дає лише почуття, ліричний поштовх, їх пошуки безплідні; митця не цікавить ані політика, ані соціум, він захищає лише страйк проти традиції, соціальна пасивність стає культом [5, 203].

Починаючи з 1986 р. з’являються статті російських літературознавців Н. Ф. Ржевської, Л. Г. Андрєєва, Л. Токарєва, В. Нікітіна. у яких досліджуються твори А. Жида. Л. Г. Андрєєв, аналізуючи роман «Фальшивомонетники», констатує знищення поетики реалістичного роману на ґрунті релятивізму та суб’єктивізму; твір, на його думку, обмежується вузькою концепцією автора, герої являють собою персоніфікацію різноманітних поглядів ідеалістичної філософії А. Жида [6, 469]. Н. Ейдельман, вивчаючи «Повернення із СРСР», виявляє християнські ідеали письменника, які будуються на прагненні до загальної справедливості та любові [7, 264]. Л. Токарєв простежує у творчості А. Жида конфлікт особистості з дійсністю, який ґрунтується на поганих стосунках між людьми, нещирому відношенні окремого індивідуума до ідей, до інших людей, до себе, до власних почуттів. У пошуках оновлення жанру письменник приходить до концепції «чистого роману» або «роману ідей» [1, 9]. В. Нікітін знаходить у спадщині А. Жида постійне прагнення до оновлення, насамперед через ознаки втрати персонажами психологічної цільності, через постійне подолання етичних норм і поступове звільнення від інтелектуальної та естетичної замкненості [8, 302]. Л. А. Єремєєв трактує твори А. Жида як послідовника й інтерпретатора Ф. М. Достоєвського, стверджуючи, що письменник запозичує мотиви, художні прийоми, сюжетні ходи, конструкцію у російського митця; ідея індивідуалізму стає провідною і передує утворенню екзистенціалістичної трактовки [9, 29]. Н. Ф. Ржевська інтерпретує дуалістичну концепцію спадщини А. Жида, яка виражається у співіснуванні прагнення до простоти та ясності стилю, життєподібності образів і ситуацій, з одного боку, і абстрактності, умовності, ідеології аморалізму поряд із пошуками моральних цінностей, з іншого [10, 230].

Простежуючи деякі перехідні риси від символізму до модернізму, французький дослідник К. Мартен особливу увагу акцентує на творчості А. Жида, підкреслюючи, що його твори стали втіленням змін, які відбувалися в літературі на межі століть [11, 53], Французький культуролог Е. Марті, аналізуючи етичну концепцію А. Жида у повісті «Іммораліст», приходить до висновків, що ідеалом письменник вважав досягнення рівноваги між вільним розвитком потреб індивіда та збереженням здатності не підкоритися пристрасті [12, 328]. Е. Вертало, французький літературознавець, досліджує стилістику творів А. Жида і доходить висновку, що намагання відродити класичну національну традицію призводить до гармонійного співіснування етичної розкутості та естетичної упорядкованості, які являють собою стилістичну своєрідність письменника [13, 47].

У нашій статті досліджується концепція еволюції особистості на матеріалі творів А. Жида «Їства земні» та «Іммораліст». Зміни світогляду героїв виявляються через прагнення до самореалізації, яка ґрунтується на нонконформізмі. Самореалізація героїв А. Жида відбувається на шляху осмислення ними проблем свободи особистості. Основним питанням для письменника і його персонажів стає визначення межі, де кінчається свобода людини: чи повинна особистість жертвувати собою, якщо її свобода загрожує знищенням іншому? Відповідь має діалогічний характер: жага життя понад усе для А. Жида, але його героям дошкуляють докори сумління, які спричиняє усвідомлення власної вини.

