«У вир з головою»: нейробіологія кохання

«Там, де народжується кохання»: публікуємо фрагмент книги нейробіолога Стефані Качіоппо, де вона розповідає, чому кохання не тільки сп'янює і збиває нас з ніг, а й покращує наші когнітивні здібності.

Майте достатньо хоробрості, щоб довіритися коханню ще один раз і завжди ще один раз.

Майя Енджелоу

Вихід за межі повсякденного, захоплення пізнання, вогонь, що запалює душу, інвестування свого лібідо в Іншого, виділення «фігури» з «фону», погляд в одному напрямку — у літературі та психології ми зможемо знайти сотні визначень кохання. І хоча наука намагається сьогодні розкладати це почуття на більш прозові складові, у ній залишається місце і для таємниці, і для краси, і для свого роду поезії.

Так, про те, що під час закоханості нас захоплює армія гормонів, знає, напевно, кожен.

«Коли ми не просто відчуваємо потяг до когось, а починаємо закохуватися, у мозку вивільняється каскад нейротрансмітерів та хімічних речовин, які змінюють наш настрій та сприйняття. Перше, що ви помічаєте, коли закохуєтесь, це, наскільки вам добре в цей момент. "Ейфорія" - так ми часто описуємо цей стан. І якщо поглянути на хімічні процеси, що лежать в основі цього почуття, ейфорія виявиться цілком зрозумілою. Закоханість запускає цілий оберемок біологічних феєрверків, включаючи активацію серцеподібної області, яка називається вентральною тегментальною зоною, яка посилає дофамін у систему винагороди мозку, що відповідає за почуття насолоди. Ці ж області активуються, коли люди їдять смачну їжу, що викликає звикання, або п'ють вино. Ось чому закоханість схожа на наркотичне сп'яніння, хіба що без похмілля. Серцебиття частішає, температура піднімається, на щоках з'являється рум'янець, зіниці розширюються, а мозок посилає тілу сигнали про необхідність виділення глюкози для отримання додаткової енергії. Вируючий потік дофаміну затоплює мозок. Але це не єдина хімічна речовина, яка активно виробляється у період закоханості. Мозок також збільшує вироблення норадреналіну - гормону, який забезпечує ефект тунельного зору, змушує фокусуватися на поточному моменті і спотворює сприйняття часу. Підвищений рівень норадреналіну (поряд із надлишком дофаміну) — одна з причин відчуття, що час на першому побаченні з новим коханим летить непомітно. При цьому в період закоханості рівень серотоніну - ключового гормону, що регулює апетит і нав'язливі тривожні думки, знижується до такої ж позначки, як у пацієнтів із обсесивно-компульсивним розладом. Тому ви можете помітити, що нерегулярно харчуєтеся і зациклюєтеся на дрібницях, турбуєтеся про те, як зробити «правильний крок» або відправити «ідеальне повідомлення», а потім знову і знову прокручуєте побачення в голові».

Стефані Качіоппо. «Там, де народжується кохання»

Однак, на думку нейробіолога Стефані Качіоппо, романтичне кохання — набагато складніше почуття: воно активує не лише центри задоволення, а й когнітивну систему — найрозвиненіші, «інтелектуальні» ділянки мозку, які ми використовуємо для набуття знань, осмислення себе та навколишнього світу. Саме тому любов може запобігати зниженню когнітивних здібностей, покращувати творчі здібності, стимулювати самопізнання і розбивати вщент усі наші розрахунки та розумні докази.

У книзі «Там, де народжується кохання» Стефані описує свій шлях розуміння любові — як науковець і людина, яка протягом усього свого життя думала, що вона не створена для стосунків. Як завжди, життя зробило багато сюрпризів і трансформуючих відкриттів — як ученому, так і людині. Наприклад, в ході експериментів з «машиною кохання» (програмою, яка по черзі демонструвала учасникам серії фотографій двох людей, до яких випробувані були небайдужі, з такою швидкістю, щоб вони не могли усвідомити, яку серію зараз бачили) вона з'ясувала, що образ коханого на підсвідомому рівні налаштовує мозок таким чином, що це відбивається на когнітивних здібностях учасників, збільшуючи ефективність розв'язання різноманітних завдань на другому етапі експерименту. Після демонстрації зображень людини, яка викликала симпатію, але не кохання, такого ефекту не наставало (для деяких учасників це стало лакмусовим папірцем, якщо через прагматичні причини вони сумнівалися у своєму виборі). В інших експериментах досліджувалась роль острівцевої кори, яка відіграє роль у самосвідомості, розпізнаванні тілесного досвіду та фізичних бажань. Висновки, з одного боку, нехитрі - любов і пристрасть взаємопов'язані, причому одне може породити інше у будь-якій комбінації. Цікавішими є наслідки з цих висновків, які допомагають зрозуміти, як можна компенсувати бажання, що згасає з часом, у люблячих один одного людей (не тільки секс, а й різного роду спільний тілесний досвід може активувати задню острівцеву частку, яка відповідає за бажання).

