Біографія Томаса Стернза Еліота

Томас Стернз Еліот – американський та англійський поет, драматург і літературний критик – народився 26 вересня 1888 року в Сент-Луїсі (штат Міссурі, США).

Був сьомою та наймолодшою дитиною в родині Генрі і Шарлотти Еліотів. Батько Генрі був бізнесменом, а мати Шарлотта – шкільною вчителькою, соціальною працівницею та поетесою. Вона була дуже обдарованою жінкою, зокрема, написала біографію свого свекора Вільяма Ґрінліфа Еліота. Томас Еліот спочатку навчався в Академії Сміта, – хлоп'ячому відділенні школи в Сент-Луїсі, де вивчав латину, грецьку, французьку та німецьку мови, а після цього – в академії Мільтон в Массачусетсі.

У 1906 поет став студентом Гарвардського університету, в якому вчився до 1909, отримавши диплом магістра. В той час «Гарвард Едвокет» опублікував його перші вірші. Життя Еліота змінилось у грудні 1908, коли йому до рук потрапила книжка А. Симонса «Символістський рух в літературі» (1895), присвячена творчості поета Жуля Лафорга. В 1910 Томас Еліот поїхав до Сорбонни, щоб продовжити своє навчання. Там він познайомився з Ж. Верденалем, якому присвятив свою «Любовну пісню Дж. Альфреда Пруфрока» (Ж. Вердиналь загинув у битві при Дарданеллах). Поет увійшов в коло творчого життя, яке в той час крутилося навколо Еміля Дюркгайма, П'єра Жане, Ремі де Гурмона, Пабло Пікассо та Анрі Бергсона.

У 1911 Еліот повернувся до Гарварда, щоб написати дисертацію з філософії, присвячену англійському філософу Ф. Г. Бредлі. В той час він також вивчав санскрит та буддизм, антропологію. Томас Еліот працював у групі, до якої входили Джордж Сантаяна, Вільям Джеймс, Бертран Расселл та Джозая Ройс.

У 1914 поет зміг продовжити навчання, цього разу в Англії (завдяки стипендії). Разом зі своїм співвітчизником і прихильником модернізму, Езрою Паундом, почав реформувати поетичний стиль.

У 1915 в журналі «Поетрі» був опублікований вірш Еліота під назвою «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока». Цього ж року він одружився з Вів'єн Гейґ-Вуд (26 червня 1915), але шлюб виявився нещасливим – його дружина страждала від істерії. До того ж вона відмовилася залишати Англію, тому Томас Еліот був змушений залишитися разом із нею в Лондоні. Там подружжя ділило квартиру із Бертраном Расселлом. Вів'єн та Расселл захопилися одне одним. Еліот дописав свою дисертацію, але не отримав вченого ступеня (бо замість захисту дисертації поїхав у штат Массачусетс).

З 1917 Еліот працював у журналі «Егоїст», а також – в школі Гайґейт вчителем. Ще пізніше – в Банку Ллойдс у відділі закордонних рахунків. Його перша книга віршів – «Пруфрок та інші спостереження» була опублікована Геррієтом Вівером у 1917 та відразу зробила Еліота відомим, поклавши на нього місію «головного поета авангарду». Стан здоров'я не дозволив поетові вступити до Військово-морських сил США. Його творче зростання супроводжувалося родинними переживаннями (його батько помер у 1919, і ця смерть викликала в поета відчуття провини).

У 1919 вийшла друга книга Еліота під назвою «ARA VOS PREC» (в США вона була опублікованою під назвою «Вірші»). Її власноруч друкували Вірджинія та Леонард Вульф.

У 1921, після візиту його матері та сестри, в поета трапився нервовий зрив, тож він поїхав разом із дружиною на лікування в Лозанну (Швейцарія), де закінчив «Пустельну землю». За рекомендаціями Езри Паунда поет скоротив роботу наполовину. У 1922 Еліот заснував журнал «Крайтерієн».

Через три роки (1925) Жофре Фабер запросив Еліота на фірму «Фабер і Гваєр» (пізніше – «Фабер і Фабер») на роботу літературним редактором. У 1927 поет прийняв англіканство та став громадянином Британії. З того часу релігія стала важливою темою творів поета. До 1930 Еліот став найвизначнішою фігурою в поетиці та літературній критиці англомовної частини світу та залишався нею близько тридцяти років. З 1932 до 1933 він працював у Гарварді.

У 1933, в період свого перебування у Гарварді, Еліот полишив Вів'єн, але не розлучився із нею у зв'язку зі своїми англіканськими переконаннями. Протягом тридцятих років він захищався від істеричних намагань Вів'єн знову зійтись. У 1938 вона потрапила у психіатричну лікарню Носамберленд-Гаус, де у 1947 померла. Еліот жодного разу її не відвідав, навіть попри те, що вони не були офіційно розлучені. В 1939, з початком Другої Світової війни, видання «Крайтерієн» зупинилося, тому Еліот був змушений служити уповноваженим із цивільної оборони. Багато часу він перебував у Гілфорді, де написав ще три вірші, які лягли в основу твору «Бернт Нортон». У 1948 Еліот був нагороджений Нобелівською премією за досягнення в галузі літератури та орденом «За заслуги». В 1957 одружився зі своєю секретаркою Есме Валері Флетчер (вона була молодшою від Еліота на 38 років). У 1964 поета було нагороджено Президентською медаллю Свободи.

Томас Еліот помер 4 січня 1965 року від емфіземи у Лондоні. Його прах поховано у Церкві Св. Майкла в Іст-Коукері, графство Сомерсет.

Біографія

Твори

Критика