Що відбувається у темряві. Юрій Петрухін. Було сніжно, морозно й темрявно…

     …За вікном було січнево сніжно, морозно й темрявно… В оселі ж – лагідно тепло й майже  темрявно… Енергетики змушені суворо дотримуватися графіків відключення подачі електроенергії – відновлення знищеної московитським агресором під час недавньої кривавосмертної війни енергетичної  інфраструктури давалося нелегко… По суті, розпочалося створення нової системи енергозабезпечення України… Кімнату ж оповив м’який напівморок завдяки яскравим язичкам полум’я в каміні. Стрілки великого годинника, що висів на стіні навпроти, показували далекозаопівнічну годину… Сидів у зручному фотелі, спостерігав за танком на букових і грабових полінцях язичків полум’я, смакуючи дрібними ковтками зроблене Софійкою з лісових ягід легеньке домашнє вино…

     …Софійка… За тривалі роки стосунків я так і не розгадав сутности цієї красивої молодої жінки… Обплутувати себе, як вона казала, подружніми узами – не бажала, завжди твердила – встигнемо, нам й так добре… Нагадався, як охарактеризував Софійку в одній зі своїх новел: «Сильна – й водночас беззахисна, зваблива та ніжна – й водночас горда й неприступна, грішниця – й водночас свята… Жінка-загадка, розгадати котру не дано…»

     …У пам’яти зринула минулорічна осінь… І наша з Софійкою кількаденна подорож Карпатами, тривалі нічні розмови біля вогнища під всіяним золотими цятками зір чорнотемрявним небом… Ми говорили про те, що сучасній цивілізації вже давно вкрай потрібна инша соціально-психологічна структура, суттєво відмінна від нинішної, для чого людству слід вилазити з колиски, перестати бавитися тими небезпечними іграшками на зразок зброї  масово ураження й знищення, відмовитися від воєнних агресій та психозів, від знищення довколишного середовища й всерйоз братися за розум… Бо його дитячі недитячі ігри зі смертоносними здобутками техногенної цивілізації стають все більш непередбачуваними й небезпечними… Недавні криваві події на теренах нашої держави та їх жахливі наслідки – найвагоміші аргументи до таких висновків… Говорили про те, що недавні події будуть зафіксовані в усесвітній пам’яти як факт агресії генетичного збочення частини людства проти всього людства… Говорили про те, що тепер для літературознавців і психологів відкрилося неозоре поле діяльности щодо досліджень московитського друкованого й медійного слова з метою відшукати відповідь на запитання – як література й журналістика можуть сприяти оскотиненню й виродженню кількох поколінь понадстомільйонного населення величезної держави… Говорили й про участь Софійки, як фахівця, в цих дослідженнях, про її залучення до праці у відповідній міжнародній групі науковців… Говорили ще багато про що…

     …Зусиллям волі відігнав спогад, котрий почав перетворюватися на реальність…

     …Ці дні я залишався сам на сам зі своїми думками – Софійка відправилася в тривале відрядження… Павзою і тишею, що панували в оселі, скористався для того, аби нарешті подумки розкласти на полички всі деталі майбутньої збірки публіцистики… Розчавив у попільничці недопалка, ковтнув духмяного ягідного трунку… В каміні таємничо витанцьовувало полум’я… Не зашкодило би кави приготувати… Хорошої міцної кави… Чорної, як темрява ночи кави… Кави…

     –Зроби кави! – пролунав голос приятельки, котра зручно вмостилася у фотелі по другий бік цільноскляного журнального столика…

     Ми з Софійкою, котра редагувала й патронувала всі мої творчі потуги, щойно завершили кількагодинний аналіз уже зверстаної збірки публіцистики, котру давненько запланував видати…

     …Поклав на прозору дзвінку поверхню дві філіжанки й ми продовжили розмову… Нарешті Софійка позирнула на годинника й спохопилася:   

     –Слухай-но, вже споночіло! До речі, ти й мене хочеш голодною залишити? Й це, зауваж, в реальному житті, а не в примареному…

     –А чого ж? Переносся до столу… Приготував твоє улюблене… Голубці… Але зі своїми рецептурними корективами…

     –Оу!..

     Подався до кухні… В цей момент, на рівні підсвідомости, відчув, як на моєму правому плечі хтось завовтузився, до вуха долинули нечутний повів вітерцю й шелест незримих крил… Це, полегшено відітхнувши, відлетів на перепочинок мій Ангел Хранитель… Зрозумів, що нині буде третім зайвим… Хоча в дійсности відлітав ненадовго… Бо нікому не відомо, й Ангелови також, що можна очікувати від цієї свавільної, сповненої жорсткости й водночас неосяжної ніжности жінки, моєї приятельки, вже завтрашнього передосвітку…    

     …Різко струснув головою, озирнувся довкруж, виринув зі створеного власною підсвідомістю уявного світу, в котрий занурився ще мить тому… В каміні весело продовжувало свій танок полум’я, за вікном сніжило… Це вже не вперше я поринав у видива, відпускаючи з-під  контролю свою уяву… Дещо занотовував, пізніше надаючи отому всьому пристойного вигляду, викладаючи на папір й перетворюючи на шкіци, дещо викидав з мізків, намагаючись більше не повертатися до декотрих утворених уявою тем, сюжетів і світів… Ковтнув ягідного трунку, відтак приготував філіжанку міцної кави, підклав до каміна кілька полінець… Спостерігав за язичками полум’я, котрі всеогортаюче почали обіймати букові полінця, розростаючись і поновлюючи свій шалений танок… Десь у глибинах пам’яти зринуло – животворящий вогонь… Животворящий… Живо Творящий… Живе Творящий… Той, що Творить Живе…

     То, може, увесь секрет, уся таїна моїх видив/марев саме в цьому вогні, в цьому полум’ї, котре Творить Живе?..

     За Знаком Зодіака я – Овен… А одна зі стихій Овна – Вогонь… Вогонь, Творящий Живе… Й мої марева/видива, навіяні полум’ям, наче згустки, фрагменти, частки котрогось иншого життя… Життя, твореного моїм Супер Еґо під впливом Творящого Життя Полум’я… Й оте сотворене уявою життя викладається згодом Словом на папір і продовжує своє існування поміж книжковими палітурками…

     …Знову пригадалося…

     …Колись було абсолютно порожно й абсолютно темрявно…

     …А потім пролунало Слово…