А. Жид повсякчас знаходився на грані, на стику, на зламі протиріч, і це лавірування являє собою домінанту етико-естетичної концепції письменника, її суть. Особливий вплив на творчість А. Жида справила пережита ним моральна криза, у результаті якої письменник поступово звільняється від духовної і інтелектуальної замкненості. У його поглядах знаходять вираження нові цінності, серед яких відмова від релігійної моральності й еволюція убік гедонізму. У період 90-х років XIX століття відбувається нівелювання і взаємоперетікання граней добра і зла в сприйнятті реальності А. Жидом, подолання забобонів стосовно поняття плотського гріха. Естетична концепція письменника була сформована на основі прийняття творчих поглядів У. Уїтмена, Ф. Ніцше, Ф. М. Достоєвського. Реальною подією, що спричинила зміну сприйняття дійсності, можна вважати подорож до Північної Африки: вона виявилася не тільки переміщенням у просторі та зміною оточення. Однак, якщо не враховувати декількох східних декорацій та з десять іншозвучних назв, ні екзотика, ні арабська цивілізація, ні іслам не привнесли у творчість А. Жида нічого істотного. Набагато значнішою виявилася подорож духовна. Не виключено, що зміна орієнтирів відбулася б і без цієї поїздки до Алжиру, і без хвороби. У всякому разі, вона назрівала вже давно. Увесь 1893 р. пройшов у пошуку нових цінностей. У свідомості А. Жида поступово формується відмова від прищеплених йому в дитинстві норм релігійної моралі, виявляється прагнення перебороти пуританські забобони.

У книзі А. Жида «Їства земні» [14] (опубліковано в квітні 1897 року) втілена захопленість головного героя життям, що розкривається через гармонію людини і природи, його можливість бути вільним. Індивід прагне «укоренитися в реальності» і шукає «того чудового щастя, що сяє, як сонце». Протагоніст А. Жида намагається виразити радісну етику прийняття життя, оголошує вищою цінністю кожну його мить, кожен його чудовий плід. Найперший обов’язок людини - жити і «зробити себе незаміннішою з істот»; обов’язок особистості - бути вільною і щасливою. Культура і знання не дадуть жаданої волі, якщо людина до кінця не розкриє багатство і повноту усіх своїх почуттів. На шляху до самої себе особистість повинна зробити вибір і відсторонити фальш, святенництво, конформізм, прозу повсякденності і критерії загальноприйнятої моралі. Але моральний вибір, стверджує А. Жид, по своїй природі містить трагічність і незмінно таїть у собі величезний ризик для особистості. А. Жид виражає себе в «Їствах земних» художником морального пошуку, що не пропонує закінчених моральних рішень, а постійно шукає нові відповіді на вічні питання про сенс життя, про суть і долю людини.

Позиція А. Жида суголосна ідеям німецького філософа Ф. Ніцше, що сповістив про «переоцінку всіх цінностей» і прихід «надлюдини», яка, перебуваючи на гірних висотах духу, нехтує жалюгідну мораль «людей долини». У «Їствах земних» цілком по-ніцшеанськи звучать нотки морального релятивізму, коли А. Жид проголошує, що важливішими за все є самі дії, а вчинки особистості розташовані поза критеріями добра чи зла. Заклик до «абсолютної» волі і радикальної відмови від забобонів моралі і розуму, відкидання культури в ім’я стихійності «дикого» почуття знаходить вираження в цьому творі. «Їства земні» сприймаються як твір, що справив найдужчий, найглибший вплив на умонастрої декількох поколінь французів. Серед цих французів фігурують, зокрема, такі відомі письменники, як А. Монтерлан, А. Камю.

За жанром цей твір являє собою щось середнє між довгою поемою в прозі і ліричним щоденником. Незважаючи на фантастичні образи поеми, вона досить об’єктивно відтворювала багато епізодів з життя письменника. Хоча для того, щоб продати перший тираж книги (1650 екземплярів), знадобилося цілих вісімнадцять років, у кінцевому рахунку доля її виявилася настільки щасливою, що автору згодом довелося навіть висловлювати жаль у зв’язку з тим, що за популярністю вона затьмарила багато інших творів, які, на його думку, були вдалішими. Письменник посилався на те, що книга була написана людиною, яка повернулася до життя після важкої хвороби, і саме через хворобу виражена в ній гедоністична доктрина здобула дещо перебільшені форми. Працюючи над поемою, А. Жид ставив за мету звільнитися самому і спробувати звільнити своїх читачів від суспільних і моральних норм, що сковують самовираження індивіда. Він закликав відмовлятися від традицій і йти небезпечними дорогами волі, пропагував відмову від спокою і «патетичне існування», оспівував природу і природні почуття, розповідав про свій пантеїстичний захват величчю життя. Це був дидактичний твір, але навчав він не тому, як дотримуватися норм моралі, а як їх порушувати.

