Чи можемо ми вірити у вічну правдивість наукових фактів, в той час як історія сповнена революцій у мисленні?

Автор: Пітер Вікерс, професор філософії Даремського університету.

Колись астрономи вірили, що Сонце обертається навколо Землі. У XIX ж столітті вчені вважали, що форма черепа людини може виявити сильні та слабкі розумові сторони. А у XX столітті науковці категорично відкидали ідею про дрейф материків. Усі ці погляди були з тих пір повністю спростовані.

Тож чи можемо ми довіряти науковим істинам сьогодення? Чи можна визначити наукові ідеї і твердження, які будуть актуальними завжди і не стануть жертвами майбутніх наукових революцій? Дехто скаже, що точно ні. Але моя нова книга «У пошуку перспективної науки» (Identifying Future-Proof Science, 2022) поєднує в собі історичне, філософське та соціальне дослідження, щоб довести, що це часто можливо.

Існує філософська позиція, яку іноді називають інтелектуальною скромністю, яка піддає сумніву існування остаточної істини, розглядаючи результати наукових революцій і змін парадигм (змін у системах переконань і знань) в історії.

Спершу вона здається дуже слушною, можливо, навіть раціональною. Можна додати, що скромність є чеснотою. Хто наважиться стверджувати, що певна наукова думка, схвалена сьогодні, все ще буде підтримуватися науковими спільнотами 5000 років по тому?

Ті, хто скептично ставиться до наукових тверджень, часто використовують простий аргумент: у минулому вчені були впевнені, але зрештою помилялися. Фізик Альберт Майкельсон (відомий експериментом Майкельсона-Морлі) у 1903 році написав: «Найбільш важливі фундаментальні закони і факти фізичної науки вже відкриті, і вони так міцно утвердилися, що можливість їх коли-небудь змінити в результаті нових відкриттів надзвичайно мала».

Це було незадовго до того, як фізика кардинально змінилася завдяки розвитку загальної теорії відносності та квантової механіки. Існує багато інших подібних цитат, які наочно демонструють надмірну самовпевненість навіть найкращих учених.

Історикиня і захисниця науки Наомі Орескес написала у своїй книзі «Чи варто довіряти науці?» (Why Trust Science?) 2019 року, що «історія науки показує плинність наукових істин» і «внесок науки не можна вважати постійним».

Лауреат Нобелівської премії з фізики Стівен Вайнберг сказав: «Існують істини, які потрібно відкрити, істини, які після відкриття стануть постійною частиною людських знань».

Але Орескес категорично заперечує таку можливість: «Вайнберг – геніальна людина... Але цей коментар відображає або шокуючу необізнаність в історії науки, або шокуюче нехтування доказами, зібраними з іншої галузі». Вона має на увазі історію.

Наукові факти

Що ж таке «наукові факти»? Згідно інтелектуальної скромності, «факти» існують лише в слабкому сенсі: вони швидкоплинні й залежать від нинішньої парадигми. При зміні парадигми «факти» протягом всієї історії часто залишалися позаду, а їхнє місце займали нові.

Люди, котрі дотримуються принципу інтелектуальної скромності, не обов’язково говорять, що немає нічого вічного. Вони кажуть, що ми не знаємо, які твердження (якщо такі є) захищені від майбутньої зміни парадигми. До того ж вони не стверджують, що ми не повинні довіряти науці; Орескес абсолютно чітко дає це зрозуміти.

Але інтелектуальна скромність починає виглядати абсурдно, коли її доводять до логічного завершення. Це означало б, що ми насправді не знаємо, що Сонце є зіркою, що континенти дрейфують, що куріння викликає рак або що сучасне глобальне потепління, спричинене людьми, є реальним.

Зміна клімату – факт.

У всіх цих випадках (і в багатьох інших) думка наукової спільноти давно поставила це питаття за межі обґрунтованого сумніву. Абсурдно припускати, що через 50 років після наступної наукової революції, ми могли б озирнутися назад і сказати: «Раніше люди вірили, ніби куріння викликає рак».

Якби це було раціонально, можна було б також припустити, що Земля може бути пласкою. Погляд скочується до «радикального скептицизму», де припускається, що ми всі можемо жити уві сні або в «Шоу Трумена».

Але що, якщо я думаю так лише тому, що я когнітивний в’язень, який потрапив у пастку концептуальної схеми парадигми, в якій я виріс? Звичайно, мені здається абсолютно незаперечним те, що Сонце є зіркою, і здається абсурдним сумніватися в цьому. Але, можливо, це не здасться таким абсурдним для тих, хто живе в наступній парадигмі.

Спостереження за раніше недосяжним

З історії можна багато чому навчитися. Розглянемо, наприклад, історію про дрейф континентів. Колись це було лише припущенням, що континенти рухаються. Потім протягом ХХ століття це стало повноцінною теорією, а згодом і «науковим фактом», ставши консенсусною точкою зору серед вчених.

Тут скептик може подумати, що міцний науковий консенсус нічого не доводить, оскільки консенсус міг розвинутися з поганих причин, як-от через «групове мислення». Але подивіться, що сталося згодом: ми розробили інструменти, які могли спостерігати за переміщенням континентів у реальному часі. Тож дрейф континентів явно витримає випробування часом: ми можемо бачити, як це відбувається.

Такі розробки мають вирішальне значення для того, щоб показати, що надійний науковий консенсус може бути пов’язаний з істиною. Як показує моя книга, у випадках, коли досягається справді міцний науковий консенсус, за яким слідує розробка інструментів, які можуть спостерігати та бачити предмет або процес, про який іде мова, науковий консенсус підтверджується.

Існує багато прикладів. Тепер у нас є мікроскопи, які можуть виявити поведінку вірусів, і ми бачимо, що віруси роблять те, що ми вже знали.

Ми також можемо використовувати мікроскопи, щоб побачити структуру всіх видів молекул, і знову ж таки (у будь-якому випадку), коли існує міцний науковий консенсус щодо структури (наприклад, молекули з гексагональним бензольним кільцем), ми бачимо, що консенсус був правильним. Те саме стосується подвійної спіралі ДНК.

Ці випадки показують, що надійний міжнародний науковий консенсус переконливо свідчить про розкриття правди. І це включає випадки, коли ми ще не розробили (і, можливо, ніколи не розробимо) технології, які дозволять нам спостерігати те, що зараз не піддається спостереженню.

А як щодо занепокоєння з приводу того, що в минулому наукові спільноти досягли сильного консенсусу щодо якоїсь ідеї, яка тепер повністю відкинута?

Я дійшов висновку, що протягом усієї історії науки, коли дотримувалися наступних двох конкретних критеріїв, твердження, яке розглядалося, ніколи не спростовувалося, а натомість просто додатково підтверджувалось.

По-перше, принаймні 95% відповідних учених готові заявити про це недвозначно, без застережень чи геджування. Якби їх попросили, вони назвали б це «встановленим науковим фактом».

По-друге, відповідна наукова спільнота є великою, міжнародною і включає значну різноманітність точок зору (як, наприклад, у науці про клімат).

Ці критерії виконуються лише тоді, коли є велика кількість наукових доказів першого порядку на підтримку запропонованого твердження. Вони є найкращим замінником неможливої альтернативи, а саме: самостійного аналізу всіх наукових даних за багато десятиліть з багатьох різних точок зору. На практиці ці два прості правила можуть допомогти нам визначити перспективну науку.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Should we really believe scientific facts will last forever when history is full of revolutions in thinking?» в журналі The Conversation 14 вересня 2022 р.

Переклали Давид Курачов, Каріна Липка та Ірина Тесленко.