Степан Руданський – лікар тіл і душ, творець народного гумору

Степан Васильович Руданський – це не просто ім’я в історії української культури, а справжній символ багатогранності таланту та відданості своєму народові. Поет, що вигадав співомовки, лікар, який рятував життя, перекладач античних шедеврів і громадський діяч, – усе це вмістилося в його коротке, але надзвичайно яскраве життя. Народжений у простій родині на Вінниччині, він зумів піднятися до звання почесного громадянина Ялти, залишивши по собі спадщину, яка й досі звучить у піснях і словах українців у всьому світі. Ця стаття запрошує відкрити для себе Степана Руданського – людину, яка поєднала в собі любов до слова, музики, медицини та рідної землі.

Цікаві факти з життя та творчості Степана Руданського

• Родинні сподівання. Народжений 6 січня 1834 року в Хомутинцях на Вінниччині, Степан Руданський зростав у сім’ї священника разом із трьома братами. Батько покладав на нього великі надії, прагнучи щоб син отримав високий духовний сан.
• Початкова освіта. Початкову освіту Степан здобув у сільського дяка, а у віці 8 років почав навчання в Шаргородській духовній школі, де опанував латину, грецьку, староєврейську та церковнослов’янську. Ці знання згодом допомогли йому перекласти «Іліаду» українською. Після закінчення школи у 1849 році вступив до Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському.
• Цікаве захоплення. Юний семінарист Степан Руданський обожнював ярмарки, де серед простого люду збирав перлини народної творчості – історії, прислів’я, пісні. Відкинувши попівську долю, він марив стати видатним лікарем.
• Пісенний скарб Поділля. Вже під час навчання в семінаріїї, у 1852 році, Степан Руданський у Кам’янці-Подільському упорядкував два рукописні зошити з народними піснями Поділля – один із любовними, другий із козацькими, весільними та щедрівками.
• Вибір проти волі. Після закінчення семінарії в Кам’янці-Подільському Степана Руданського, як найкращого учня, направили до духовної академії в Петербурзі, але він, всупереч волі батька, вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії.
• Тяжкий хліб студента. У Петербурзі, після розриву з батьком, Степан Руданський  жив у злиднях, підробляючи приватними уроками через брак стипендії. Голод і труднощі підірвали його здоров’я, призвівши до туберкульозу.
• Українське пробудження. У Петербурзі Степан Руданський долучився до гуртка письменників журналу «Основа», що надихнуло його розмовляти й творити українською.
• Творець співомовок. Степан Руданський створив близько 200 гумористичних співомовок, але за його життя жодна збірка не побачила світ.
• Музичний дар поета. Степан Руданський не лише писав вірші, а й мав чудовий голос – сопрано. Він складав мелодії до своїх творів, а його романс «Повій, вітре, на Вкраїну», який поет створив 1856 року в Петербурзі, настільки полюбився людям, що швидко став народною піснею.
• Направлення в Крим. Отримавши звання повітового лікаря після закінчення академії, Степан Руданський з 1861 по 1873 рік жив і працював у Ялті, виконуючи обов’язки міського лікаря, лікаря в маєтку Воронцова, керівника лікарні й карантинного лікаря, паралельно займаючись громадською діяльністю. 
• Лікар-реформатор. В Ялті Степан Руданський заснував міський ринок, що працює й досі, ініціював створення лікарні в Бахчисараї, першої медичної бібліотеки на Південному березі Криму, організував пожежну службу й метеостанцію, а також підтримував археологічні розкопки та займався благоустрієм міста.
• Фольклор і переклади. У Криму Степан Руданський відновив фольклорні дослідження з Поділля та зосередився на перекладах, збагативши українську літературу «Словом о полку Ігоревім», «Іліадою» Гомера, «Енеїдою» Вергілія, уривками з «Демона» Лермонтова та «Снами» Гейне. Проте гоніння за українську мову, відмови видавців і доноси змусили його остаточно припинити літературну діяльність.
• Скромність і людяність. Як лікар, Руданський вражав своєю добротою. Він не брав грошей з бідних, а іноді сам оплачував їхнє лікування. Ця чуйність принесла йому любов городян, які в 1869 році обрали його почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. 
• Нагороди та звання. За свою працю Руданський отримав орден Святого Станіслава 3-го ступеня, чин колезького асесора, що давав право на дворянство, і став почесним громадянином Ялти.
• Вигнання. У 1872 році під час епідемії холери в Криму Степан Руданський, як карантинний лікар, боровся з інфекцією, але восени його несправедливо звільнили з посади й перевели до Перекопа, попри протести ялтинців і звернення міської думи.
• Смерть і поховання. Степан Руданський помер 3 травня 1873 року, у віці 39 років, знесилений труднощами й хворобою, що почалася ще в студентстві, знайшовши спокій на Масандрівському цвинтарі в Ялті.
• Посмертна слава. Через сім років після смерті Руданського, Олена Пчілка видала його «Співомовки», а справжнє визнання прийшло через 15 років завдяки Іванові Франку, який у 1886 році опублікував 48 невідомих творів у часописі «Зоря».
• Повернення із забуття. До середини 1890-х років більшість творів Руданського було врятовано від забуття, а з 1895 по 1910 рік вийшло семитомне видання. У 2005 році видавництво «Перун» опублікувало всі знайдені твори, зібрані сучасним українським поетом Григорієм Латником.
• Вшанування пам’яті. Ім’я Степана Руданського увічнене в назвах вулиць Києва, Львова, Чернівців, Вінниці, Кам’янця-Подільського, Ужгорода та Ялти, а його твори включені до шкільної програми з української літератури.

Степан Руданський – це приклад того, як талант і відданість можуть пережити труднощі, забуття й навіть саму смерть. Його співомовки досі викликають усмішку, його переклади вражають глибиною, а його діяльність як лікаря й реформатора залишається зразком гуманізму. Хоча за життя він не отримав належного визнання, сьогодні його голос звучить у серцях українців, нагадуючи, що справжня велич – у служінні людям і любові до рідної культури.