«То в одній, то в іншій науковій роботі ми знаходили висновки, що кохання та фізичний потяг активують взаємодоповнюючі частини тих самих відділів мозку. Це лише підтверджувало, що вони не обов'язково є протилежностями, а одне може виростати з іншого. Кохання за своєю суттю — абстрактне уявлення системи винагороди та вісцеральних відчуттів, що характеризують бажання. Інакше кажучи, бажання — це давлений виноград, а любов — виготовлений із нього еліксир, дбайливо створений і витриманий протягом часу».

Ще одна група досліджень стосувалася ролі кутової звивини, яка відповідає за метафоричне мислення та автобіографічні спогади, такі як наше уявлення про себе. Стефані міркує про концепцію саморозширення, яка існує в психології і згідно з якою близькість допомагає нам не лише поглиблювати уявлення про себе, а й розширювати їх. Спостерігаючи, як на фМРТ у пристрасно закоханих світиться кутова звивина, вона припускає, що саме активація цієї галузі допомагає нам зміцнювати своє «справжнє Я», рости та розвиватися у стосунках.

Це лише частина спостережень та висновків, до яких авторка прийшла в ході численних досліджень. Ще одна сторона книги — історії кохання, які демонструють, до яких прекрасних форм можуть виливатися ці складні нейробіологічні механізми, яким усі ми підвладні. Тому книга не лише про науку, а й про щось позачасове та загальнолюдське. Публікуємо невеликий фрагмент.

У вир з головою

З експериментів з «Машиною кохання» я знала, що коли люди бачили імена своїх коханих, то вони починали мислити інакше, принаймні швидше. Це дозволило припустити, що любов як емоція може бути складнішою та інтелектуальнішою, ніж передбачалося раніше. Але ми ще не знали, що саме відбувається в мозку, щоб пояснити ці процеси. Ми могли тільки припускати, які відділи задіяні і який механізм стоїть за цим. Щоб дізнатися більше, треба було зазирнути у мозок.

Щоб зрозуміти біологічні основи різних психологічних станів, нейроучені використовують функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ). З моменту появи в 1990-х роках фМРТ зіграла ключову роль у визначеннівідділів мозку, що приймають участь у різних соціальних когнітивних функціях і поведінці. Коли якась область мозку активніша, вона споживає більше кисню, а щоб задовольнити цю підвищену потребу, до цієї зони збільшується приплив крові. Функціональна МРТ відображає цей процес, дозволяючи побачити в деталях та з високою роздільною здатністю, які ділянки мозку активуються у відповідь на різні стимули.

У моєму наступному експерименті тридцять шість жінок проходили тест «Машина кохання», поки я сканувала їхній мозок за допомогою фМРТ. Цього разу я просила їх назвати імена людей, з якими вони мали пристрасні романтичні стосунки (з оцінкою за широко використовуваной в психології шкалою), а також ім'я друга, до якого вони не відчували фізичного чи інтелектуального потягу, і улюблене заняття (наприклад, теніс чи письменство).

Результати виявились дуже цікавими. По-перше, що стосується підсвідомого праймінгу, я зауважила, що у групах жінок, для яких стимулом були імена партнерів та назви хобі, значно підвищилася продуктивність при виконанні когнітивного лексичного завдання порівняно з тими, кому показували лише імена друзів. І чим більше (за їхніми словами) вони любили свого партнера, тим швидшою була їх реакція.

Потім я подивилася, що відбувається у мозку учасниць під час проходження тесту. І тут все дуже цікаво. Я припускала, що любов у першу чергу запускає так званий емоційний мозок, який включає в себе древні частини лімбічної системи і бажаючу дофаму систему винагороди, яку психологи завжди пов'язували з любов'ю. Я побачила, що всі ці звичні області справді активувалися під впливом стимулів «любов» та «пристрасть».

Але вони були не єдиними. Несподівано для себе я також помітила, що і любов, і пристрасть (до спорту чи хобі) активували складніші ділянки мозку, такі як зони лівої та правої веретеноподібних звивин та кутову звивину; при цьому дружба такого ефекту не викликала. Це області мозку вищого порядку, що беруть участь у концептуальному мисленні, метафоричній мові та абстрактних уявленнях про себе, які зазвичай не пов'язані зі справами серцевими.

