Наталія Шевель. Бузок на маминім подвір'ї
Історія з життя
Вулиця стояла в зелені травневої свіжості. Юлія поверталася додому. Знала, що не одна приїхала з далекої дороги. Під серцем - дитина. Для неї очікувана, а от для її чоловіка - то звичайне явище. Поверталася додому, так і не нажившись з ним. Харлампій відразу запримітив зовсім молоду вчительку Юлію Андріївну, яка приїхала за направленням у їхнє село. Юлія не раз згадає, яке то зрадливе перше почуття. Парубок був гарним кавалером, хоча й набагато старшим за неї. Високий, стрункий, виглядав молодшим, тож своєю вродою швидко заполонив дівоче серце. А ще був щедрим. Кожного разу приносив Юлі квіти і гостинці. Щедрим був і на ласку. Тож невдовзі відчула, що не зможе без нього жити.
-Завтра прийду, чекатимеш? - запитував Харлампій.
-Хочу, щоб швидше було завтра, - прихильно шепотіла Юля.
Недовго зустрічалися молоді. Мати Харлампія раділа, що завдяки цій юній дівчині, її син змінився. Зі кількома дівчатами й жінками жив, але одружуватися не бажав. Дітей не хотів. Дізнавшись, що має народити жінка дитину, починав зраджувати. Раїса благала одуматися:
-Що ти робиш, сину? Так не можна з дівчатами. Яка тільки не була, тебе любили, бажали бути з тобою.
Харлампій спокійно відповідав:
-Ну то й що мені з їхньої любові. Набридли, і все. Хочу іншої. Я ще ніяку як слід не полюбив.
Мати тільки руками розводила. Бачила, що син вдався в батька, якому ні вона, ні дитина не були потрібні. Розуміла, що вона нічого не зможе вдіяти.
Не витримували дівчата, самі йшли від Харлампія, або ж мати парубка просила не залишатися, бо нічого путнього з таких стосунків не буде. А він злий, байдужий, весь час сердився, що набридла йому жінка, чіплявся без причини, або ж просто мовчки йшов з дому. Шукав іншу. Без докорів зраджував. Навіть приводив ту, іншу, додому. Тож нічого не лишалося молодиці, як йти світ за очі.
А тут для матері дивина: нарешті вперше жениться. Зіграли весілля в холодну пору, на той час, багатолюдне. Майже через всю країну їздила Юлія з нареченим до своїх батьків. А потім їхали на весілля до неї батьки і рідня. Правда, батькам не хотілося, щоб так далеко виходила донька заміж. Але бачили, яка щаслива їхня дитина, то заспокоїлися. Та й жених сподобався. Тож весілля вдалося на славу. Стали жити з матір'ю Харлампія. Юлія залишала кімнату, в яку поселили її на території школи. Йшла в добротний, просторий будинок. Гарно її прийняла свекруха. Називала не інакше, як донечкою. От тільки Харлампій почав змінюватися не годинами, а хвилинами. Тепер Юля зрозуміла, наскільки чоловік мінливий. Щоби здобути прихильність, тож намагався бути гарним. А яким щирим був з її батьками. Ті вважали, що кращого зятя й не треба. Тепер постійно шукав привід для сварки, звинувачував дружину. Свекруха захищала невістку, лаяла сина, але він не бажав змінюватися. Бачила, що не буде Юлі життя за таким чоловіком. Порадила їхати до батьків. Навіть кошти обіцяла дати на дорогу і прожиття.
-Не чекай, донечко, що Харлампій зміниться. Не ти перша з ним жила. Він не може довго жити з жінками. Йому треба воля. Хоч він і мій син, але я на твоєму боці, - одного разу неочікувано заговорила свекруха.
-Але у нас буде дитина, - намагалася заперечити Юлія.
-Тепер я бачу, що його ні кохання, ні жодна жінка, ні діти не втримають. Така вдача, як у його батька. Я з ним майже не жила. Сина сама ростила. І ти зможеш виростити. Знайдеться тобі й чоловік, - казала Раїса, але самій аж було ніяково.
