Наскільки тернистим був мій шлях до вершин математики? Урміла П’якурел про життя в науці
Урміла П’якурел є професоркою Центрального факультету математики Трибгуванського університету у Катманду, Непал. У 2017–2019 роках вона була стипендіяткою Фонду Александра фон Гумбольдта у Фрайберзькій гірській академії.
Я виросла у маленькому селі Каліка 3. Воно розташоване на плато в Гімалаях, приблизно за 70 кілометрів на схід від столиці Непалу Катманду. З села відкривається вид на гірський масив Джуґал-Гімал, а внизу, в долині, до річки Санкоші тягнеться ліс. Ми жили цілком відрізані від зовнішнього світу. Не мали ані електрики, ані транспортного сполучення. Якщо я хотіла почитати ввечері, то мені доводилось задовольнятися гасовою лампою. Тоді насправді неможливо було й подумати, що одного дня я розпочну будувати академічну кар’єру.
Мої батьки Мана Мая та Деві Нат П’якурел вирощували овочі, рис і просо. У нас було десять кіз, п’ять буйволів, три корови і чотири воли для плуга, яких звали Калюва, Біча, Таре і Фурке. Ми жили з того, що давало нам господарство. Лише іноді ми продавали трохи топленого масла чи козлятини, щоб купити одяг чи ліки. Як наймолодша із дванадцяти дітей, я була позбавлена сільськогосподарських клопотів. Але по суботах, коли не було уроків у школі, я пасла корів і кіз у лісі.
Тоді я цілими днями могла сидіти біля річки і поринати у свої мрії. Мені було приблизно одинадцять чи дванадцять років, коли я відчула велику порожнечу у своєму житті. Я хотіла втекти від цього, продовжувати ходити до школи і побачити світ. Але в той час мої батьки почали шукали для мене хлопця. Дитячі шлюби тоді ще були досить поширеним явищем. Але мої брати переконали батька відпустити мене до школи. Але це не стало останньою перешкодою.
До середньої школи потрібно було йти пішки в гори дві години. Підйом був важким, а спуск був небезпечним для життя, особливо у дощову погоду. Щороку з четвертого класу я була найкращою ученицею у своєму класі. У восьмому класі я була єдиною ученицею з мого району, якій дозволили взяти участь у навчальній поїздці до Японії. Батько вперше був вражений. Відтоді він заохочував і підтримував мене. Проте, коли я захотіла вступити до університету, мені знову довелося боротися. Мої батьки знову вважали, що краще для мене вийти заміж. Цього разу за мене заступився мій двоюрідний брат.
Математика захоплювала мене ще зі шкільних років. Особливо мене заохочував учитель математики. Не те щоб він міг мене чогось навчити, він ставився до мене зі зневагою: дівчинка, яка добре розбирається в математиці, – цього просто не могло бути. Цим він мене ще більше мотивував. Сьогодні математика є моїм життям. Краще й бути не могло.
Записала Марайке Ільземан.
Інтерв’ю раніше було опубліковано в журналі «Kosmos» 1 лютого 2021 року.
З німецької переклала Яна Полторак