Це було вражаюче. Одна з цих областей — кутова звивина — у процесі еволюції з'явилася зовсім недавно і розвивалася разом із навичками, які роблять нас людьми: креативністю, інтуїцією, автобіографічною пам'яттю, складними мовними конструкціями, емпіричним навчанням, уявою та нестандартним мисленням. (Припускають, що геніальність Ейнштейна частково пов'язана з тим, що він мав незвичайну кутову звивину). Чому ця область так яскраво реагує на любов?

Вона не активувалася іншими позитивними емоціями, такими як радість та подив. Може, це свідчить про те, що кохання — це не лише почуття, а й спосіб мислення?

Карта кохання

Я була вражена, виявивши, що кохання та пристрасть активують області, які ми вважали віддаленими від емоційного мозку. Чи була я єдиною, хто дізнався про це? Чи докази весь цей час були на виду?

Я вирішила провести метааналіз – комплексну оцінку кількох попередніх досліджень на тему кохання, виконаних методом фМРТ. Я спиралася на результати попередніх робіт, а також на додаткові відомості, які дослідники і не думали включати до своїх статей, але які могли б дати підказки. Моєю метою було скласти якусь карту кохання у мозку, щоб отримати повне уявлення про те, як працює цей складний орган.

Ми із співавторами провели кілька тижнів за комп'ютером, копаючись у методології попередніх досліджень. В результаті ми виявили, що кохання активує дванадцять областей мозку. Серед них не лише вже відомі нам система винагороди мозку та підкіркові структури, що контролюють емоції, а й деякі з найскладніших областей, чию активізацію я виявила у своєму початковому дослідженні за допомогою фМРТ, а саме області кори головного мозку, які відповідають за когнітивні функції високого рівня, такі як самопрезентація та сприйняття тіла.

Потім ми порівняли карту романтичного кохання з картою дружнього кохання (того почуття, яке ми відчуваємо до друзів) і з картою єдиного виду кохання, докладно вивченого нейронауковцями, - материнського. Усі дванадцять галузей мозку активувалися цими трьома видами кохання, але по-різному і з різною інтенсивністю. Наприклад, романтичне кохання набагато сильніше, ніж дружба, стимулювало центри задоволення і області кори головного мозку, що управляють нашим самовідчуттям, такі як кутова звивина.

Материнська любов за своїм впливом була дуже схожа на дружню, за винятком того, що активувала підкіркову центральну сіру речовину (PAG, від англ. periaqueductal gray matter — Періакведуктальна сіра речовина в мозку — це сіра речовина, розташована навколо церебрального водопроводу в оболонці середнього мозку). Прим.наук.ред.), де знаходяться рецептори до окситоцину і вазопресину, необхідні для встановлення емоційних зв'язків. Ці рецептори також пов'язані зі співчуттям і, що примітно, з пригніченням болю. Останнє може свідчити про те, що, крім бурхливої радості, яка супроводжує любов до дитини, в материнстві є щось болюче, що потребує природного знеболювального засобу, щоб мати могла краще почуватися і навіть забирати біль свого чада. Це знайоме будь-якій матері, яка відлучала малюка від грудей на ніч або відправляла свою дитину на навчання.

Мене вразили ці результати. Було ясно, що любов грає значно складнішу роль у роботі мозку, ніж передбачали раніше. Але найбільше в цій нейронній карті кохання мене вразила не її хитромудра форма, а те, що вона була ідентичною у всіх людей. Нам часто здається, що наша історія кохання унікальна, але біологічно любов однакова незалежно від того, хто її відчуває. Неважливо, де ви народилися, чоловік ви чи жінка, — значуща вам людина однаково потужно стимулюватиме вашу нейронну мережу.

Дослідження в галузі еволюційної та соціальної психології показали, що романтичне кохання - це культурна універсалія, яка існує в кожному людському суспільстві. І моє дослідження, певне, пояснювало чому. Любов — це побічний продукт сучасної цивілізації і культурно опосередкована соціальна концепція, а скоріш невід'ємна універсальна риса, закладена у людській природі. І коли ми знайшли карту кохання, мені стало цікаво, куди вона нас приведе. Чи можемо ми використовувати ці дані, щоб допомогти людям знаходити та підтримувати здорові стосунки? Що вдасться дізнатися, вивчивши любов до її основи?