10-05-2023 Андре Жід (André Gide) 63

Біографія Андре Жіда

Андре Жід – французький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1947) – народився 22 листопада 1869 року в Парижі.

Його батько був протестантом, мати – католичкою. Батько, Поль Жід, за походженням із провінції Севенни, був професором римського права в Університеті Парижа. Мати Жульєта Рондо походила з багатої нормандської родини й виховувала Андре в строгих правилах християнської моралі.

Андре мало навчався в школі, проте здобув солідну освіту в галузі культури й дуже захопився грою на фортепіано. 1887 року він повернувся до Ельзаської школи, де навчався в класі риторики з П'єром Луї, що познайомив його з Полем Валері та Марселем Друеном. У 1889 Жід успішно склав іспити на бакалавра та зайнявся письменництвом.

Він опублікував анонімно і своїм коштом «Записки Андре Вальтера» (Les cahiers d'André Walter, 1891), «Поезії Андре Вальтера» (Les poésies d'André Walter, 1892), «Трактат Нарциса» (Le traité du Narcisse, під своїм іменем, 1892). Хворів на сухоти й 1893 року відплив до Північної Африки, сподіваючись там одужати. Під час своєї поїздки до Африки викриває жорстокість французького колоніалізму. 1927 року публікує свої записки про подорож до Конго, де засуджує колоніалізм.

Після смерті матері та фіктивного шлюбу зі своєю кузиною Мадлен Рондо (вона з'являється в його творах під іменем Еммануель), Андре опублікував «Страви земні» (Les nourritures terrestres, 1897).

У 1909 Андре Жід, Жак Копо, Жан Шлюмберґер та Андре Рюйтер заснували Nouvelle Revue Française, який з наступного року почала субсидувати корпорація видавництв під загальним управлінням Ґастона Ґалімара.

На початку 1930-х Андре Жід зацікавився комунізмом. радянський союз йому уявлявся як територія свободи. Прорадянські ілюзії Андре Жіда були зруйновані під час поїздки до СРСР у 1936. Він бере участь у засіданні інтелектуалів у Москві, присвяченому загрозі фашизму. Після повернення до Франції, Андре Жід публікує свої записки під назвою «Повернення з СРСР» («Retour de l'URSS»), де виступає з жорсткою критикою радянського тоталітаризму. Такої реакції ніхто від нього не очікував, сам він приховував зміст записок аж до публікації.

У 1939 завдяки публікації свого «Щоденника» (Journal 1889–1939) Андре Жід став першим сучасником, якого надрукували в серії «Бібліотека Плеяди». 1947 року після появи «Тесея» (Thésée) він одержав Нобелівську премію «за глибокі і художньо досконалі твори, в яких людські проблеми подано з безстрашною повагою до істини і глибокою психологічною проникливістю».

Андре Жід помер 19 лютого 1951 року в Парижі.