Виражені ідеї провішували умонастрої, що запанували у французькому суспільстві - головним чином серед молоді - в 20-і рр., після першої світової війни. Саме тоді в А. Жида з’явилася маса учнів і послідовників. Однак учням властиво не завжди вірно розуміти вчителів, а іноді й спотворювати їхні ідеї. «Їства земні» були сприйняті винятково як прославлення інстинктів, як гімн хтивості, і А. Жиду, трохи наляканому подібним їх тлумаченням, приходилося переконувати своїх читачів, що ще в більшому ступені, ніж інстинкти, він прославляв у своїй поемі дух опрощення і самодисципліни.

А. Жид аж ніяк не ідентифікував себе з героєм «Їств земних», а лише проектував на нього один з потенційних, перебільшених варіантів розвитку своєї особистості шляхом створення різних моделей реалізації, і це ще раз підкреслює діалогічний характер творчості письменника.

Тут виникає, мабуть, одна з основних тем А. Жида - вічна тема відходу від минулого на пошуки самого себе, своєї істини, тема морального вибору. Важкоздоланною перешкодою на шляху особистості до повної волі і щирості письменник вважав відносини людини з близькими людьми, постійний тиск почуття відповідальності, що придушує і сковує, від якого неможливо відмовитися.

Трагічність морального вибору природня, на думку А. Жида, у ньому незмінно присутній величезний ризик для особистості. Однак у «Їствах земних» звучать і виразні нотки морального релятивізму, коли герой, сп’янілий від язичеської спраги життя і волі, проголошує, що важливішими є вчинки особистості, а не міркування про наслідки. Автор висловлює ідею абсолютної волі, відмову від доїти, покладаючись на власний досвід і природність почуттів, хоча й усвідомлює, яка «страшна воля, когда ее больше не сковывает долг» [14; 15]. А. Жид хотів у «Їствах земних» продемонструвати, як можливо бути вільним і мислити вільно.

У повісті «Іммораліст» (1902) [15] А. Жид критично інтерпретує ідеї, що знайшли вираження в «Їствах земних». В основу цього твору також покладено літературно-пере- осмислений життєвий досвід письменника.

Поряд із лінією моралізаторською у творчості А. Жида існує лінія сатирична, гротескна, фарсова. Молодий учений Мішель, що жадає звільнитися від пуританських забобонів, відчуває себе надлюдиною. В Африці він відкрив у собі здатність до відчуття насолоди, але свободу він здобуває на шляху байдужості і зречення відповідальності щодо своєї дружини, її любові й вірності. А. Жид підкреслює незначність і злиденність героя, проводячи думку, що особисту волю людини не можна засновувати на нещасті і горі інших. Письменник, створюючи свого «Іммораліста», розвінчує абсолютно безвідповідальну мораль ніцшеанської надлюдини.

Повість «Іммораліст» - перший твір А. Жида, що здобув успіх не тільки у вузькому літературному середовищі, але й серед широкого читацького загалу. А. Жид, черпаючи свої ідеї в явищах довоєнної дійсності, випередив свій час - до першої світової війни його творчість не мала загальноєвропейської популярності.

«Іммораліст» - сповідь молодого вченого, історика античності, людини, перевантаженої впливом традицій книжкової культури. Герой жадає звільнитися від умовностей загальноприйнятої моралі шляхом наближення до «первісної» природи. Він постає своєрідним далеким прообразом учорашніх хіппі і сьогоднішніх «маргіналів». Важко хворий на туберкульоз Мішель під час поїздки з юною дружиною по Африці з захватом відкриває для себе «варварське» життя. Мобілізуючи свою волю, він видужує і знаходить сили на проявлення нонконформістських почуттів, відкриваючи в собі естетичну гомосексуальність. Сюжетно це виражається у платонічному інтересі до арабських хлопчиків. Мішель із радістю переконується, що відтепер він позбавлений почуття боргу стосовно турботливої дружини Марселини, яка сприяла його видужанню, і, стверджуючи свою повну незалежність, намагається поводитися, як надлюдина. У прагненні до незалежного існування він байдужіє і втрачає інтерес до любові і вірності хворої Марселіни та прирікає її своїм відчуженням на смерть. Енергія стихійного, почуттєвого життя і безмежна воля, що спирається на використання іншого людського життя, виявляють свою антигуманність.

