Степан Руданський. Верба

Ой у полі річка,
Через річку кладка,
На горбочку у садочку
Біленькая хатка.

Там сироти жили:
Братик із сестрою.
Жили собі, кохалися,
Як риба з водою.

Брат ходить полює,
Сестра вишиває;
Брат годує сирітоньку,
А та одягає.

Жиють на горбочку
Малі сиротята,
Жиють собі, кохаються,
Як голубенята.

Аж налетів сокіл
Із чорної хмари,
На горбочку у садочку
Розбив їх із пари.

Перейшов чорнявий
Вузенькую кладку —
Затуманив, перехмарив
Біленькую хатку.

Сумує голубка,
Сумує дівчина,
А брат її й не відає,
Що то за причина.

Сумує дівчина
Щодня і щоночі,
Все за річку, все за кладку
Поглядають очі.

«Що з тобою, сестро?
Чи ти нездорова?»
А сестра його вздихає,
Не мовить ні слова.

Брат ходить полює,
Нічого не знає,
А та свого миленького
Вдома обіймає.

Брат ходить полює,
Сестрицю годує,
А та свого миленького
В садочку цілує.

Брат ходить полює,
Вертає у хатку,
А та свого миленького
Веде через кладку.

Провела за кладку,
Назад повертає,
А брат стоїть край віконця,
Кладку заклинає:

«Бодай же ти, кладко,
Гниллям перегнила,
Що ти мене, молодого,
Сестриці згубила!

Бодай же ти, кладко,
Напилась водиці,
Коли буде мій нелюбий
Іти до сестриці.

Бодай ти, нелюбий,
З кладки повалився
І топився — не втопився,
Дубом одубився!..»

«Де ж ти, сестро, була?»
«За річку ходила».
«Що ж ти, сестро, там робила?»
«Сорочечку шила!»

«Для кого ж сорочка?»
«Для тебе, мій брате».
«Слухай мене, моя сестро,
Не покидай хати!

Не ставай на кладку —
Кладка завалиться!»
«Добре-добре, милий брате!» —
Мовила сестриця.

У неділю вранці
Брат коня сідлає;
Сидить сестра край віконця,
Шовком вишиває.

Брат коня сідлає,
Їде полювати,
Його сестра молодая
Вибігає з хати.

Брат на полі грає,
Додому вертає —
Його сестра молодая
В ріці потопає.

В ріці потопає,
Кладочку хапає.
«Ой брате мій, милий брате! —
Стиха промовляє. —

Прошу тебе, брате,
Верби не рубати,
Трави в полі не косити,
Терну не зривати.

Верба над водою —
То тіло дівоче,
Трава — коси мої русі,
А терен — то очі».

Біографія