Твори:
Les Cahiers d'André Walter, L'Art indépendant, 1891.
Le Traité du Narcisse, L'Art indépendant, 1891.
Les Poésies d'André Walter, L'Art indépendant, 1892.
Le Voyage d'Urien, L'Art indépendant, 1893.
La Tentative amoureuse, L'Art indépendant, 1893.
Paludes, L'Art indépendant, 1895.
Réflexions sur quelques points de littérature et de morale, Mercure de France, 1897.
Les Nourritures terrestres, Mercure de France, 1897.
Feuilles de route 1895–1896, SLND, (Bruxelles), 1897.
Le Prométhée mal enchaîné, Mercure de France, 1899.
Philoctète. El Hadj, Mercure de France, 1899.
Lettres à Angèle, Mercure de France, 1900.
De l'Influence en Littérature, L'Ermitage, 1900.
Le Roi Candaule, La Revue Blanche, 1901.
Les Limites de l'Art, L'Ermitage, 1901.
L'Immoraliste, Mercure de France, 1902.
Saül, Mercure de France, 1903.
De l'Importance du Public, L'Ermitage, 1903.
Prétextes, Mercure de France, 1903.
Amyntas, Mercure de France, 1906.
Le Retour de l'Enfant prodigue, Vers et Prose, 1907.
Dostoïevsky d'après sa correspondance, Jean et Berger, 1908.
La Porte étroite, Mercure de France, 1909.
Oscar Wilde, Mercure de France, 1910.
Nouveaux Prétextes, Mercure de France, 1911.
Charles-Louis Philippe, Figuière, 1911.
C.R.D.N., 1911 (приватний тираж 12 примірників).
Isabelle, NRF, 1911.
Bethsabé, L'Occident, 1912.
Souvenirs de la Cour d'Assises, La Nouvelle Revue française, 1914.
Les Caves du Vatican, NRF, 1914.
La Symphonie pastorale, NRF, 1919.
Corydon, 1920 (приватний тираж 21 примірник).
Morceaux choisis, NRF, 1921.
Pages choisies, Crès, 1921.
Numquid et tu… ?, SLND [Bruges, 1922].
Dostoïevsky, Plon, 1923.
Incidences, NRF, 1924.
Corydon, NRF, 1924.
Caractères, La Porte étroite, 1925.
Les Faux-monnayeurs, NRF, 1925. [Фальшивомонетники, Віктор Шовкун, Юніверс, 2005]
Si le grain ne meurt, NRF, 1926.
Le Journal des Faux-Monnayeurs, Éos, 1926.
Dindiki, 1927.
Voyage au Congo, NRF, 1927.
Le Retour du Tchad, NRF, 1928.
L'École des femmes, NRF, 1929.
Essai sur Montaigne, Jacques Schiffrin, 1929.
Un Esprit non prévenu, Kra, 1929.
Robert, NRF, 1930.
La Séquestrée de Poitiers, Gallimard, 1930.
L'Affaire Redureau, Gallimard, 1930.
Œdipe, Schiffrin, Éditions de la Pléiade, 1931.
Divers, Gallimard, 1931.
Perséphone, Gallimard, 1934.
Pages de Journal 1929–1932, Gallimard, 1934.
Les Nouvelles Nourritures, Gallimard, 1935.
Nouvelles Pages de Journal 1932–1935, Gallimard, 1936.
Geneviève, Gallimard, 1936.
Retour de l'U.R.S.S., Gallimard, 1936.
Retouches à mon Retour de l'U.R.S.S., Gallimard, 1937.
Notes sur Chopin, Revue Internationale de Musique, 1938.
Journal 1889–1939, NRF, 1939.
Découvrons Henri Michaux, Gallimard, 1941.
Théâtre: Saül, Le Roi Candaule, Œdipe, Perséphone, Le Treizième Arbre, Gallimard, 1942.
Interviews imaginaires, Éd. du Haut-Pays, 1943.
Pages de Journal 1939–1942, Schiffrin, 1944.
Thésée, New York: Pantheon Books, J. Schiffrin, 1946.
Souvenirs littéraires et problèmes actuels, Les Lettres Françaises, 1946.
Le Retour, Ides et Calendes, 1946.
Paul Valéry, Domat, 1947.
Poétique, Ides et Calendes, 1947.
Le Procès, Gallimard, 1947.
L'Arbitraire, Le Palimugre, 1947.
Préfaces, Ides et Calendes, 1948.
Rencontres, Ides et Calendes, 1948.
Les Caves du Vatican (farce), Ides et Calendes, 1948.
Éloges, Ides et Calendes, 1948.
Robert ou l'Intérêt général, Ides et Calendes, 1949.
Feuillets d'automne, Mercure de France, 1949.
Anthologie de la poésie française, NRF, 1949.
Journal 1942–1949, Gallimard, 1950.
Littérature engagée, Gallimard, 1950.
Égypte 1939, SLND [Paris, 1951].
Et nunc manet in te, Ides et Calendes, 1951.
Ainsi soit-il ou Les Jeux sont faits Gallimard, 1952.
Le Récit de Michel, Ides et Calendes, 1972.
À Naples, Fata Morgana, 1993.
Le Grincheux, Fata Morgana, 1993.
L'Oroscope ou Nul n'évite sa destinée (scénario), Jean-Michel Place, 1995.
Isabelle (scénario avec Pierre Herbart), Lettres Modernes, 1996.
Le Ramier, Gallimard, 2002.
Maurice Denis et André Gide, Correspondance (1892–1945), éd. P. Masson et C. Schäffer, Gallimard, 2006.