Томас Стернз Еліот. La figlia che piange
Як мені тебе називати, дівчино?
Схилившись над вазоном, стала ти
На марші сходів —
О світла, світла в коси заплети —
До себе свій букет притисни —
І кинь його на землю. Подив
І болісний, і беззахисний,
Та світла, світла в коси заплети.
О, як все передбачити неважко:
Його нема, вона горює тяжко —
Від неї він пішов —
Пішла душа з пораненого тіла,
І тіло — оболонка вже спустіла,
Та я знайду
Не зболену любов —
Щось інше, зрозуміле і звабливе
Як потиск рук, як усмішка зрадливе.
Вона — вже спогад. Та крізь осінь тьмаву
Багато днів ще і годин
Її волосся, що на руки впало,
І руки, що букет стискали,
Бентежили мою уяву.
О що, коли б вони лишились разом!
І досі, як нудьгую сам-один,
Мене ця думка розважає часом.
Переклав М. Стріха
Твори
Критика
- Вплив Данте на становлення творчого стилю Томаса Стернза Еліота
- До земного буття (Томас Еліот)
- Константи лірики Еліота як проблема історико-літературних студій
- Криза духу і спалах поезії (Матеріали до вивчення творчості Т.С. Еліота)
- Легендарно-міфологічні мотиви у поемі Томаса Стернза Еліота «Безплідна земля»
- Микола Зеров і Томас Стернз Еліот: точки перетину
- Оповідь про спустошення
- Синдром Еліота, або Модерніст проти модернізму
- Стильова варіативність у творенні поетики дитячого літературного твору (на матеріалі збірки Т. С. Еліота «Котознавство від Старого Опосума»)
- Т.С. Еліот про проблему культурного простору
- Художній світ Т. С. Еліота
- «Чотири квартети»: деякі константи поезії Т.С. Еліота
