(1848-1920)
Продовжуючи традиції попередників, Дмитро Маркович прагнув до осмислення загальнолюдських проблем. У центр своїх творів він ставив особистість в її природній та соціальній сутності, зумівши відтворити висхідний рух суспільної психології, настрої героїв співвідносно до загальнолюдських інтересів.
У ранніх оповіданнях письменника прозвучали проблеми, що стосувалися співвідношення людської особистості та суспільства, місця людини під сонцем, надзвичайно тонкої та ранимої людської душі, пошук і розкриття джерел зла у людських стосунках.
Входження в духовний світ оповідань Д. Марковича нелегке. Вони драматичні, з часто напруженим фіналом, написані не для розваг, а для вдумливого читача. Загальний тон оповідань автора сумний, часом суворо холодний, але він змінюється, набуває ліричного звучання, коли письменник веде розповідь про своїх непомітних героїв із середовища скривджених і знеможених.
Іншою відмітною рисою творчості Марковича є тонкий психологізм, увага автора до найпотаємніших порухів душі героїв, уміння побачити те, що лежить не на «поверхні» людського характеру.
Твори
Критика