-Не хочу я іншого. І їхати нікуди не хочу, - говорила жінка.
-Ти й сама скоро зрозумієш, що треба їхати, - підсумовувала свекруха.
Тепер тільки Юлія зрозуміла, чому на неї тоді, як почала зустрічатися з коханим, так запитально і прискіпливо дивилися колеги і сусіди. Та й загалом осудливо оглядалися люди. Свекруха добре знала вибрики свого сина, відчувала, що він зраджує Юлі. Тож одного боялася, щоб не привів нову свою симпатію до хати. Тож благала невістку їхати. Жінка не могла мовчки поїхати, їй неодмінно треба було поговорити з чоловіком. Знала, що покинути його встигне. Незабаром йде в декретну відпустку. Важкою була розмова. Харлампій пояснювати нічого не хотів. Але признався, що розлюбив, і є в нього інша, з якою збирається жити вдома. Неабиякий розпач охопив Юлію, плачучи запитала:
-Я тут одна на чужині, незабаром у нас буде дитина. Чому ти зі мною так?
-Не потрібна мені ні ти, ні твоя дитина. Можеш їхати назад, - байдуже проказав, як відрізав.
Нічого не залишалося молодиці, як збиратися в дорогу. Свекрусі було не по собі, що так страждає невістка. Боялася і за дитину. Вона воліла б, щоб не було тієї розмови, бо бачила, що вже нічого не змінити. Харлампій як пішов, то цілу ніч його не було. Більше Юлія чоловіка ніколи не бачила.
Весняного дня проводжала Раїса невістку. Називала донечкою.Просила, щоб Юлія їй листи писала, щоб повідомила про народження внучки або внука. Обіцяла, приїздити, щоб бачити народжене дитя.
-Не чужа ти мені, доню, повір. Не тримай на мене зла, - журливо промовляла, протягуючи гроші у конверті.
-Візьми, доню, тобі знадобляться, - сміливо проказала.
Юлія не зважала на слова, але просила не турбуватися. Свекруха мовчки впхала конверт до руки.
Важкою була дорога для Юлії. Але не повідомляла рідним. Вирішила, що сама доїде. У неї вистачить сил. Ступила на теплу, вслату зеленню, землю. Сміливо підняла очі. Бузок на маминім подвір'ї зустрів її. Простягнув свої пахощі. Юлія стояла і вдихала незабутній аромат дитинства. Навіть не розчула, як поряд з нею з' явилися батьки. Стояла задумлива. Настільки схвилювала і розчулила її поїздка додому. Почула таке рідне:
-Донечко, ти приїхала?! Йдемо до хати.
Нічого не питали. Видно, і самі все зрозуміли…
Народила Юлія сина. Назвала Андріяном. Хлопчик зростав, радував матір, адже був на неї схожим. Допомагали батьки. Бабуся, дійсно, не раз приїздила. Батько жодного разу. Юлія більше заміж не виходила. Поки навідувала її з сином свекруха, Юлія знала, що Харлампій байдикує і ніяк не вибере собі пару. А як не стало баби, то так нічого більше й не знала про його життя. Та чи треба було? До синього повноліття бабуся Раїса допомагала. Привозила гостинці й гроші. На відміну від сина вважала обов'язком допомагати цій родині. Так, як Харлампій офіційно був одруженим.
Все своє життя пропрацювала Юлія Андріївна у місцевій школі вчителькою. Прожила довге життя. Син Андріян добре вчився, закінчив інститут. Став гарним спеціалістом. Діждалася Юлія невістки, онука. Так і жили разом на батьківському подвір'ї, де рясно цвіт навесні бузок.
Сумний бузок на маминім подвір' ї. Самотньо стоїть напіврозвалена хата. Ніхто там не живе. Вдачу діда перейняв онук, який ніколи його не бачив. Байдужий до людей, постійно хотів всього найкращого для себе. Так і помер хворим після багатьох років в'язниці, бо позбавив життя батьків. Добре, що бабуся Юлія цього не бачила. Всеньке життя чесно жила і працювала. Як добра пам'ять про батьків, радував її щовесни бузок на маминім подвір'ї.
