Як особливості людського мозку вплинули на розташування музикантів в оркестрі

Як особливості людського мозку вплинули на розташування музикантів в оркестрі

Автор: Рихард Кунерт, доктор філософії з психолінґвістики, керівник аналітичного відділу компанії Turbit, яка займається моніторинґом вітряних електростанцій за допомогою штучного інтелекту.

Уявіть, що ви у концертній залі, де на сцені грає симфонічний оркестр. Чи помічали ви, що високі струнні розташовані ліворуч від низьких? Зліва направо зазвичай сидять скрипки, альти, віолончелі та контрабаси. Тобто, оркестр організовано від високих тонів ліворуч до низьких праворуч. Чому? Таке розсадження музикантів — це не дивакувата традиція, як, наприклад, правосторонній рух. Воно радше пов’язане з нашою біологією.

Більш високі звуки краще сприймає ліва півкуля мозку, а нижчі — аналогічна область правої півкулі. Вважається, що наслідки такої організації виходять далеко за межі музики і навіть допомагають пояснити, чому мовлення здебільшого обробляє ліва півкуля. Таким чином, частина нашого мозку, здатна краще сприймати високі звуки, розташована там, де знаходяться інструменти з високою частотою — ліворуч. Але це ще далеко не кінець.

Парадоксально, що орієнтація «ліво-право» поза межами мозку зазвичай обробляється ним за зворотним принципом «право-ліво». Наприклад, скрипалька, яку ви бачите на сцені, тримає смичок правою рукою, яку контролює ліва півкуля її мозку. Коли вона дивиться у свою партію, права сторінка проєктується на зорову кору її лівої півкулі. Одного разу я яскраво відчув це на собі, коли моторну кору мого мозку стимулювали магнітними хвилями з одного боку, через що почав рухатися мій вказівний палець з іншого боку.

Багато в чому незрозуміло, як у людей розвинулась така заплутана організація мозку. Інші види хребетних також мають перехресну координацію «ліво-право», отже, вона не є виключно людською властивістю — як, наприклад, наша здатність до мовлення. Натомість перехресна координація мозку, ймовірно, походить від нашого далекого пращура, який жив кілька сотень мільйонів років тому в морі. З якоїсь причини цей предок еволюціонував таким робом, що його голова повернулася на 90 градусів в один бік, а тіло — на 90 градусів в інший. Результатом є загальний поворот на 180 градусів, після якого праве стало лівим, а ліве — правим.

Ця перехресна координація «ліво-право» має дивні наслідки для сучасних людей, які слухають оркестр. Праве вухо краще чує високі ноти, які проєктуються в ліву слухову кору. Для слухача розташування музикантів видається неправильним з точки зору оптимального сприйняття високих інструментів, бо вони переважно розташовані зліва. Організація оркестру не враховує сприйняття слухачів, які краще сприймають високі тони справа.

Ви можете подумати, що це насправді не має значення. Як часто ви помічали перевагу свого правого вуха для високих тонів? Мабуть, ніколи. Щоб продемонструвати це, психологиня Діана Дойч з Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо оприлюднила зразок вражаючої ілюзії, яка дозволяє відчути, як звук розподіляється між вашими слуховими центрами. Послухайте цей запис у стереонавушниках:

Звукова ілюзія Дойч http://philomel.com/mp3/musical_illusions/Scale_illusion.mp3

В якому вусі ви чули високі звуки? Тепер поміняйте положення навушників і прослухайте той самий авдіофайл. В якому вусі ви зараз чуєте високі звуки? Якщо у вас справді є перевага правого вуха для сприйняття високих тонів, то відповіддю на обидва запитання мало бути праве вухо. Нарешті, ще раз послухайте авдіо, але підключіть лише один з навушників. Як тепер стане очевидним, під час ілюзії ви справді чули високі та низькі тони як правим, так і лівим вухом. Але ваш мозок змінив уявне розташування звуків через особливості його організації.

Якщо праве вухо краще чує високі тони, то чому високі інструменти розташовані зліва? Це заради самих музикантів. Вони повинні уважно слухати одне одного, щоб грати разом. Тому вони сидять в оптимальному положенні для того, щоб сприймати високі звуки. Натомість для слухачів це створює незначну незручність.

Розташування музикантів у сучасних оркестрах відбиває особливості людського слуху. Вуха надсилають сиґнал до слухового центру протилежної півкулі мозку, що спричиняє певні особливості сприйняття музики. Тож на позір дивна культурна традиція розсадження музикантів в оркестрі насправді може бути результатом біологічних примх в організації мозку. Це не просто історичний збіг, як, наприклад, правосторонній і лівосторонній рух, а результат тісного переплетення у концертній залі культури та біології.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «How the orchestra is arranged by the biology of the brain» в журналі Aeon 20 квітня 2016 року.

Переклали Каріна Булацел і Дмитро Юткевич.


Читати також