А. Жид прагнув виразити в «Імморалісті» наслідки крайнього індивідуалізму. Мішель, бажаючи егоїстичного самоствердження, вважав себе «новою» людиною, що здатна відкинути культуру, пристойності, моральність, звільнитися від примусової логіки. На думку письменника, життєва позиція його протагоніста ілюзорна, фальшива, і тому Мішель наприкінці починає страждати від знайденої волі. Автор виявляє закомплексованість свого персонажа, який дійшов висновку невпевненої людини: «принижувати слабких - от що потрібно».

Випереджаючи свій час, А. Жид проникливо сприймав ті тенденції і духовні віяння, що знайшли розвиток лише після кривавого кошмару першої світової війни, передбачав ідеї «заходу Європи» і «втраченого покоління». У «Їствах земних» А. Жид лірично представив необхідність самореалізації, а в «Імморалісті» він показав, що відбувається, коли людина керується тими ж самими принципами не в уяві, а в реальності, у рамках людських стосунків. Письменник дає читачу можливість проаналізувати, чи можливо існувати по канонам «Їств земних». «Іммораліст» і є відповіддю на це питання. Герой повісті, сформувавши власне егоїстичне уявлення про особисту волю, погубив і дружину, і своє власне щастя. У повісті демонструється крах доктрини імморалізму, утвореної в «Їствах земних». Від ліричного захоплення знайденою абсолютною волею автор перейшов до об’єктивного аналізу ситуації довів діалогічність своєї позиції.

Таким чином, творчість А. Жида можна розглядати як створення можливих моделей реалізації життя індивідууму; кредо письменника виявляється у зіставленні творів, що мають протилежну ідеологічну концепцію. Діалогічна етична позиція письменника вибудовується через синтез припустимих позитивних тез кожної концепції самовираження. У мистецтві А. Жида формується концептуальний діалогізм ситуативних моделей, який ґрунтується на експериментальному аспекті творів і має циклічний характер: ідея - її вираження у сюжетних подіях - результат (негативний) - антиідея. А. Жида цікавить процес, а не результат, метою є «вільний вибір», шлях, а не підсумок; смисл полягає у внутрішній духовній дії індивіда.

Подальше дослідження характеру динаміки етико-естетичної концепції особистості А. Жида може передбачати розробку питань еволюції творчого методу французького письменника і аналізу поетологічних особливостей його «експериментальних» творів.

Література

Токарев Л. Н. «Быть как можно более человечным...» // Жид А. Избранное. - М.: Московский рабочий, 1990. - С. 5-25.
Сац Л. Творческий путь Андре Жида // Жид А. Страницы из дневника. - Библиотека «Огонек». - М., 1934. - № 51.-С. 3-15.
Франковский А. А. Предисловие // Жид А. Фальшивомонетчики. - Л.: Academia, 1926. - С. 1-7.
Анисимов И. И. Предисловие // Жид А. Собр. соч.: В 2-х т. - Л.: Художественная лит-ра, 1935. - Т. 2. - С. 7-11.
Рыкова Н. Я. Проза // История французской литературы. - М.: АН СССР, 1963. - С. 202-204.
Андреев Л. Г., Козлова Н. П., Косиков Г. К. История французской литературы. - М. : ВШ, 1987.-543 с.
Эйдельман Н. Гости Сталина // Два взгляда из-за рубежа. - М. : Политиздат, 1990. - С. 260-271.
Никитин В. Андре Жид : вехи творческого пути // Жид А. Подземелья Ватикана. - СПб. : Азбука, 2000. - С. 293-331.
Еремеев Л. А. Французский литературный модернизм: традиции и современность. - К.: Наукова думка, 1991. - 118 с.
Ржевская Н. Ф. Жид // История всемирной литературы: В 9-ти т. - М.: Наука, 1994.-Т. 8.-С.229-231.
Martin С. André Gide ou la vocation du bonheur. - Fayard: Sedes, 1995. -234 p.
12 Marty E. Gide André // Dictionnaire de la Littérature française XX-e siecle. Paris: Albin Michel, 2000. - P. 326-332.
Bertalot Enrico U. André Gide et l’attente de Dieu. - P.: Lettres modernes, 1967. - 304 p.
Жид A. Яства земные // URL: http://www.vagrius.eom/html/books/3/zhid_01.Htm.
Жид A. Имморалист // Жид A. Избранные произведения. - М.: Панорама, 1993. - С. 5-107.